Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
СЕРЕДА, 13 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
27.06.2014

ПЕРШИЙ КРОК ДО СПРАВЖНЬОЇ КОНСТИТУЦІЇ

28 ЧЕРВНЯ - ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

ПЕРШИЙ КРОК  ДО СПРАВЖНЬОЇ КОНСТИТУЦІЇ  Після всього, що сталося в Україні упродовж останнього півроку, всім зрозуміло, що далі жити по­старому просто неможливо. Але, на жаль, ніхто (чи майже ніхто) не може чітко розповісти, як нам щонайшвидше та безболісно перейти до життя по­новому. В таких неясних ситуаціях завжди знаходиться спасенна формула: нам потрібна нова Конституція! Згадаймо хоча би те, що Помаранчева революція 2004 року ознаменувалася, зокрема, і суттєвим внесенням змін до Конституції, що недавня революція Гідності увін­чалася поверненням до Конституції 2004 року. Але хіба цим чи тоді, чи тепер вдалося ро­з­в’язати насущну проблему ­ забезпечити в державі порядок і гідне життя кожному? А вирішення проблеми полягає всьо­го­на­всього в належній реалізації засадничого положення нашого Основного Закону: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Зафіксувавши це ключове положення, Конституція далі уточнює: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Далі застерігає: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». Нарешті, ще раз у тій самій п’ятій статті Конституція застерігає: «Ніхто не може узурпувати державну владу».
Фактично Конституція України зводилася, зводиться та завжди зводитиметься до послідовної та чіткої реалізації зазначених вище засадничих положень. На папері це завжди непогано вдається. А ось на практиці за майже 23 роки функціонування незалежної України жодного разу не вдалося навіть наблизитися до належного забезпечення народовладдя. Інакше би не сталися обидві революції - концентровані потужні спалахи народного невдоволення. Та й можливістю вибуху третьої нині полюбляють застерігати теперішніх керманичів держави.
 Як відомо, кожна складна система, а Україна з її багатомільйонним різнонаціональним населенням є надзвичайно складною системою, має бути належним чином структурована. Україні її поділ на області й райони дістався в спадщину від Радянського Союзу. Та й Автономна Республіка Крим, нині анексована Росією, народилася з Кримської області в останній рік життя СРСР.  
Чи варто надалі зберігати такий поділ на області й райони? Чи, можливо, доцільно було би об’єднати по кілька споріднених областей у землі? Для прикладу, Львівська, Тернопільська й Івано-Франківська області утворили би землю Галичина, Хмельницька та Вінницька - Поділля (із центром, звісно, в Кам’янці-Подільському), Луганська та Донецька - Донбас. Чи вигідно було би розукрупнити деякі райони? Скажімо, з великого Кам’янець-Подільського району знову виділити Староушицький та Орининський?
Вважаю, що ці питання нового форматування заслуговують на увагу, але сьогодні не на часі. Ось коли в країні життя нормалізується, тоді можна провести серйозну наукову експертизу та широке народне обговорення потенційного майбутнього територіального устрою України. Єдиний імовірний виняток сьогодні можна зробити для сходу України, оскільки події останніх місяців зафіксували неоднорідність Луганської та Донецької областей. Тож, скажімо, утворення Маріупольської області цілком здійсненне.
Набагато важливіше надати більше можливостей (зокрема і фінансових) місцевим громадам для належного розв’язання їхніх насущних проблем, знайти оптимальний взаємозв’язок між органами державної влади та місцевого самоврядування. Бо, скажімо, здійснені з ПЕРШИЙ КРОК  ДО СПРАВЖНЬОЇ КОНСТИТУЦІЇ  Києва після обох революцій (2004-2005 та 2013-2014 років) призначення в Кам’янець-Подільському районі керівників виконавчої влади, які жодного практичного досвіду управлінської роботи такого чи трохи нижчого масштабу не мають, а тільки внаслідок партійної відданості, відверто розчарувало. Як кажуть у народі, свій хлопець - це ще не професія.
На жаль, керівників областей і районів досі призначають зі столиці. Причому найчастіше за принципом, що це «свій хлопець». Чи порятує ситуацію, якщо ми закріпимо право обирати очільників області та району за народом? До речі, такий експеримент у середині 1990-х років у нашій державі вже був. До нього варто повернутися - вже на постійній основі. Але при цьому конче потрібно забезпечити низку суттєвих моментів.
По-перше, треба забезпечити чесність і прозорість виборчого процесу. Невідворотність максимально строгого покарання за будь-яку спробу викривити результати народного волевиявлення має бути доведена на практиці.
По-друге, держава повинна забезпечити зняття з посади, відкликання народом будь-якого керівника, депутата будь-якого рівня державного органу та органу місцевого самоуправління, який неналежно виконує свої обов’язки. Тут дуже важливо знайти золоту середину. З одного боку, це не має бути надзвичайно просто, щоб група недоброзичливців не підставила ніжку талановитому керівнику. З іншого, це повинно бути надзвичайно складно, за явні та систематичні промахи керівник має невідворотно поплатитися посадою.
Наведені вище два моменти одразу спонукають розглянути ще два важливі аспекти нормалізації життя в державі: незалежна судова система та незалежні засоби масової інформації. Саме третя та четверта влади мають стати потужними інструментами, які стримуватимуть свавілля першої та другої - законодавчої та виконавчої. Тільки завдяки чесним і принциповим суддям і журналістам - професіоналам своєї справи - народ зможе реалізувати свої право та можливість контролювати чиновників і народних обранців. А інакше ми матимемо безкінечні беззмістовні розмови про «права бідних».
Але як очистити суддівські лави від хитрих людей у мантіях, для яких найвищою цінністю є не буква й дух закону, а чисто меркантильні інтереси? Як спонукати журналістів натхненно працювати на громаду, а не віддано обслуговувати можновладців і чиновників? Досвід сучасної Росії показав, якою потужною силою можуть бути засоби масової інформації в справі одурманювання мас - аж до створення прямо протилежної до дійсності картини щодо подій у сусідній державі.
Мал. Олега СмаляНапевне, тільки потужний рух ізнизу зможе належним чином забезпечити розв’язання зазначених вище проблем. Останній Майдан надав цьому рухові потужний імпульс. Підросло молоде покоління, цілком позбавлене сентиментів за радянським життям та орієнтоване на європейські цінності. Все це дає надії, що найкращі українські інтелектуальні сили зможуть виробити не тільки нову Конституцію України, але й забезпечити надійний механізм її виконання усіма в діапазоні, як полюбляють зазначати, від двірника до Президента.
Програміст, коли працює над програмою для комп’ютера, зобов’язаний передбачити всі можливі випадки, всі варіанти розвитку ситуації. Але всього не передбачиш, тож потім практика викидає несподівані коники, а програміст відповідно до них коригує програму. Те ж із Конституцією. Хто міг спрогнозувати, що Президент утече з країни, не залишивши заяви про відмову від посади? Напевне, в майбутній Конституції треба передбачити такий та інші несподівані вибрики. Хоча краще було би нам обирати Президента, якому потім ніколи не доведеться «робити ноги» від свого народу, доведеного до точки невідворотного кипіння.
Конституція ніколи не зможе стати панацеєю від усіх бід. Конституція - це всього-на-всього зафіксовані на папері «правила гри» для всіх. У незрілому суспільстві (на кшталт радянського, нинішніх російського та білоруського та й донедавна українського) навіть найкраща Конституція нічого не гарантує. Народ має дозріти до того, що саме він є «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади», а чиновники й депутати всіх рівнів повинні усвідомити, що вони тільки, як нині популярно казати, менеджери, найняті на роботу народом. Україна революційними подіями 2013-2014 років зробила перший серйозний крок до усвідомлення цього - крок до нового життя, регламентованого новою Конституцією. А найголовніше: бачимо достатню готовність народу самому (аж до фінансування армії) впрягатися, щоб забезпечити це нове життя.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку