АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ І КАМ’ЯНЕЦЬ

29 липня виповнюється 150 років від дня народження Андрея Шептицького (1865-1944), який увійшов в історію України як церковний, культурний і громадський діяч, митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський. Напередодні славного ювілею видатного греко-католицького подвижника детальніше поговоримо про один з його титулів – єпископ Кам’янець-Подільський.

ПОТРІЙНЕ ІМ’Я, ПОТРІЙНИЙ ТИТУЛ

Майбутній митрополит народився 29 липня 1865 р. в маєтку Прилбичі, який був власністю родини Шептицьких (нині це село Яворівського району Львівської області). По хрещенні одержав потрійне ім’я Роман-Марія-Александер.

Початкову освіту Роман здобув приватно і склав іспити екстерном у Львові, а далі вчився в Кракові у гімназії, яку закінчив із відзнакою, й відразу добровільно вступив до війська, але через хворобу змушений був його залишити.

19 травня 1888 р. Роман здобув ступінь доктора права Ягеллонського університету в Кракові, а вже 28 травня того ж року вступив до монастиря чину св. Василія Великого, згодом склав обітницю, у чернецтві взяв ім’я Андрей. На початку 1890-х рр. відбув духовні студії в монастирі єзуїтів у Кракові, здобув докторський ступінь із богослов’я і філософії.

У серпні 1892 р. єпископ Перемишльський Юліан Пелеш висвятив Андрея Шептицького на священика. У червні 1896 р. він став ігуменом львівського монастиря Св. Онуфрія. У червні 1899 р., будучи проректором богословських студій у василіанському монастирі в Кристинополі (нині Червоноград), одержав від Папи Римського Льва XIII номінацію на єпископа Станіславського. 17 грудня 1900 р. цей же Папа іменував 35-річного Андрея Шептицького митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським і єпископом Кам’янець-Подільським. Такий потрійний титул він зберігав до кінця життя, тобто до 1 листопада 1944 р., коли, проживши 79 років, упокоївся у Львові й був похований у соборі Святого Юра.

ЧОМУ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ?

Чудове пояснення потрійного титулу Андрея Шептицького дав львівський дослідник Андрій Шкраб’юк у фактографічних нотатках «Митрополит», опублікованих 1997 р. в часопису «Ї». Процитуємо повністю перші два абзаци цих нотаток:

«17 січня 1901 року, в переддень Навечерія Богоявлення, на початку нового року і нового століття, в архикатедральному соборі Святого Юра у Львові відбулася торжественна інтронізація – вступ на владичий престол – нового митрополита Галицького, архієпископа Львівського і єпископа Кам’янця-Подільського. Ним став 35-річний Роман Марія Александр граф на Шептицях Шептицький, який у чернецтві прийняв ім’я Андрея. Властиво, він був іменований на галицького митрополита ще в кінці 1900 року, але ув очах церковної і народної громади ставав владикою і пастирем саме нині, 17 січня, та й для нього самого цей день важив дуже багато.

Галицька митрополія означала в той час Греко-Католицьку Церкву, а собор Св. Юра – це, звісно, був і є мініатюрний галицький Ватикан. Сам Галич, який дав назву історичній землі та митрополії, давно полишив свою величну княжу історію в непам’яті і мало чим вирізнявся з-посеред інших містечок коронного краю, що ж до наявного в митрополичому титулі Кам’янця-Подільського, то він давно вже перебував у російській займанщині і на початку XX століття не мав серед своїх мешканців, здається, жодного живого греко-католика. Однак, під час Другої світової війни православні священики і миряни Кам’янця зверталися до митрополита Шептицького по допомогу – фінансову і суто церковну: книги, ризи, літургійне начиння тощо, – посилаючись на те, що він же є єпископом їхнього міста, – і митрополит у допомозі не відмовив».

Звернемося ще до праці українського історика Аркадія Жуковського «Митрополит Андрей Шептицький i православ’я»: «Рівночасно з гідністю архієпископа Львівського, він ставав також єпископом Кам’янець-Подільським: єпархія, яка з 1807 р. належала до Галицького митрополита, але її територія знаходилась в межах Російської імперії. Тут унійна праця стала можливою щойно після революції 1905 р., коли в Росії встановлено свободу совісті. Свої плани про організацію католицької Церкви на території Російської імперії Митрополит представив Папі Пієві X в першій половині 1907 р. Йшлося про висвячення священиків і єпископів у греко-католицькому обряді для православних Росії, на що Папа дав згоду. Осінню 1907 р. Митрополит виїздить інкогніто на територію Російської імперії, – Вільно – Мінськ – Слуцьк – Москва – Петербург, де нав’язує контакти з прихильними людьми до Унії й назначає о. Олексія Зерчанінова генеральним вікарієм Кам’янець-Подільської єпархії та душпастирем для католиків візантійського обряду для усієї Росії».

НОМІНАЛЬНИЙ ЗАСТУПНИК

Розповімо детальніше про російського греко-католицького священика Олексія Зерчанінова. Він народився 9 березня 1848 р. в селі Борисово Нижегородської губернії в сім’ї православного священика, 1871 р. закінчив Нижегородську духовну семінарію, того ж року одружився й був висвячений на священика. Служив настоятелем в рідному селі, потім став благочинним Арзамаського повіту і законовчителем у шести училищах, з яких одне створив на свої кошти. Займався місіонерською діяльністю серед старообрядців, для чого скрупульозно вивчав твори отців церкви та церковну історію. Такий ретельний підхід врешті привів його до переконання в істинності католицької віри, тож 9 січня 1896 р. настоятель Нижегородської католицької парафії Маріан Фульман прийняв Олексія Зерчанінова в сущому сані до католицької церкви.

Отець Олексій побував 1907 р. у Римі, зустрічався з Папою Пієм X, потім відвідав Львів, де познайомився з митрополитом Андреєм Шептицьким. Внаслідок цього 29 червня 1907 р. митрополит Андрей Шептицький на підставі повноважень, даних йому Папою Пієм Х, призначив Олексія Зерчанінова своїм заступником у номінально чинній Кам’янецькій єпархії як главу російських католиків в Російській імперії. Наведемо мовою оригіналу грамоту, видану тоді митрополитом:

«Божией милостью и благословением Святого Апостольского Престола, смиренный Андрей, Митрополит Галицкий, Архиепископ Львовский, Епископ Каменецкий. Всечестнейшему иерею о. Алексию Евграфовичу Зерчанинову мир в Господе и наше архиерейское благословенние. Когда Провидение Божие устроило так, что число верных в пределах Российской Империи греко-католиков умножается в настоящее время с каждым днем, между тем как нам, находящимся вне границ Империи, нет возможности управлять самолично нашею Каменецкой епархией, находящейся под державою Его Величества Императора Николая II, то рассудили мы усмотреть мужа Божия и ревнителя святой веры, чтобы ему, как нашему главному наместнику, могли бы мы вверить управление греко-католическими священиками и верными, находящимися в пределах Империи и нашей Каменецкой епархии. Зная же о Вашей ревности о соединении с Апостольским Престолом Божиих Церквей, о твердости в святой вере, о мужестве и благоразумии, мы избрали Вас на сей весьма важный пост, уповая на Бога, что Вы пожелаете всецело предаться святому делу, которому Вы посвятили уже всю свою жизнь. Посему во славу Единого Бога во Святой Троице и для пользы вверенных нам овец словесного стада Христова, мы нарекаем и назначаем Вас нашим главным наместником, поручая Вам пастырство душ в нашей Каменецкой епархии.

Но кроме Каменецкой епархии в пределах Российской Империи находятся еще другие наши греко-католические епархии, для управления которыми по древним обычаям нашей Русской Греко-католической Церкви, в случае, когда не имеется надлежащего и в силу канонов избранного или нареченного и подтвержденного через Апостольский Престол пастыря, мы, как Русский Митрополит, обязаны изыскивать способы. Все эти Богоспасаемые епархии не имеют пастыря. Положение же Российской Империи в настоящее время таково, что Святейший Отец, желая для ее блага (как говорил мне это Он Сам на аудиенции несколько раз) так устроить дела церковной иерархии, чтобы удовлетворить нужды греко-католических верных, в этом отношении ничего не мог сделать. Равным образом и епископы католические латинского обряда по своему положению не в состоянии заведывать делами Греко-католической Церкви в России. Вследствие сего, Мы, как единственный русский греко-католический Митрополит, как епископ Каменецкий и как единственный начальник, занимающий греко-католическую епископскую кафедру на территории, находящейся в пределах Империи, по долгом размышлении перед Богом и нашей совестью, решились принять заведывание всеми вышеупомянутыми епископскими кафедрами. Когда же на аудиенции у Святого Отца мы представили Ему и наше мнение, Святой Отец устно соизволил одобрить сие наше мнение и утвердить. А так как это дело чрезвычайной важности, то в удостоверение сего факта мы подтверждаем его нашим архиерейским словом. Посему, как администратор праздных епископий, мы поручаем Вам, нашему главному Каменецкому наместнику, заведывать всеми духовными делами этих епархий, посещать все собрания верующих, наблюдать за деятельностью всех наших священников и заведывать всем, что необходимо для блага святой католической веры. В удостоверение же всего этого мы выдаем сию грамоту за нашей подписью с приложением нашей печати. Дана в Львове при храме св. великомученика Георгия в праздник Верховных Апостолов Петра и Павла 29 июня 1907 года. Смиренный Митрополит Галицкий Андрей».

Щоправда, Олексій Зерчанінов у Кам’янці-Подільському так і не побував. У листопаді 1907 р. він повернувся до Санкт-Петербурга, де створив російську греко-католицьку громаду, вів службу на своїй квартирі.

ТІЛЬКИ ТРИ ДНІ

У біографії блаженного священномученика Василя Величковського (1903-1973) читаємо такий епізод, пов’язаний із часами німецько-радянської війни: «1941 року за дорученням Митрополита Андрея Шептицького і на прохання православної громади отець Василь виїжджає до міста Кам’янця-Подільського. Люди з великим ентузіазмом зустріли греко-католицького священика і відразу надали йому церкву святого Миколая. Проте отець пробув у місті тільки три дні, бо внаслідок наклепів німецький комендант наказав йому під загрозою розстрілу протягом доби покинути місто».