Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
П'ЯТНИЦЯ, 15 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.08.2013

«ГІПСОВИК»: СИЛА - В ДИНАСТІЯХ

Без будівельних матеріалів звести будівлю неможливо. Логічно, що до когорти будівельників потрапили і виробники будматеріалів, для яких День будівельника - професійне свято.
«Гіпсовик» - покоління «next»: Наталія Барабаш, Іван Василенко, Ілона Болюх та Вікторія ПаушакУ Кам’янці-Подільському ще 1929 р. зародився гіпсовий цех, де виготовляли будматеріали. Тепер це підприємство знають як Кам’янець-Подільське ПАТ «ГІПСОВИК», але за понад вісім десятиліть воно пережило не одне перейменування, падіння та зліт. Будинки, зведені з будматеріалів, що виготовлені на цьому підприємстві, уже десятиліттями красуються не лише на Хмельниччині, а й у Тернопільській і Чернівецькій областях. Нині колектив ПАТ «ГІПСОВИК» пишається своєю історією, традиціями і свято зберігає пам’ять про попередників. На фасаді будівлі висить меморіальна дошка, яка розповідає про щоденну звитяжну працю колишнього керівника - Івана ВАСИЛЕНКА.
У роки кризи керівництву підприємства вдалося не лише зберегти виробництво будматеріалів і розробку кар’єрів, а й освоїти нові технології та розширити асортимент продукції. За гіпсом, галькою кремнієвою, борошном вапняковим і доломітовим, щебенем гіпсовим, вапняковим і доломітовим нині приїжджають майстри будівельної справи не лише з десятка українських міст, а й сусідніх держав: Молдови, Росії та Білорусі.
Але, як стверджує голова правління ПАТ «ГІПСОВИК» Володимир ПОСТОВИЙ, найбільше поталанило підприємству із кваліфікованими спеціалістами. За понад вісім десятиліть діяльності тут склалися трудові династії як мінімум трьох поколінь. Погодьтеся, не кожне підприємство може цим похизуватися. Тож напередодні Дня будівельника навідались сюди і ми.
- Наше майбутнє - за молодими людьми, - розпочинає розмову Володимир Ілліч. - Тому на виробництво ми постійно підтягуємо молодь. На жаль, у державі склалася така ситуація, коли працювати руками не престижно. Молодь надає перевагу офісній роботі й забуває, що виробництво - це хліб насущний, і якщо його занехаяти, втрати будуть серйозними. Я пишаюся тим, що у нас є не одна родинна династія: Василенків, Атаманів, Мендерецьких, Паушаків, Микитюків, Мулярів, Барабашів. На цьому підприємстві сумлінно починали трудитися бабусі-дідусі, їхні доньки й сини, а нині - вже онуки.
Нещодавно у колектив «Гіпсовика», який нараховує три сотні працівників, влився онук Івана Василенка - заслуженого будівельника України, який з 1956 до 1993 рр. очолював виробниче об’єднання будівельних матеріалів (нині - ПАТ «ГІПСОВИК»). Хлопця назвали на честь дідуся, спогади про якого й донині викликають щем у його серці.
- Вже минуло 20 років, як перестало битися серце дідуся Івана Григоровича. Мені приємно, що й досі про нього пам’ятають на «ГІПСОВИКУ», - ділиться Іван Василенко-молодший. - Я теж вирішив обрати ту стежину, якою крокував мій дідусь. Здобувши фах економіста в ПДАТУ, я розпочав кар’єру в будівельній галузі. Вона мені рідна і близька - це, мабуть, передалося через кров. Крім того, мій рідний брат - архітектор. У квітні я прийшов на «ГІПСОВИК» працювати менеджером з постачання і захоплююся тими працівниками, які трудяться тут уже не одне десятиліття. Адже виробництво будматеріалів - це складний процес.
Дідівську традицію продовжила і родина МИКИТЮКІВ. 1964 р. у каменярню прийшов працювати Володимир Дем’янович. Згодом його перевели у вантажники, а 1991 р. вийшов на заслужений відпочинок. Перехідне знамено він передав синові Петру, а той - трьом синам-красеням. Тож нині на «ГІПСОВИКУ» сумлінно трудяться четверо Микитюків.
- У родині я вже третя, хто працює на підприємстві, - каже бухгалтер Ілона БОЛЮХ. - Майже півстоліття тому тут столяром почав працювати мій дідусь Іван АТАМАН. 1990 р. він відійшов у вічність. Але його шлях продовжує мій тато Іван Іванович, який прийшов сюди старшим майстром одразу ж після закінчення вишу 1983 р., а нині - заступник голови правління. З 2011 р. тут працюю і я.
Коли два роки тому перед юною Вікторією ПАУШАК постало питання працевлаштування, вона, не вагаючись, обрала таке рідне для її родини підприємство «ГІПСОВИК». 13 років у цеху в с.Кудринці фасувала гіпс бабуся Ольга Іллівна. А нині її невістка Наталія та онука Вікторія працюють бухгалтерами.
- Після закінчення планово-економічного технікуму прийшла сюди й одразу ж відчула надійне плече колег. Вони мені в усьому допомагали, від кожного з них я отримала цінну практику, - зазначила наймолодша з династії Паушаків - Вікторія.
Із покоління в покоління трудиться на «ГІПСОВИКУ» і родина БАРАБАШІВ.
- Тут до виходу на заслужений відпочинок працювали мій дідусь Федір і бабуся Марія, - каже Наталія. - Дідусь фасував гіпс, а бабуся пакувала акустичну плитку. З 1988 р. електриком став мій тато Петро, котрий нині є машиністом млина. Після закінчення коледжу будівництва, архітектури і дизайну я поповнила штат лабораторії «ГІПСОВИКА».
Тож, як бачимо, класичні речі ніколи не втрачають цінності. Як і старий добрий афоризм - кадри вирішують усе...

Автор:  Галина ВЕЛИЧКО

Повернення до списку