Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ЧЕТВЕР, 14 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
27.06.2014

АРХІТЕКТУРА. ПОГЛЯД З ВІДНЯ

Створюючи будинки і споруди, людина привносить щось нове, важливе в життя не тільки свого міста, країни, а й стає творцем краси, якою милуватимуться прийдешні покоління. Кожній державі властива особлива, неповторна архітектура. Завдяки нашим людям за кордоном, можемо дізнатися з перших вуст, як розвивається ця наука і мистецтво водночас у тій чи іншій точці світу. Нашим співрозмовником стала молодий архітектор і дизайнер Анна Пашинська, котра зараз навчається і працює в Австрії.

НЕ ВИСТАЧАЄ БУДІВЕЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ?

АРХІТЕКТУРА. ПОГЛЯД З ВІДНЯВід минулих поколінь нам залишилося чимало пам’яток архітектури, які тішать око до сьогодні. Та багато з них зазнали змін через людську зухвалість і нерозуміння цінності успадкованого, тому можемо побачити недоречні будівлі у старій частині Кам’янця, де порушена автентичність забудови, видозмінені елементи будівель. Тут зламано гармонію, а ось за кордоном все по-іншому.
- У Відні надзвичайно скрупульозно ставляться до пам’яток архітектури, - зазначає Анна. - За їхнім збереженням слідкують цілі установи. Там значно нижчий рівень корупції, тому через закони не переступити. Окрім того, про архітектурну спадщину дбають самі люди. В плані зодчества, політики і всього, що відноситься до України, маємо зрозуміти одне: нам не треба нарікати на владу, а самим ставати свідомими і боротися за збереження краси своєї держави.
Більшість віденських пам’яток у державній власності, але буває, що окремі споруди викуповують. В Австрії є будівельна поліція, яка не дозволить занадто змінити будівлю, та й самі австрійці палко захищають пам’ятки. В Україні ж поки що немає такого розуміння ні в державній структурі, ні у приватній. Хоча вважаю, що хороший інвестор тільки на краще, і це можна показати на прикладі реставрації Львова. Проблема не у власнику споруди, а в тому, чи є кому контролювати використання пам’ятки.

ПРО УРБАНІСТИЧНИЙ ПІКНІК

  Анна Пашинська разом із сестрою-близнючкою Тетяною навчаються у Віденському технічному університеті й працюють у тамтешній архітектурно-дизайнерській компанії. За її словами, в Австрії зовсім інший підхід до навчання архітекторів, адже там студентам дають свободу мислення. Це, звичайно, неабияк розвиває майбутніх спеціалістів, виховує у них смак і стиль.    
- Останній, хоч і університетський, але реальний проект, яким ми займалися, передбачав облаштування одного з двориків у Віденському центрі майстерень і культури (Werkstatten- und Kulturhaus), - розповідає Анна. - Там є неймовірно красива велика будівля з гарним атріумним (внутрішнім) двором. Нашим завданням було спроектувати щось для благоустрою того місця. Разом із сестрою і друзями розробляли проект комунальної кухні. Загалом, це дуже легка, портативна мобільна кухня на колесах з умивальниками, газовими балонами для кемпінгу, електричною плитою. Її можна складати і розкладати (це дуже зручно). Ключова ідея - створення обіднього столу для міських жителів, щоб вони відволіклися від соціальних мереж і змогли просто посидіти за обідом та отримати задоволення від спілкування. Так ми дали можливість людям організувати своєрідний урбаністичний пікнік, не виїжджаючи за межі Відня.
В Австрії дуже добре функціонує сайт «Відень дарує», тому частини кухні зібрали по людях. Вони віддавали електроплити, посуд... Ми здобули безцінний досвід, працюючи у майстернях, своїми руками зварюючи метал. Також долучили до проекту організацію, що «рятує» із супермаркетів продукти, термін придатності яких завершується. Вони приготували їжу, і ми влаштували невеличкий фест для звичайних людей. Дуже приємно розуміти, що ти можеш із власної ініціативи щось таке зробити. Цей надзвичайно цікавий проект надихнув мене на організацію чогось схожого у Кам’янці. Від таких задумів збагачуються усі: студенти - досвідом, місто - новими соціальними проектами.

НЕ ОБРАЖАЙТЕ ЦЕНТРУ МІСТА

У Кам’янці-Подільському стародавня архітектура посідає найважливіше місце. Але якщо у Старому місті є чим здивувати, то центральна частина безлика, і відрізнити новий Кам’янець від інших міст практично неможливо. На жаль, не маємо вишуканого центру, який би був особливим, як, до прикладу, пішохідна вулиця Ольги Кобилянської у Чернівцях чи Майдан Незалежності у столиці. Хоча є Лебедине озеро та водойма.
 - Не варто забувати про центральну частину, - зазначає молодий архітектор Анна Пашинська. - Тут можна втілити чимало цікавих ідей. Мала думку вибрати якесь місце у Кам’янці та разом зі студентами-архітекторами з нашого будівельного коледжу розробити цікаві проекти, провести їм ворк-шопи, лекції... Хотілося б і заручитися підтримкою викладачів закладу, серед яких є потужні спеціалісти. Можливо, в результаті цього експерименту не всі стануть суперспеціалістами, але декілька осіб уже по-іншому бачитимуть, як твориться архітектура. Звичайно, для організації цього потрібні люди, котрі забезпечать матеріалами, майстернями. Я думаю, що все це реально, головне, аби була підтримка. 

ПРОСТО, АЛЕ ЗІ СМАКОМ

- В Австрії організовують багато локальних проектів, - розповідає Анна Пашинська. - Оскільки проблем з великою архітектурою там немає, то спеціалісти займаються дрібними роботами. Увага в Європі приділяється всьому: не тільки архітектурі стадіону, але й лавочкам та іншим невеликим спорудам. Там дуже цінують якість. У нашій країні це розуміння ще трохи деформоване, люди думають, що хороший дизайн - щось складне, але насправді - чим простіше, тим краще. І українці мають до цього прийти.
В Кам’янці, як і в інших розвинених містах, архітектори мали б радитись із місцевими художниками щодо кольору будівель. Так, Борис Негода прекрасно знається на реставраціях і його як радника можна було б запрошувати на проекти.
В Україні стилем тішить Львів. Його мешканці живуть своїм містом. А ще там є дуже потужна організація «Майстерня міста».

СПАДОК ПОТРЕБУЄ РЕНОВАЦІЇ

АРХІТЕКТУРА. ПОГЛЯД З ВІДНЯБажаючи оновити місто від і до, зіштовхуємося з будинками, які облаштовували ще за часів Сталіна і Хрущова. Звичайно, кардинально змінити забудову міста не реально, адже до цього потрібно докласти чималих зусиль. Але створити міський затишок, прикрасити будівлі не так вже й важко, головне, мати бажання.
- У новій частині Кам’янця ще дуже відчувається радянський вплив на архітектуру. Вважаю, що варто проводити реновацію. Взагалі, деякі приклади архітектури того часу дуже цікаві, якби будівлям дати нове життя, то вони зовсім по-іншому виглядали б. Ніхто не каже, що в це треба вкладати мільйони. Навпаки, цікаво, коли є рамки і ти думаєш, як зробити якісно і не вийти за межі бюджету.
Людська праця за кордоном коштує дорожче ніж тут. Із цього випливає, що у нас простіше зробити сто разів погано і переробити, ніж один раз і надовго. Там будують усе з якісних матеріалів, аби нічого не зламалося, щоб за ним було легко доглядати, а в Україні на таких речах економлять.
Насамкінець хотілося б сказати: завжди цікаво, що ж подарують теперішні архітектори майбутнім нащадкам, чи залишать після себе щось, дійсно варте уваги та оцінки? Сучасний світ цінує людей з досвідом, тих, хто може перенести свої ідеї з паперу в реальність. Адже якісна архітектура це не мода, котра із часом змінюється. У хороші будівлі та споруди або закохуються з першого погляду, або ж вони залишаються непоміченими назавжди.

Тетяна ХОПТЯР.


Повернення до списку