МАЙЖЕ НЕВІДОМИЙ РООТ

Розглянемо одну маловідому сторінку з історії одного кам’янецького навчального закладу, який згодом увійшов в історію як Кам’янець-Подільська художньо-промислова школа.

Спочатку декілька слів про те, як у світі прокинувся інтерес до народних промислів і ремесел. У другій половині ХІХ ст. виник історизм – художній стиль, який поєднав звернення до мистецтва минулого з багатогранними комбінаціями, породженими творчою думкою митця. Позитивні сторони історизму найбільше проявилися в архітектурі та декоративно-ужитковому мистецтві. 1851 р. в Лондоні відбулася Всесвітня виставка, на якій були представлені оригінальні вироби ужиткового мистецтва. Цих виробів, порівняно з фабричними, виставили досить мало, але саме до них була привернута увага мільйонів відвідувачів. Друга Всесвітня виставка в Англії (1861) виявила високий рівень прогресу ремісничих майстерень, які організовувалися при художніх школах у багатьох європейських країнах.

З незмінним успіхом Всесвітні виставки проходили в Парижі, Відні, Філадельфії, Чикаго, демонструючи досягнення майстрів народної творчості.

Аналізуючи рівень робіт, представлених на виставках, мистецтвознавець Юліус Лесінг відзначав, що «роль націй на цих виставках визначається передусім рівнем їхньої художньої творчості». На початку ХХ ст. у «змагання націй» включилась і Російська імперія, яка позиціонувала себе як передова європейська країна. 1902 р. Міністерство торгівлі та промисловості затвердило положення про створення художньо-промислових навчальних закладів на окраїнах імперії для розвитку там народних промислів і ремесел.

15 грудня 1908 р. в Кам’янці-Подільському відкрили художньо-промислову навчальну майстерню, яка спеціалізувалася на керамічному виробництві, та вечірні рисувальні класи при ній. Завідувачем майстерні призначили Миколу Федоровича Роота. В такий спосіб у місті над Смотричем було продовжено справу надання художньої освіти, започатковану 1905 року художником В’ячеславом Розвадовським.

Микола Роот (1871-1960) народився в Петербурзі в заможній естонській родині. В 1888-1900 рр. навчався в Петербурзькій академії мистецтв та на педагогічних курсах. Удосконалював майстерність у Франції. Викладав малювання в Єревані та Ревелі. Роот – член Кам’янець-Подільського товариства образотворчого мистецтва та Товариства вчителів малювання в Петербурзі.

Вивчаючи становище гончарного промислу в Подільській губернії, Роот зауважував, що примітивні засоби роботи з глиною, невміння працювати з фарбами, відсутність ініціативи знецінює працю народних майстрів. Виходом із ситуації, на його думку, мало стати навчання молодих спеціалістів, які би по закінченню курсу направлялися в гончарні осередки краю для інструктажу й ознайомлення майстрів із новітніми технологіями.

У навчальній майстерні набували професію переважно учні із сільської місцевості. Крім спеціальних предметів (малювання, технічне креслення, ліпка), їм викладали Закон Божий, російську мову, арифметику. Чільне місце у виробничому процесі займала практична робота в лабораторії та керамічному цеху, де було п’ять пічок для випалювання керамічних виробів і сушарка.

Вечірні рисувальні класи відвідували жителі міста. Серед них Кость Широцький – майбутній мистецтвознавець, літературознавець і педагог, Володимир Січинський – син дослідника подільської старовини Юхима Сіцінського.

1912 р. випускники майстерні взяли участь у звітній виставці робіт. На ній експонувалися акварельні малюнки, гончарні вироби, створені за ескізами художника Роота. Це були вази різних форм і розмірів, цукорниці, молочники, попільнички, виготовлені з простої глини та напівфаянсу, прикрашені грубувато-барочною ліпкою. Виробництво таких предметів призначалося для широких мас покупців, однак самі вироби були далекі від зразків народної творчості Поділля.

1913 р. експонати майстерні експонувалися на Всеросійській виставці в Києві. Того ж року Миколу Роота перевели до Пскова. Згодом, 1 листопада 1916 р., завідувати майстернею в Кам’янці-Подільському призначили Володимира Гагенмейстера. Саме з його іменем пов’язані найяскравіші сторінки художньо-промислової школи.

Валентина ВОЛКОВА-ВІНЮКОВА, бібліотекар історичного музею-заповідника.