ПЕДАГОГ ВІД БОГА
Іван Юхимович був блискучим лектором, якого любили всі студенти. Так, авторові цих рядків, який на початку 1970-х навчався на фізматі Кам’янець-По-дільського педінституту, назавжди запам’ятався педагогічний прийом, продемонстрований Іваном Юхимовичем прямо на лекції: якщо педагог бачить, що якийсь учень під час уроку заглибився, скажімо, в читання книги, не зв’язаної з навчанням, не потрібно на нього кричати, варто всього-на-всього зробити невелику паузу у своїй розповіді. Від несподіваної тиші порушник обов’язково підніме голову. На тій лекції Івана Юхимовича таким порушником виявився я, заглиблений у читання якоїсь цікавої математичної книги.
Іван ГНАТЕНКО народився 4 червня 1920 р. на Слобожанщині – в с.Гринівка (нині Недригайлівського району Сумської області) – в сім’ї селянина-бідняка. Закінчивши 1938 р. середню школу, вступив на педагогічний факультет Київського педінституту. Встиг закінчити лише три курси – 1941 р. навчання перервала Велика Вітчизняна війна.
На початку липня 1941 р. на підступах до Києва і в самій столиці розгорнулися оборонні роботи, в яких брало участь близько 160 тисяч киян. Іван ГНАТЕНКО разом із товаришами також працював на будівництві оборонних споруд. Київська оборонна операція відіграла важливу роль у зриві ворожого плану блискавичної війни проти СРСР, адже на два місяці було затримано наступ німецьких військ на головному напрямі – на Москву. І лише з дозволу Ставки війська Південно-Західного фронту 20 вересня 1941 р. покинули Київ. З евакуацією Київського педінституту Іван ГНАТЕНКО відбув до Лебедина, що на півдні Сумської області, згодом евакуювався до Куйбишева (нині Самара, Російська Федерація), працював там на цукровому заводі.
У січні 1942 р. Іван Юхимович був призваний до армії та направлений на навчання до місцевого військового училища. Дворічний курс пройшов за прискореною програмою – за шість місяців. У липні молодший лейтенант ГНАТЕНКО відбув на фронт.
У фронтовому житті офіцера були бої, атаки, втрати бойових друзів. Іван Юхимович згадував такий епізод… Станція Пустушки (недалеко від міста Великі Луки) декілька разів переходила з рук у руки. Важкий бій розгорнувся на підступах до станції. Боєприпасів не вистачало, а тут побачили залишену німецьку гармату в чагарнику та багато боєприпасів. Розвернули її і давай посилати німецькі снаряди на станцію. Бій закінчився перемогою. За участь у цій операції, винахідливість ГНАТЕНКО одержав першу бойову нагороду та медаль «За відвагу».
Іван Юхимович перебував на фронті у складі Волховського, Калінінського, II і III Прибалтійських, III Білоруського фронтів. Протягом червня-вересня 1945 р.
лікувався у військовому шпиталі на території Польщі. Бойові за-слуги Івана ГНАТЕНКА відзначено орденами Вітчизняної війни
II ступеня, Червоної Зірки, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».
Демобілізувавшись у жовтні 1945 р., Іван Юхимович відновив навчання в Київському педінституті. Закінчив асистентуру (в ті роки так називалася форма підготовки викладачів вищої школи). Міністерство освіти УРСР направило Івана ГНАТЕНКА на роботу викладачем педагогіки Кам’янець-Подільського педінституту. Відтоді все життя Івана Юхимовича було пов’язане з цим навчальним закладом – нинішнім Кам’янець-Подільським національним університетом ім. Івана ОГІЄНКА.
В інституті Іван Юхимович обіймав посади асистента, старшого викладача, доцента. Заняття проводив на високому теоретичному та науковому рівні. Лекції читав творчо, захоплено, емоційно. Розповідав студентам про передовий педагогічний досвід. Його кумиром був знаменитий радянський педагог Антон Семенович МАКАРЕНКО, про педагогічну практику якого йшлося на заняттях. Студенти йшли на лекції викладача, як на свято. 1983 р. досвід читання Іваном ГНАТЕНКОМ лекцій було схвалено на засіданні кафедри.
У навчально-виховній роботі із студентською молоддю педагог спирався на характерні для неї стійкі позитивні емоції: довіра, відкритість, прагнення до самовдосконалення. Опосередковано, через зміст лекції, реалізовував виховні завдання. Його кредо – «Істина засвоюється тоді, коли не просто подається, а переживається».
Іван Юхимович досліджував роботу шкіл-інтернатів, написав низку праць із загальних проблем освіти, підготував методичний посібник «Педагогічна практика студентів III-IV курсів», низку методичних рекомендацій. Виступав із доповідями та повідомленнями на всесоюзних, республіканських та інститутських наукових конференціях, матеріали яких публікувались у наукових збірниках, журналах «Вестник высшей школы», «Школа-інтернат», виходили окремими виданнями.
У 1960-1961 рр. Іван Юхимович перебував у річній аспірантурі Київського педінституту, де завершив кандидатську дисертацію «Наступність у навчально-виховній роботі IV-V класів шкіл-інтернатів», яку захистив 1964 р. Ще через три роки йому було надано вчене звання доцента.
Іван ГНАТЕНКО проявив себе як талановитий, мудрий керівник. 1948 р. (після року роботи в інституті) став заступником декана заочного відділу. Впродовж 1953-1960 рр. очолював історико-філологічний факультет. Коли 1962 р. став функціонувати великий загальнонауковий факультет, то керівництво ним доручили Івану ГНАТЕНКУ. Він очолював цей факультет усі роки його існування – до 1966 р. Упродовж 1968-1970 рр. працював деканом філологічного факультету.
«Батьківське тепло» – так було названо нарис про Івана Юхимовича, опублікований 1975 р. З якими тільки запитаннями та проблемами не зверталися до педагога студенти. «Іване Юхимовичу, не вмію конспектувати лекції, не встигаю записувати їх за ви-кладачем», – ледь не плаче першокурсниця. «Опрацювали літературу, але ніяк не збагнемо світогляду ГЕРБАРТА», – це прибігли по пораду другокурсники, яким Іван Юхимович читав курс історії педагогіки (німецький філософ Йоган Фрідрих ГЕРБАРТ був засновником наукової педагогіки). А бувало і таке: «Іване Юхимовичу, порадьте, будь ласка, у мене дуже складне питання. Юрко пропонує одружуватися. Що ж робити?» – звертається до педагога випускниця.
Іван Юхимович також виконував великий обсяг громадської роботи. У 1947-1948 рр. він був головою місцевкому, 11 років очолював партбюро інституту, входив до складу міськкому КПУ.
Разом із дружиною Ольгою Дмитрівною Іван Юхимович виховав дочку Наталю та сина Олександра, які закінчили Кам’янець-Подільський педінститут. Олександр Іванович ГНАТЕНКО – вчитель історії міської гімназії.
Іван Юхимович побудував на дачі гарний будиночок, посадив сад. Любив тут працювати і відпочивати.
Мирна праця педагога, науковця, громадського діяча відзначена орденом «Знак пошани», медаллю «За доблесну працю на відзнаку 100-річчя з дня наро-дження Володимира Ілліча Леніна», Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, медаллю Антона МАКАРЕНКА, знаком «Відмінник народної освіти Узбецької РСР» (від 1966 р. юнаки та дівчата з Узбекистану навчалися в Кам’янець-Подільському педінституті). Найбільше Іван Юхимович пишався медаллю МАКАРЕНКА. З гордістю говорив: «Це найдорожча моя нагорода».
Ухвалою Хмельницької обласної ради від 16 березня 1983 р. Івану Юхимовичу було призначено персональну пенсію в розмірі 110 крб. 24 грудня 1997 р. полум’яне серце Івана ГНАТЕНКА зупинилося.
«Такі люди – гордість і совість народу, окраса землі», – цими словами з нарису Анатолія ГАВРИЩУКА про славного педагога завершимо коротку розповідь про Івана Юхимовича ГНАТЕНКА.