Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ВІВТОРОК, 12 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
11.07.2014

ВТЕЧА ВІД ВІЙНИ, АБО ВИЖИТИ ПОПРИ ВСЕ

Коли на їхній території почали лунати перші гасла на підтримку Росії, Наталія з Олегом навіть не здогадувалися, що все може зайти настільки далеко. Коли почали бити тих, хто підтримував Україну, то не вірили, що оці побиття перейдуть у вбивства. І лише коли за спиною почали гудіти танки та вибухати міни, тоді насправді стало страшно і молода сім’я вирішила: треба негайно покидати Луганськ. Місто залишили 20 червня.

ПРО НЕУКРАЇНЦІВ В УКРАЇНІ

Молода пара розповідає, що Луганськ ніколи не був для українців привітним містом. Там ніколи не любили і не поважали того, що рідне для нас. Наталія згадує випадок з дитинства, коли вона маленькою другокласницею переїхала туди з Кам’янця-Подільського. Вчителька викликала її до дошки, а Наталія сказала: «Відповідь - чотири», замість «Ответ - четыре». Наставниця обсміяла її перед усім класом, мовляв: «Это тебе не урок украинского языка», і знизила оцінку. Ця ситуація запам’яталася дівчині назавжди.
Але роки йшли, змінювалися друзі, місця навчання, роботи... До батьківщини тата Наталія призвичаїлась, але любов до міста дитинства - Кам’янця-Подільського - залишилася на все життя. Поділяв її почуття і чоловік. Тому коли вирішили переїхати, Олег відразу сказав, що зупинитися варто саме в Кам’янці.

КОЛИ ВІЙНА ВРИВАЄТЬСЯ В ОСЕЛЮ

Війна застала луганчан у всій своїй «красі»: вибухами, вистрілами, гучним осудом Національної гвардії, чеченцями та осетинами посеред вулиць. Проте ще донедавна у місті не зупинялося повноцінне життя.
- Когда был обстрел пограничной части за нашим домом, то мамочки гуляли прямо во дворе с детьми, люди ходили по магазинам и играли свадьбы, - говорить Наталія. - На одну из таких и мы были приглашены. Вообще, странное чувство, когда идешь по центру города с невестой и женихом, а там стоят военные в полной амуниции. Когда ехали в свадебных машинах под сигнал клаксонов, выглядывали с Олегом из окон и кричали: «Слава Украине! Героям слава!», - и быстро прятались. Ведь за такое могли нормально получить по голове (и это в лучшем случае).
- Луганчане свято верят, что ЛНРовцы их спасают от фашистов, - долучається до розмови Олег. - Это правда, что большинство жителей хотят в Россию. Когда я спросил у своего сотрудника, что же будет, если они отделятся, он ответил: «Нам сказали, все будет хорошо». И это все! Это единственное, что отвечают на вопросы о том, что будет дальше. Люди зомбированы, они не понимают реальной ситуации и даже не пытаются ее воспринять. Я уверен, что это телевидение такое с ними делает. И даже если они видят какую-то негативную информацию о ЛНРовцах, то говорят, что это все ложь и постановка. Самое страшное, что большое количество наших друзей и близких тоже так думают...

А ДУША ВСЕ ОДНО ТАМ, ДЕ ДІМ

- Наташа уже без проблем отличает выстрел снайперской винтовки Драгунова от «винтореза», - продовжує Олег. - Вообще, то, что мы там пережили, - просто кошмар. Уверен, что за время боев в погранчасти погибло много людей. Своими глазами видел трупы. А в СМИ потом сообщили, что убитых только 16. Это неправда. Очень многие вещи умалчивают.
Сейчас в Луганске без проблем можно купить оружие, на улицах - полный беспредел. Осетины совсем разошлись. Захватывают отели, пристают к мирным жителям. ЛНРовцы уничтожили всех «барыг» и сами закидываются наркотой. Вот идешь рядом с блок-постом и не знаешь, что этому «защитнику» стукнет в голову: расстреляет или нет?
І навіть незважаючи на весь негатив, сім’ї було надзвичайно важко покинути Луганськ. Адже там минуло все їхнє життя, там - друзі, стабільна робота, хороша квартира. Але, як каже сама Наталія, у них залишалося два варіанти: або брати самим до рук зброю і ставати під кулі, або ж виїжджати з міста.
- Когда мы решились уехать из Луганска, то столкнулись с ужасными очередями на вокзале, - каже Наталія. - Во время перемирия большинство людей начало уезжать из города. Конечно, значительная часть берет билеты на Россию, но есть и те, кто едет либо в Киев, либо в Западную Украину. Вот совсем на днях разговаривала с другом, так он сказал, что даже в час пик в маршрутке сидит 2-3 человека.
Кстати, люди на востоке страны совсем не знают, что есть группы, которые могут помочь выехать из Луганска или Донецка, что здесь им рады и готовы поддержать.
Зараз пара в Кам’янці, де їх радо прийняли друзі. Олег відразу ж знайшов роботу в місті, Наталія, як і раніше, працює на одну з компаній через Інтернет. Молода сім’я поступово входить у темп кам’янецького життя. Але все одно кожного дня Наталія з Олегом відстежують події в Луганську. Говорять, що після переїзду до Кам’янця багато нового дізналися про те, що там відбувається. Олег взагалі сказав, що нарешті зміг вільно заговорити про наболіле. Та подружжя надіється, що настане день, коли й у Луганську все заспокоїться, і вони зможуть повернутися додому.

Тетяна ХОПТЯР.



Повернення до списку