Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
П'ЯТНИЦЯ, 15 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
23.08.2013

СПОВІДЬ БЕЗПРАВНОГО БАТЬКА

СПОВІДЬ БЕЗПРАВНОГО БАТЬКА«Я хочу бачити свою дитину, я її батько! Невже в нашій країні батько - ніхто?!» - такими словами розпочиналась історія безпорадного кам’янчанина, яку «ПОДОЛЯНИН» розповів читачам ще у липні. А вже менше ніж за місяць такий самий крик душі ми почули з уст Віктора - батька трирічного Іванка, який також прийшов розповісти журналістам свою життєву історію:
«Задаюсь питанням, чому таке несправедливе життя? Чому бувають такі жорстокі матері? Чому в нашій країні так важко добитися правди батькові, якому не дають бачитися з сином? Цих «чому?» за вісім місяців, як розійшовся з дружиною, в моїх думках дуже багато.
Хочу розповісти, та ні, хочу вилити увесь біль, який лежить у моєму серці. І немає жодних ліків від нього. Точніше, ліки є - це мій трирічний синок Ванюшка, якому, напевне, теж так нестерпно болить, тому що він так само любить і сумує за мною, як і я за ним.
Ми розлучились з мамою мого сина. Ну, напевно, так буває: не склалося, не змогли, не вийшло! Але залишився син, який прагне бачити і маму, і тата. Син, який не може зрозуміти, що сталося. Чому татко вже не грається з ним вечорами, не спить поруч, не їсть з ним за одним столом, і чому мама увесь час кричить на татка і не пускає його до хати. Але мама йому допомагає зрозуміти, каже: «Татко поганий, і ти йому не потрібний!».
Хіба це мама? Де в неї серце і материнські почуття? Якщо батько щодня стоїть під дверима і благає дозволити побачити сина, а у відповідь чує лише нецензурні слова і одну фразу: «Не дам, пішов геть!».
А за дверима плаче син! Просить відчинити двері і впустити татка! Серце розривається на маленькі шматочки. Невже я був сліпий? Як я міг покохати таку жорстоку і холодну жінку, в якої свої амбіції і інтереси вищі за дитячі?
Це реальна історія, яка відбувається в Кам’янці-Подільському. Мене звати Віктор, мою дружину Наталя, а нашого синочка, якому 3 рочки, - Ванюшка.
Я вже оббив пороги всіх інстанцій нашого міста, які мають відношення до прав дитини, але нічого так і не добився. Як ходив під двері до сина, так і ходжу. Не можу навіть по телефону поговорити - не дають.
Після розлучення ми з мамою мого сина маємо рівні права у його вихованні. Але це тільки на папері вони рівні. А насправді всі права в руках матері, а батько так собі, щоб була заповнена графа у свідоцтві про народження. Але це не про мене. Я не згідний! Я хочу бачити, чути, спостерігати, як росте моя дитина.
Були випадки, коли я забирав сина із садочка, або проїжджав повз майданчик, де той грався, він біг до мене та кричав від радості, залізав до мене на руки і шепотів: «Ідемо, я не хочу до мами!».
А мама тим часом телефонувала до міліції і казала, що вкрав дитину. Як я можу вкрасти свою дитину? Я взяв хлопчика, погуляв з ним, погрався і привіз до мами назад. А вона тим часом закидала заявами міліцію, а наступного дня знову ховала від мене сина. Ось так і живемо вже дев’ятий місяць.
Опікунська рада наполягає, щоб я подав заяву на визначення днів побачень із дитиною, хочуть полегшити свою участь у вирішенні цього питання. Але я не можу зрозуміти цієї логіки, навіщо мені дні, графік? Я хочу бачити свою дитину завжди, я хочу бути невід’ємною частиною його життя! Я - його батько, тому маю таке право згідно із Сімейним кодексом і Конституцією України.
В наших установах у справах дітей працюють переважно жінки. Напевне, їм важко мене зрозуміти. Але в них також є діти, і вони поруч з ними. І ніхто не задумується, чому я маю чекати суботи чи неділі, якщо хочу обійняти свого сина сьогодні й зараз, хочу почути його щебет, хочу, щоб він обійняв мене рученятами і сказав: «Я люблю тебе дуже-дуже!». Невже я хочу чогось надприродного? Я не хочу і не буду недільним батьком - і все!
Дехто, читаючи мою сповідь, подумає, що не треба було розлучатись. Не треба було. І я цього не хотів, я хотів сім’ю. Але розлучення прагнула колишня дружина. Все в мені було не так, а найголовніша причина полягає в тому, що я не можу забезпечити їй багате і безтурботне життя. Ми одружилися, коли в неї вже була дочка від першого шлюбу, яку рідний батько покинув і зовсім не цікавився її життям. Я прийняв її як свою, ніколи не ображав, одягав, годував, допоміг вступити до університету. Але тепер замість подяки чую лише образи і від прийомної дочки. Невже я був такий поганий?
Але зараз не хочу писати про чужих дітей, я хочу бачити єдиного і найдорожчого сина, свою кровиночку. Хочу бачити так, як бачить його мама, до якої приходжу на роботу, щоб поспілкуватись, якось вирішити це питання, але таке неможливо. Там нам не дає спілкуватись її сестра, яка постійно втручається в наші стосунки.
Я звертаюсь до міського голови, до начальника служби у справах дітей, до соціальних служб нашого міста та до дільничого лікаря - допоможіть! Не будьте такими байдужими, як колишня дружина. Невже часто до вас звертаються такі батьки, як я? Непевне, одиниці.
Поясніть матері мого сина, що не лише вона має на нього право! І що не потрібно викидати продукти і речі, які я приношу. Я хочу бачити його без перешкод! На сьогодні він уже місяць не виходить з дому, мама знущається над ним. А міліції, яку я викликав, вона заявила, що дитина не вийде на вулицю доти, поки я не принесу рішення суду про визначені дні візитів до дитини. Допоможіть, врятуйте маленьку безпомічну дитину!».
У своєму листі до редакції чоловік відверто назвав імена всіх учасників сімейного конфлікту та місця їх роботи. Не приховав він і власного прізвища. Втім, з етичних міркувань, не вказувати цієї інформації вирішили ми. Адже до несправедливого списку таких безправних батьків, як Віктор, сьогодні ризикує потрапити кожен. Питання лише в тому, що не кожен почне боротися за вихід з нього.
Подавати до суду Віктор не хоче, адже той залишить йому хіба перспективу бачити сина двічі на місяць. Втім, поки що, саме Феміду держава призначила головною в подружніх стосунках. Написавши Сімейний кодекс, вона стала третім і ледве не основним учасником тисяч схожих, як дві краплі води, сімейних драм.

Автор: 

Повернення до списку