Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ВІВТОРОК, 12 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
01.11.2013

ЯК НЕ ПРОГРАТИ ВІЙНИ ЗА ЗЕМЛЮ?

ЯК НЕ ПРОГРАТИ ВІЙНИ ЗА ЗЕМЛЮ?Незважаючи на те, що аграрії все бідкаються, мовляв, сільське господарство нині - річ невигідна і збиткова, на Кам’янеччині ведеться справжня війна за землю.  
«ПОДОЛЯНИН» уже неодноразово писав про збентеження тутешніх орендарів, у яких нечесним шляхом намагаються відібрати землі (див. випуски газет від 27 вересня та 18 жовтня) і обурення місцевої влади, котра пообіцяла підтримати останніх. Однак скільки б не нарікали перші та скільки б не грозилися пальчиком другі, найважче доводиться третім ­ звичайним селянам. І хоч звучить це трохи дивно, та саме власники того скарбу, за який так чубляться орендарі, в запеклій боротьбі падають жертвами. Як уникнути такої долі й вийти із бою на коні, радить юрист і застерігають люди, котрим поталанило жити на чи не найродючішій землі Кам’янець­Подільського району, але зовсім не пощастило із господарником, котрому вони доручили свої земельні частки.

ЗА ПАЙ НЕ ПЛАТА, А РОЗПЛАТА?

Постійні конфлікти, борги і навіть шантаж ­ такою монетою в с.Залісся­Друге платили пайовикам упродовж багатьох років за їхні землі. Обробляло родючі залісянські грунти ТОВ «Стіомі Холдинг», від якого нині в аграрному секторі залишилась лише гарна назва та куди гірші відгуки про репутацію збанкрутілого підприємства.
­ В останній рік зі мною взагалі не хотіли розраховуватися, бо я відмовилася продовжити договір з ними ще на 10 років, ­ ділиться при зустрічі гірким досвідом місцева жителька Віра Павлівна (на фото). ­ Уявляєте, люди прийшли брати зерно, я й собі прошу, а мені кажуть, що не належить, бо я договір не підписала. Але ж старий документ ще був дійсний більше як рік, то чому я маю підписувати так завчасно новий? Але кому ти що доведеш. Тільки коли в них щось там змінилося, я забрала свій пай грисом і розірвала договір, бо хай би там що обіцяли, а свою землю таким хазяям не залишила б ні на день.
У центрі села стаємо на розмову ще з декількома селянами, котрі, як виявилося, також дали драпака від недобросовісних орендарів.
- Розраховувалися - як коли і чим попало. Бувало, привезуть хліб, олію чи якісь торти, то з двох сіл люди налетять, кожен хоче щось собі взяти, деруться, сваряться, бо ж ніякого графіка не було. Ото приїдуть раз, а потім два місяці про них ні слуху ні духу, потім знов явилися. Тому й виходило: якщо встиг щось вхопити, то молодець.
- Але облік виданого товару хоч проводився? - запитую у Віри Павлівни. 
- Мабуть, вони собі щось там писали, рахували, я й не знаю. Люди брали той хліб, бо він дешевший, та й по всьому. Ні в яких накладних ми не розписувалися.
- А звідки знали, що дешевший, Ви ж кажете, що жодних документів з ціною не бачили?
- Бо нам так казали. Хліб ми брали по 2,5 грн. Можливо, не завжди він був аж дуже свіжий, але це дешевше, ніж у Кам’янці, та й під саму хату привозять. Ви ж знаєте, яка в нас система: дають, то треба брати, бо потім ще й того мати не будеш.
- А грішми можна було забрати свою орендну плату?
- Та ви що, хто ті гроші давав, то, мабуть, з місяць треба було в Хмельницький їздити, щоб якусь копійку вигризти. Брали зерно та ту продукцію, яку нам пропонували.
- Зерно хоч хорошої якості?
- Борошна з нього, звичайно, не змелеш, але на корм для тварин згодиться. Знаєте, спочатку люди були й тим задоволені, бо до того часу поля наші пустували років шість, але терпець таки увірвався. Більше як сотня пайовиків розірвали договори і перейшли до інших орендарів, бо терпіти таке ставлення уже просто несила.
А починалося все так райдужно. 2007 року, стрімко ввірвавшись у наш район, успішний на той час агрохолдинг вражав перспективами: високі відсотки за орендну плату, потужний парк техніки, підтримка села і пайовиків, - з якого ж дива відмовляти у співпраці? Та солодка полуда впала з очей селян, коли закінчились пафосні промови й розпочалось виконання обіцяного, а точніше його невиконання.

ЩОБ НЕ ПОПАСТИСЯ НА ГАЧОК 

Віта ГОРОХОЛІНСЬКАСьогодні в районі події десь повторюються: не так давно на Кам’янеччину зайшло нове потужне агропідприємство, що намагається всіма правдами й неправдами «вициганити» у наших селян якомога більше землі. Як бартер - захмарні відсотки та ті ж таки улесливі обіцянки. Не хочеться вірити, що фінал цієї історії буде таким же плачевним. Та все ж варто спробувати убезпечити наших селян від чергового гачка, на який так легко попастися і так боляче з нього злізти. Саме тому «ПОДОЛЯНИН» вирішив опублікувати низку консультацій із юристом, що спеціалізується на земельному праві, Вітою ГОРОХОЛІНСЬКОЮ (на фото). Пропонуємо нашим читачам разом розібратися, наскільки цінною є земля та як із нею потрібно обходитися, аби не стати жертвою маніпуляцій недобросовісних орендарів.
- Перше, на що варто звернути увагу, - це те, що відсоток орендної плати не обговорюється на якихось зборах чи під час усних переговорів, а чітко фіксується в письмовому договорі. Тому що до словесних обіцянок не можна висунути жодних претензій. Для прикладу, можна свято запевняти, що виплачуватиметься шість, десять, а то й п’ятнадцять відсотків від оцінки землі, але якщо ця цифра не вписана в договір - не вірте жодному подальшому слову, - попереджає Віта Йосипівна. - Крім того, договір оренди - це конкретно встановлена типова форма документа, яка була затверджена Кабінетом Міністрів, тобто його не можуть сформулювати дві приватні сторони як заманеться. Обов’язковим пунктом договору є орендна плата і порядок її внесення. Зазвичай вона вказується у відсотку від нормативної грошової оцінки землі, яка переглядається щороку. На сьогодні допустимий мінімум - 3% від грошової оцінки землі (її вартість може різнитися в кожному окремому населеному пункті). Ця цифра може бути більшою, але в жодному разі не меншою. Також передбачається, що орендна плата видається грошовими коштами або сільськогосподарською продукцією за погодженням з орендодавцем. Як правило, це зерно або гроші, та є варіанти, коли пропонується й інший сільгосптовар. Але варто пам’ятати, що, розраховуючись продукцією різного плану, людей дуже легко заплутати, бо зазвичай вони не можуть проконтролювати все до дрібниць, що доволі часто беруть упродовж року. Потім трапляються ситуації, що пайовик взяв кілька буханців хліба і два торти на різдвяні свята, а наприкінці року йому кажуть, що суму орендної плати ним уже вичерпано. І селянин нічим не доведе своєї правоти, бо жодних документів на руках не має. Тому краще брати або конкретну суму однією виплатою, або ж зерно визначеним тоннажем. А вірити фразам на зразок «бери скільки хочеш» або ж довільному порядку видачі не варто.
Детальніше про сертифікат на пай, Державний акт власності на землю та реєстрацію договорів оренди читайте в наступних номерах газети.

Автор:  Ганна РОГОЖИНСЬКА

Повернення до списку