ПЕРШИЙ ДИРЕКТОР ТРИНАДЦЯТОЇ

Організатори шкільної освіти радянської повоєнної доби. Що ми сьогодні знаємо про них? Усі вони, звісно, були комуністами. А як же інакше? Хоч яким талановитим педагогом і чудовим організатором була би людина, але без чарівної червоної партійної книжечки в кишені біля серця ніхто би не дозволив їй стати директором школи, а тим паче завідувачем відділу народної освіти. Не стала винятком і Євдокія Олексіївна Лісневич (1920-2000) – перший директор тринадцятої школи, нині відомої як навчально-виховний комплекс №13. 55 років тому, в червні 1961 року, цей навчальний заклад, офіційно поіменований тоді Кам’янець-Подільською середньою загальноосвітньою трудовою політехнічною школою з виробничим навчанням №13, завдяки заповітним словам «введено в експлуатацію» вписав перший рядок у свою історію.

У зв’язку з ювілеєм школи в її випускників, нині вельми солідних людей, виникла ідея надати рідному навчальному закладові ім’я його першого керівника – Євдокії Лісневич. Озвучив цю ідею і надав відповідні матеріали редакції газети Павло Марковський – генеральний директор ТОВ «Виробничо-комерційна компанія «Промінь», депутат двох скликань міськради.

Цілком солідарні з Павлом Павловичем інші знані випускники школи: доктор біологічних наук Володимир Войціцький, начальник Кам’янець-Подільського управління з експлуатації газового господарства ПАТ «Хмельницькгаз» Яків Гаршт, директор (до 2004 р.) Кам’янець-Подільського підприємства «Преттл Кабель Україна» Віталій Дорошко, кандидат технічних наук Віталій Дудчак, вчитель фізики ЗОШ №17 Галина Жиліна, технічний директор (до 2012 р.) АТ «Завод «Металоприлад» Володимир Зоткін, завідувач бюро перекладів Олександр Ківільша, майор військ зв’язку у відставці Олексій Нагорняк, заступник директора з навчально-виховної роботи НВК №9 Галина Нетеча, доктор технічних наук Аркадій Продеус, начальник відділу запуску космічних кораблів космодрому «Байконур» (у 1972-2016 рр.) Олексій Талалаєв, головний лікар міської дитячої поліклініки Тетяна Очеретенко, кандидат економічних наук, заслужений економіст України Василь Скальський, головний технолог Кам’янець-Подільського електромеханічного заводу Олександр Ушаков, директор НВП «Електрон» (у 1998-2002 рр.) Володимир Шепелявий.

Що ж нам відомо про Євдокію Олексіївну? Вона народилася 6 березня 1920 р. в селі Гаврилівці Кам’янецького повіту, а нині Кам’янець-Подільського району. Здобула вищу освіту. У жовтні 1969 р. розлогу статтю «Грані творчості», присвячену нашій землячці, опублікував журнал «Радянська школа». Дізнаємося звідти, що директора школи №13 Кам’янця-Подільського Євдокію Лісневич «вшановано найвищою урядовою нагородою – орденом Леніна», що це «висока відзнака за самовідданий труд». Пунктиром показано її життєвий шлях: «З Прибалтики війна закинула її, молодого педагога, в далекий Узбекистан… Повернувшись до рідних місць, була директором школи, завідувачем районного відділу народної освіти, заступником голови райвиконкому. Не раз обирали Євдокію Олексіївну членом райкому партії, депутатом райради».

Найбільшу увагу в нарисі звернено на роботу Лісневич директором тринадцятої школи. Читаємо: «Не легкого хліба шукала, йдучи працювати на двадцять п’ятому трудовому році в новозбудовану школу №13». Мається на увазі, що 24 квітня 1961 р. Євдокію Олексіївну перевели з посади завідувача райвідділу народної освіти на посаду директора школи. Надзвичайно важливо, що, враховуючи значний педагогічний і організаторський досвід Євдокії Олексіївни, задовольнили її настійливе прохання, а точніше – умову: самостійно формувати педагогічний колектив нової школи. Напевно, в цьому була ще одна значима запорука її успіху.

Через два місяці, в червні, приміщення школи здали в експлуатацію. «Інший на радощах і не подумав би чимось доповнювати архітектурний ансамбль щойно прийнятої Державною комісією шкільної будови, – читаємо в нарисі. – Зроблено – значить так треба. А ні! Незручним виявилось сусідство навчальних майстерень із класними кімнатами. Майстерні треба перенести. Але куди?.. Не було актового залу, не влаштовували розміри й спортивного залу. Розгорнути позакласні заходи заважала робота в дві зміни».

І ось молодий шкільний колектив слухає думку свого керівника: разом з учнями, при допомозі батьків і шефів, побудувати огорожу, триповерхове приміщення з навчально-виробничими майстернями і спортзалом, облаштувати спортмайданчик, посадити дерева, розбити клумби та висадити на них квіти. Отож, у квітні 1962 р. розпочато будівництво навчально-виробничого корпусу, яке здійснювалося господарським способом. Читаємо далі в нарисі в «Радянській школі»: «До початку 1965/66 навчального року вибілене і пофарбоване приміщення 11-метрової висоти приймала комісія. То була своєрідна перевірка згуртованості шкільного колективу, серйозне випробовування сил, перша заявка на зрілість. Вона виявилась і вирішальною перемогою».

Завершується нарис (його автор – С.Вінник із Хмельницького обласного інституту удосконалення вчителів) так: «Усю багатогранну виховну роботу в школі спрямовує директор-комуніст Є.О.Лісневич. Вона вникає в життя кожного класу, її цікавлять доступність, ефективність виховних заходів, вона підтримує хорошу ініціативу, зліт колективної учнівської думки, потяг до високоморального вчинку. В робочих записах і помітках директора школи, в наказах, протоколах засідань педради – глибокий аналіз різних аспектів виховної роботи. Напрям у школі один – боротьба за гармонійний і всебічний розвиток нової людини. Це завдання успішно розв’язує весь дружний педагогічний колектив, очолюваний досвідченим керівником, людиною творчих помислів і дій – Євдокією Олексіївною Лісневич».

15 років очолювала тринадцяту школу Євдокія Лісневич. 24 вересня 2000 р. вона відійшла у вічність на 81-му році життя.

В ініціаторів надання НВК №13 імені Лісневич попереду непросте завдання: зібрати достатньо матеріалів про Євдокію Олексіївну, переконливо, на конкретних прикладах, із посиланням на відповідні документи показати високу результативність її роботи, переконати всіх (і, зокрема, депутатів нинішньої міськради), що вона справді була «титаном педагогічної праці».

Громадськості на те, щоб надати Центральній міській бібліотеці ім’я Костя Солухи, довелося потратити довгі чотири роки, хоч про цю видатну особистість була низка публікацій як у наукових виданнях, так і місцевій пресі. Правда, Кость Григорович жив і діяв на початку XX століття, а Євдокія Олексіївна – в другій його половині, тобто набагато ближче до нашого часу, коли її ім’я ще зберігається в пам’яті багатьох наших сучасників. Це, можливо, прискорить справу з наданням імені Лісневич школі, яку вона в 1960-х роках міцно поставила на ноги, почавши практично з нуля.