Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СЕРЕДА, 18 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
11.04.2014

ЛАСКАВО ПРОСИМО! АБО ЯК КРИМЧАНАМ У НАС ЖИВЕТЬСЯ

Рівень зацікавленості темою переселенців серед читачів постійно підвищується. Про це свідчать дзвінки до редакції та відгуки місцевих жителів. Збільшується і потік кримчан, які оселяються на Кам’янеччині. Минулого тижня поспіхом долати маршрут Євпаторія - Кам’янець-Подільський довелося дитячому будинку сімейного типу, що протягом семи останніх років у мирі та достатку жив на півострові. Восьмеро маленьких дітей, двоє батьків і собака Джейк - майже у повному складі (старший син навчається в Польщі) родина ЧЕРНОВИХ із мінімальними пожитками прибула до дитячого санаторію «Дністер», що у Старій Ушиці

КРИМСЬКИЙ КІНЕЦЬ ІЗ КАМ’ЯНЕЦЬКИМ ПОЧАТКОМ

- Із собою брали лише одяг і найнеобхідніші речі. Це все, що могло поміститися у дві машини: легкову і мікроавтобус. Виїжджали без попередження з самого ранку, щоб навіть ніхто й не помітив. Просто побоялися: якщо ми розповімо про свої плани, то у нас відберуть дітей, а вони ж для нас уже такі рідні, - розповідає голова сім’ї Сергій. - Ми з дружиною прийняли рішення: наші діти - громадяни
України, тому мають жити в Україні, та й залишатися на півострові ставало дедалі небезпечніше.
Такий острах у людей з’явився недаром, адже ті речі, які відбувалися ще задовго до референдуму, красномовно свідчили про те, що чекати чогось доброго не варто.
Родина Чернових- Священика української православної церкви посеред білого дня побили лише за те, що він розмовляв українською мовою. Ще один наш знайомий працює в міській раді. Він організовував святкові заходи з українськими піснями й віршами. Два місяці тому його перестріли вночі невідомі й відлупцювали, - ділиться спогадами мати Ліліанна. - Потім по школах, медичних закладах і всіх інших інстанціях почали їздити викладачі, лікарі з Росії й розповідати, як нам буде добре після федералізації Криму. Обіцяли, що в чотири рази зростуть зарплати тощо. Тоді по місту почали бігати люди з російськими прапорами.
А згодом вулицями поїхали військові машини, з’явилися люди зі зброєю. Вешталися і біля нашого будинку. Коли запитуєш щось у них - нічого не відповідають, а місцева міліція їх охороняє. Вже тоді було зрозуміло, що це кінець. Але остання надія все ж була на провал референдуму. Не трапилося і цього. Тоді ми вирішили, що доведеться їхати.
Зупинити рішуче налаштовану сім’ю не могло вже ніщо. Ані великий і затишний будинок з усіма зручностями, ані друзі та знайомі, ані опіка соціальних служб. Єдине, що їх трохи затримало, - кордон із російських військових, котрі більше як годину не хотіли випускати Чернових на материк.
- Російські прикордонники довго вивідували, хто ми і куди зібралися, влаштували допит дітям. Ніяк не могли зрозуміти, чому в усіх різні прізвища. Ми пояснювали, що це офіційно зареєстрований дитячий будинок сімейного типу, на канікули їдемо до бабусі в Одесу. Люди у формі оглянули всі наші речі, документи і тільки після позитивної відповіді на запитання, чи збираємося повертатися до Євпаторії, нас відпустили, - розповідає Сергій Чернов. - Були дуже приємно вражені тим, як нас зустрічали на материку, адже їхати довелося два дні.
Вдома, ще до від’їзду, постійно лякали, мовляв, виїжджати з Криму страх як небезпечно, бо по той бік кордону в біженців стріляють, вбивають кримчан, займаються мародерством. Але ми тепер уже розуміємо, що це все розповідали, аби люди боялися виїхати. Бо щойно ми в’їхали до Вінниці, тамтешні жителі нас просто зупиняли і запитували: що вам потрібно, чим ми можемо допомогти? Наших дітей нагодували, хоча тоді ми ще мали власні кошти. Знаєте, це так приємно.
Гарно зустріли дитбудинкове сімейство у Старій Ушиці. Тут їх забезпечили житлом, харчуванням, діти з батьками проходять необхідні лікувальні процедури. Відчинила двері кримським школярам і селищна школа. Таким прийомом Чернови залишилися задоволені й навіть планують оселитися на Кам’янеччині назавжди.
Переселенці в Макові- Ця земля нам дуже близька, адже чоловік народився в с.Руда, тому жити тут ми мали б за щастя. Питання нашого подальшого проживання наразі вирішується, обіцяють, що все вийде, - вірить Ліліанна. - Бо ж потрібно розблокувати картки, які нам заблокували після референдуму, аргументуючи тим, що відтепер нами опікуватиметься не Україна, а Росія. Але від березня жодних нарахувань ми не бачили. Потім потрібно буде подбати про постійне житло, працевлаштування тощо.
- Тобто жодних надій на повернення до Криму не маєте?
- Маємо, коли він стане українським, та й то лише в гості. Але жити там уже не будемо. От днями почули, що вбили офіцера в Новофедорівці, а це поруч з нами. Якщо так поводяться з українськими військовими, то що ж тоді можуть робити із мирним населенням?
У Криму дуже багато будинків сімейного типу, і всі ми завжди підтримували тісні стосунки, спілкувалися, разом вирішували якісь проблеми. Я знаю, що декілька родин виїхали. А ті, хто залишився, розповідають, що виплати їм скоротили десь на 40%, прирівнявши таким чином ці дитбудинки до аналогічних у Краснодарському краї. Звичайно, нині нам теж нелегко, але багато друзів з різних міст підтримують, та й тут є чимало охочих допомогти. До того ж я ще можу працювати і заробляти своїй сім’ї на хліб. Можливо, оселимося десь у районі, будуть місця роботи в якійсь із сільських шкіл, або деінде. Тут усе мені знайоме, рідне, якось прорвемося. Як на мене, то значно важче татарам, у яких відібрали їхню землю, майно й кинули напризволяще, без жодного вибору. Мабуть, морально це дуже важко.

В «ГОСТЯХ» ТАТАРАМ ДОБРЕ, АЛЕ ВДОМА - КРАЩЕ

Аби обійтись без припущень, ми вирішили запитати про це у них самих. Три сім’ї кримських татар ось уже місяць, як покинули власні будинки в Севастополі й переселилися в один із приватних готелів у Макові.
Тут звикають до таких небажаних життєвих змін десятеро дітей, котрі постійно запитують, коли можна буде повернутися додому. Жінки (одна з яких чекає на сьому дитину) свято вірять, що це все скоро закінчиться, і вони вирушать до Криму, адже там залишилися рідні, знайомі, власні будинки, худоба. А чоловіки намагаються знайти хоч якийсь вихід із безвихідної ситуації.
- Нас тут гарно прийняли, люди допомагають продуктами і всім необхідним. Дуже толерантно всі ставляться, намагаються підтримати, але ми все ж сподіваємося, що вдасться повернутися додому, - кажуть кримчани.
А поки у наших нових знайомих жевріє надія на повернення на півострів, з десяток сімей, які нині скитаються по різних регіонах України слізно просять про допомогу. Тому всіх, хто має можливість надати житло в місті або районі для переселенців із Криму, просимо не залишатись байдужими. Крім того, потрібні одяг і взуття для дітей до 13 років, молочні продукти, фрукти, пральний порошок та інша побутова хімія. .

Автор:  Ганна РОГОЖИНСЬКА

Повернення до списку