Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
П'ЯТНИЦЯ, 15 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
13.09.2013

ОТАК І «НАРОДЖУЮТЬСЯ» БОМЖІ

Володимир БОРУНОВБез даху над головою і надії на подальше нормальне існування залишився 56-річний кам’янчанин Володимир БОРУНОВ (на фото), який днями може поповнити лави безпритульних.
Понад півстоліття тому його батькам надали три кімнатки службового житла в приміщенні Держлісгоспу. Крім їхньої родини, тоді там мешкали ще шість сімей. Всі вони мали не лише дах над головою, а й прописку, домову книгу - тобто, всі документи, які засвідчували законність їхнього проживання. І лише втративши батька, а згодом і матір, Володимир Михайлович, як виявилося, позбувся і прав на житло. Історію про те, як людей покидає надія, «ПОДОЛЯНИНУ» розповіла пенсіонерка Надія Анатоліївна, котра вже десять літ знає цього чоловіка.
- Я товаришувала із матір’ю Володимира - Вірою Дмитрівною. На жаль, рік тому вона відійшла в інший світ. Після розлучення з дружиною Володимир повернувся до матері і доглядав її до останнього подиху. А цього року в квітні Вовочці сказали, аби він звільнив це житло (бо воно, як виявилося, є службовим) і підшукував собі інше. Він - чоловік сором’язливий, спокійний. І куди ж піде?
Серце кров’ю обливається, що взяли й викинули людину на вулицю. Від слів, які він з тугою промовив мені, й досі мурашки по шкірі: «Всі гроші, що маю, віддам дітям-сиротам і на церкву. А сам піду на «п’ятачок» і спалю себе. Бо ж куди мені йти? Кому я потрібен?».
Навідалися до Володимира Михайловича і журналісти «ПОДОЛЯНИНА». Застали його у невеличких трьох кімнатках. Майже все, що чоловік нажив упродовж життя, вже спродав, дещо перевіз у гараж товариша. Залишилися розкладачка, дещо з меблів і декілька клунків із одягом та речами. Днями йому вимкнули електроенергію, а разом із нею й надію на подальше життя. Навіть про приготування їжі годі й мріяти.
Чоловік розповів, що йому було три роки, коли родина сюди переїхала. Батько на той час працював у лісгоспі. Згодом там трудилася й мати. Одного дня до їхньої родини зайшов колишній директор цієї установи і попросив домову книгу. Старенька віддала її, а коли пішла забирати, з’ясувала, що книга зникла, а її родину - виписали. Шукати справедливості Віра Дмитрівна із сином вирішили в суді, який виніс рішення прописати родину. Однак лісгосп не поспішав цього робити і подав справу на апеляцію. Друге рішення для Борунових було як грім серед ясного неба: вердикт суду - не прописувати.
Із семи родин, котрі там мешкали, наразі залишилися лише Володимир і сім’я працівниці лісгоспу. Свою працівницю лісгосп прилаштував, а от його «чемно» попросили вимітатися.
- Я зустрічався із директором лісгоспу, благав його залишити мені бодай якийсь кутик, аби я міг там вік доживати, але мені відмовили, бо це державна власність, і мешканців тут не має бути, - бідкається чоловік. - Але ж я не винен, що часи змінилися, і батьківський дім, у якому виріс, тепер мені не належить. Відтак змушений перебиратися під дуба і там жити, доки морози не вдарять. Або переїду в гараж до товариша. Але як там зимувати, в голові не вкладається. Хоча й працюю водієм на АТП, винаймати житло мені не по кишені.
Зі слів директора ДП «Кам’янець-Подільський лісгосп» Валерія ПУСТИЛЬНОГО, він неодноразово рекомендував Володимиру Михайловичу підшукати інше житло.
- Навіть маючи на руках рішення суду, я не виганяв Віри Дмитрівни і її сина на вулицю. Вона була поважного віку, ветеран праці, учасник війни. Разом із нею ми написали не один лист до міської влади з проханням надати родині житло. Однак її син не має жодних законних підстав проживати в адміністративному приміщенні, і надавати йому житло установа також не зобов’язана, оскільки чоловік у нас не працює. Крім того, років 20 тому він отримав квартиру, яку залишив колишній дружині та сину.
Володимир жодної копійки не платить за світло, воду, стоки й тепло. У вивільнених кімнатах ми облаштуємо внутрішній туалет і архів, - зазначив Валерій Леонідович.
Однак Володимир Борунов не опускає рук. Він усе ж таки сподівається, що адвокат допоможе відстояти право на проживання в тому приміщенні, де він мешкав майже все життя. В іншому разі - стане ще одним «бомжем», і нікого його доля не хвилює. Бо така у нас держава і такі закони: якщо й захищають, то тільки не простих смертних.

Автор:  Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку