Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СЕРЕДА, 18 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.05.2014

КОЛИ ЖИТТЯ В РЕЖИМІ ПОШУКУ...

 «Мама завжди на День Перемоги зачинялася в кімнаті, діставала старі фотографії батька і тихо плакала, ні з ким не хотіла говорити. Все життя вона чекала його повернення. Але війна залишила їй тільки одну звістку: зник безвісти…».

Усе свідоме життя 73-річна Таміла САГАНОВСЬКА із с.Смотрич, не опускаючи рук, виконує дуже важливу для своєї сім’ї справу - всіма силами здобуває інформацію про рідного батька, старшину Миколу САГАНОВСЬКОГО, який у квітні 42-го зник, не залишивши про себе жодного сліду. Таміла Миколаївна каже, що тепер найбільший її обов’язок - привезти землю з батьківського поховання на могилу покійної мами Марії Павлівни, котра все життя прожила, згадуючи свого чоловіка.

- За багато років пошуків, поїздок та оббивання порогів нам із братом Михайлом таки вдалося відшукати хоч якусь інформацію про нашого батька, - каже Таміла Сагановська. - Він був старшиною 68-го артилерійського полку 75-ї стрілецької дивізії, брав участь у фінській війні, був на закріпленні кордонів Бреста. На початку 41-го у відповідь на підготовку німців до нападу на СРСР ця дивізія була дислокована за 30-40 кілометрів від Бреста. Там, у військовій частині Мішенка, де служив батько, я й народилася. У травні артилерійський полк було передислоковано в літній табір поблизу села Мєдна Брестського району. А вже у 42-му мамі надійшов отой страшний документ про те, що Микола Сагановський зник безвісти...

Під час війни сім’ї з двома маленькими дітьми і без сильного чоловічого плеча довелося пережити евакуацію в Киргизьку РСР. Таміла Миколаївна, котра тоді була ще немовлям, досі береже болісні мамині спогади про ешелони, переправи, про біль і відчай.

Сім’ Сагановських- Мама із собою взяла тільки татові документи, його невеличку дерев’яну скриньку і швейну машинку. Вона завжди пригадувала, як на переправі нагрівала воду в роті, аби напоїти хворе немовля, як довелося вистрибувати на потяг, котрий рушив з її маленькими дітьми, поки вона ходила за пайком. Тоді мама вкинула гарячу кашу за пазуху, а потім ще довго лікувала опіки.

Згодом ми знімали прохідний коридорчик, мама працювала у шпиталі, де я фактично й виросла. Вона виварювала закривавлені простирадла, і вони ставали моїми пеленками, шила з них спіднички, сарафанчики. Я пригадую, як вона казала, що перед її очима - тисячі поранених і померлих солдатів, яких привозили до госпіталю. У кожному з них вона шукала земляка, брата, котрий загинув на війні, свого зниклого чоловіка. А після звільнення Кам’янець-Подільського району, звідки були родом і мама, і батько, ми повернулися у село Смотрич.

Шукаючи відомості про батька, Таміла Миколаївна побувала у Бресті, в с.Мєдна, розшукувала його могилу на кордоні з Польщею, налагодила зв’язок із завідувачем експозиційного відділу музею-заповідника «Брест», яка проводила дослідницьку роботу щодо в/ч Мішенка. У Книзі пам’яті України вказується: «Микола Сагановський, рядовий, розвідник, помер від ран у квітні 1944 р. Похований у м.Мозир Гомельської області, Білорусь». Утім точних відомостей про його захоронення знайти не вдається, як і госпітальної історії хвороби, яка б дала змогу привезти землю із Мозиря.

- Я дуже хочу дійти до істини й дізнатися правду. Батько визволяв Білорусь, був на закріпленні кордонів Бреста. Єдине, написане ним у листі, що через річку бачить німців. Служив у розвідці, тому про реальні причини його смерті можна лише здогадуватися. Ми об’їздили всі кордони, де батько міг бути похований, але нічого так і не знайшли. Може, хтось із міста служив у Бресті й знає подробиці. Я буду дуже вдячна за допомогу в пошуку госпітальної історії хвороби мого батька чи будь-якої інформації про його могилку... Це для нас дуже важливо.  


Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку