КУДИ ЗНИКАЮТЬ ТРИПІЛЬСЬКІ ЦІННОСТІ?
У долині річки Ушиці, в темних хащах із колючих кущів, дерев і височенних трав, де влітку комарі зграями насідають на будь-яку людину, яка сюди забрела, на площі близько 8 гектарів містяться сотні викопаних ям. Біля них – купи черепків трипільської кераміки. Що ж змушує людей таємно рити землю на околиці села Тимків Новоушицького району?
НАУКОВЦІ НЕ ВСТИГАЮТЬ
До нашої редакції завітав кам’янчанин Сергій Лисюк, батьки якого родом із села Отроків, що поблизу Тимкова. Він і розповів про територію зі знахідками трипільської культури, яка набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н.е. Це давнє поселення виявилося добряче розграбованим із очевидними слідами так званих чорних археологів. Простіше кажучи, людей, які незаконно розкопують прадавні житла з метою знайти там щось цінне. Для декого – це непоганий заробіток від продажу артефактів, для інших – просто захопливе хобі. Але будь-яка мета не виправдовує засобів.
– За попередніми висновками фахівців «Подільської археології», біля Тимкова було трипільське поселення, можливо, багатошарове, хоч у полях і городах навколо селяни час від часу знаходять також артефакти ХІІ-ХІІІ століть, – розповідає Сергій Лисюк. – Якась частина цієї території має охоронний статус, бо неподалік є два відомі науковцям, але не досліджені кургани. Територія поселення засаджена деревами і кущами. Для копачів це зручно, бо є де сховатися від зайвих очей. Можна побачити кілька сотень малих і великих ям на місцях колишніх трипільських помешкань і залишки черепків у відвалах грунту. За погодженням з археологами, моєю ініціативною групою було зібрано декілька мішків підйомного матеріалу та передано сільській раді. І через чотири місяці наших звернень до різних археологічних установ залишки кераміки нарешті потрапили до «Подільської археології».
ЧОМУ ЧОРНІ АРХЕОЛОГИ ВИПЕРЕДЖАЮТЬ СПРАВЖНІХ
– Щоб робити в нашій місцевості постійні офіційні розкопки, потрібна стабільна зацікавленість у цьому вчених трипіллєзнавців, яких в Україні дуже мало, а в Кам’янці взагалі немає, – продовжує Сергій Лисюк. – Тому, хоч дослідження трипільських поселень в Україні й проводяться щороку, територія Хмельницької області в цьому сенсі залишається майже недослідженою «великою» наукою…
Зустрілися ми і з науковим співробітником «Подільської археології» Петром Болтанюком, який неодноразово їздив оглядати трипільське поселення в Тимкові.
– На Хмельниччині зафіксовано понад двісті трипільських поселень, і кожне по-своєму унікальне, – каже він. – Поселення в Тимкові також неординарне. Гарне природне розташування на місцевості, потужний культурний шар до одного метра, що дає змогу говорити про наявність тут трипільського поселення в межах трьох етапів його існування.
Безліч викопаних ям на цій території – це неподобство, але такі речі кояться кругом. Мова йде
про культурну свідомість наших людей та їхнє матеріальне становище. В нашій країні 70% населення проживає за межею бідності. Тому, звісно, кожен шукає способи заробити, а торгівля історичними артефактами є однією із таких можливостей. Якщо люди матимуть стабільну нормальну зарплату, то кількість охочих ритися в полях зменшиться. Це проблема на рівні держави. Та біда в тому, що в нашому законодавстві немає чіткого механізму дій боротьби з цією проблемою.
Офіційних же археологів дуже мало, і вони не можуть охопити всі пам’ятки. От ми поїхали в Тимків, зробили розвідку, зафіксували пам’ятку, повідомили охоронну службу…
Щоб вести там серйозні розкопки, потрібно: по-перше, щоб хтось зайнявся цією тематикою (трипіллєзнавців у нас не так багато), по-друге, вирішити фінансове питання. Вартість утримання експедиції з дослідження трипільського поселення в межах одного місяця може коштувати не менше як сто тисяч гривень.
– Самі ж археологи теж не мають жодних матеріальних заохочень до проведення розкопок?
– На археологів не поширюється закон про отримання 25% знайденого скарбу. Але проблема в іншому. Наша держава не ставить пріоритетним напрямком розвиток науки, зокрема археології, та залишає її в умовах самовиживання. Праця науковців має належно оцінюватися, вони не повинні почуватися емігрантами в рідній країні…
СКЛАДНІ ГЛИНЯНІ «ПАЗЛИ»
Глянути на розкопки Трипільського поселення ми вирішили на власні очі. Спочатку завітали в отроківську домівку Сергія Лисюка. Він одразу повів нас до невеличкої кімнатки, перетвореної на суцільний музей. Тут усі полички закладені черепками, які, мов непотріб, позалишали незаконні копачі. З деяких черепків Сергій Миколайович намагається склеїти давній посуд, але знайти всі «пазли» практично неможливо. Рушаємо туди, звідки були принесені ці залишки кераміки. Проходимо повз територію, де колись розміщувалося давньоруське поселення.
– Торік під час збирання підйомного матеріалу фахівці з «Подільської археології» знайшли артефакти часів Київської Русі, – каже Сергій Лисюк.
Тут, за його словами, велися як офіційні розвідки, так і незаконні. А ще на території поселення працює вапняковий кар’єр, що не сприяє дослідженню. Адже промисловців археологія навряд чи цікавить. Спускаємося далі, в долину річки Ушиця. Минаючи давні єврейські поховання, від яких залишилися кам’яні плити, доходимо до наших трипільських хащів. Власне, все так, як розповідав Сергій Лисюк: ледве пролізаючи заростями, раз по раз натикаємося на ями та купи черепків. І хоч їх позалишали як сміття, нам все одно цікаво порозглядати – можна знайти елементи орнаменту або відновлювальні форми посуду (уламки, за якими можна повністю відтворити їхню форму).
Яку ж потрібно мати мотивацію, аби хотілося тут довбати такі ями і в такій кількості? Як правило,
«Трипілля» незаконно розкопують для заробітку, але він не такий уже й великий. За неофіційними цифрами з Інтернет-джерел, гарно збережена кераміка може оцінюватися на суму від кількох десятків до кількох сотень доларів. Але знайти її непросто. До речі, щоб натрапити на розкопки трипільських поселень, не обов’язково їхати в сусідній район. На Кам’янеччині теж є території, де промишляють копачі поза законом, правда, в менших масштабах. Нині часто можна почути ініціативи: а може, варто знайти спосіб узаконення дій чорних археологів? В Англії, для прикладу, таких намагаються залучати до співпраці з науковцями. Втім це дуже дискусійна тема.
НИНІ ВИВЧАТИ – ЗНАЧИТЬ РУЙНУВАТИ
– Кераміка, яку викопують біля Тимкова чорні археологи, зберігалася «законсервованою» – над нею близько 30-40 сантиметрів грунту та ще стільки ж спеченої «керамічної маси», що надійно захищає від дії атмосферних опадів нижчий шар із суміші черепків, кісток, кременю тощо, – стверджує Сергій Лисюк. – Ями викопані в один-два метри глибиною і розширені там, де більший вміст керамічних залишків. Щойно починаються зливи, ями замулюються, і хтось викопує нові. Більшість черепків, які для копачів не мають цінності, залишають на поверхні. Через рік-два кераміка починає розкладатися і вже не придатна ні для музеїв, ні для досліджень. Звісно ж, тут про жодні делікатні розкопки мова не йде…
Є підозри, що злодіям там можуть допомагати професійні археологи, тому такому «кооперативу» нецікаво проводити узаконені розкопки…
Натомість доцент кафедри архівознавства та спеціальних історичних і правознавчих дисциплін К-ПНУ ім.Івана Огієнка Анатолій Гуцал категорично заперечує ймовірність такої «співпраці».
– Думаю, офіційні археологи не стали б таким займатися, для них це принизливо і непорядно, – каже він. – Але, звісно, багато злочинців-копачів вивчають археологію і є досить «підкованими» людьми. Дехто спеціально наймається на роботу в археологічні експедиції, а отримавши досвід, починає самотужки шукати всілякі цінності.
– А чи могли б наші студенти поїхати на археологічну практику в Тимків і схожі поселення, щоб випередити чорних археологів?
– Теоретично я б міг із групою студентів отримати дозвіл на розкопки в Тимкові, – відповідає Анатолій Федорович. – Але річ у тому, що таких пам’яток на території нашої області дуже багато. Ми вже впродовж сімнадцяти років ведемо розкопки в районі села Губин Старокостянтинівського району і за цей час дослідили лише частину поселення. Адже археологія – це планомірна робота, ми не можемо кидатися з одного місця на інше. Ще ми організовуємо експедиції по скіфських курганах. Тому паралельно займатися Тимковом і десятками таких місць не можемо.
Хоча деякі поселення не треба копати взагалі, а залишити їх недоторканими. Науковці мають досліджувати лише якусь невелику частину. Наприклад, давньоруських городищ на території області, скажімо, кілька сотень. А досліджується одне – і цього достатньо. Будь-які фахові археологічні дослідження все одно руйнують пам’ятку. Не треба, щоб ми сьогодні все відразу побачили. Треба щось залишити і для тих, хто житиме через тисячу років після нас. Нині дослідження руйнівні, а згодом може будуть інші методи, які дозволять не проникати в землю.
А чорні археологи (простіше кажучи, грабіжники) завдають колосальної шкоди нашій історії. Вони вже пограбували мало не всі пам’ятки в Україні. На Хмельниччині вже не знайти цілого кургану.
КОСМІЧНІ КАТАКЛІЗМИ ЧИ НЕДБАЛІСТЬ ГОНЧАРІВ?
Під час подорожі Сергій Лисюк поділився з нами й іншими спостереженнями, які хоч і безпосередньо не стосуються теми статті, але, на його думку, приводять до ще однієї історичної загадки.
– Мою увагу привернуло те, що на багатьох керамічних уламках є сліди вогню, – каже він. – На
деяких черепках видно, що кераміка «кипіла». Але вона може «закипати» лише при температурі більше як 1200 градусів! Іноді в трипільських поселеннях знаходять розплавлені речі, але їх походження трактують по-різному. При цьому ігнорується факт, що при звичайній пожежі досягнути такої температури практично неможливо – кераміка обгорає, закопчується, але не плавиться і не закипає. Це вже перевірено експериментами вчених Молдови та Румунії. *Крім сплавленої трипільської кераміки, я почав знаходити інші цікаві предмети, які мають сліди впливу високої температури. В околицях Отрокова є виходи вапняку, серед якого зустрічається сірий і важкий. Коли відмивати його уламки, то можна відчути характерний запах карбіду. Карбід, який використовують для зварювальних апаратів, дістають завдяки обробці вапняку в спеціальних електричних печах при температурі близько 1900 градусів. Трапляються вапнякові камені, в яких одна половина біла, а інша – сіра. Тобто якась частина скелі перетворилася на карбід.
Існують теорії, що Земля неодноразово потрапляла в зону космічних катаклізмів. Випромінювання від гігантського вибуху досягло її. Все, що було на поверхні, могло вигоріти. Але те, що не потрапило під пряму дію променів, врятувалося. Це приблизно так, як при випромінюванні під час атомного вибуху, чому нас свого часу вчили в школі.
В околицях Отрокова та багатьох інших місцях можна знайти різні заглиблення в скелях, де люди могли переховуватись, а то й жити. Чому населення почало ховатися в печерах? Одне з логічних пояснень полягає в тому, що відкрита поверхня чомусь стала непридатною для життя. Давні підземні міста знаходили в багатьох куточках Землі. Наприклад, у Туреччині є підземні міста на декілька десятків тисяч жителів! Та й у нашому місті є підземелля, походження яких остаточно не з’ясовано…
Щоправда, кам’янецькі археологи, з якими ми спілкувалися, не поділяють таких здогадок. Для прикладу, Анатолій Гуцал шлакування кераміки називає звичним явищем, яке траплялося в гончарних печах при виготовленні посуду. Ось так, прозаїчно. Але людська цікавість прагне розгадувати значно складніші таємниці.