Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ВІВТОРОК, 17 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
07.11.2014

«МИ Б ТУТ НЕ ВИЖИЛИ, ЯКБИ НЕ ВОЛОНТЕРИ»

Cаме такі слова за довгі місяці війни нам не раз доводилося чути від військових. Без захисту під кулями, без води під пекучим сонцем, без теплих речей у холодних окопах хлопців покинула держава, але врятували ті, хто за час війни став для них янголами-охоронцями. Звичайні люди із загостреним почуттям співпереживання й самовіддачі фактично відмовилися від розміреного життя в мирному місті й присвятили себе піклуванню про солдатів, які із зовсім незнайомих стали рідними.
Сьогодні «ПОДОЛЯНИН» веде розмову із координаторами волонтерського руху в місті та районі.

Альбіна ГУМЕНЮК: «ИНОГДА СОЛДАТЫ ЗВОНЯТ, ЧТОБЫ ПРОСТО ПОГОВОРИТЬ»

«МИ Б ТУТ НЕ ВИЖИЛИ, ЯКБИ НЕ ВОЛОНТЕРИ»«Наши солдаты держатся там только благодаря тому, что им помогают обычные люди. Поймите, сейчас многие ребята в летней форме стоят, в кедах и рваных берцах. Как же мы можем отказать им в помощи?!».
Розповідаючи про те, настільки жахливою є ситуація на сході країни, координатор команди «Волонтери К-П» Альбіна Гуменюк не може стримати ні сліз, ні емоцій. Саме вона од­нією з перших взялася відчайдушно воювати в тилу, закликаючи всіх бути милосердними і подумати про тих, хто спить в окопах. Разом із дівчатами зі своєї команди Альбіна в місті створила цілий волонтерський рух, розставляючи кошики для збирання коштів на АТО, організовуючи ярмарки милосердя та благодійні концерти, співпрацюючи з навчальними закладами, організаціями та підприємствами. Волонтерський пункт активісти розташували в наметі на вулиці Соборній і невеличкому штабі на Драгоманова, 12/1. І хто б міг подумати, що від холоду і голоду кам’янецьких військових із таким запалом рятує… громадянка Росії.
- Вы будете смеяться, но я с Башкирии, чистокровная татарка, - каже Альбіна. - Просто вышла замуж за коренного каменчанина и уже восемь лет здесь живу, у меня есть две маленькие дочки. Сейчас прохожу процедуру получения украинского гражданства, отказываюсь от российского. Я уже устала безрезультатно спорить со своими родственниками, которые живут в
России. Мне просто больно от того, что происходит. Я ни на чьей стороне, я - за справедливость и против того, чтобы кто-то страдал, поэтому мы с командой помогаем сиротам, беженцам и нашим украинским солдатам.
Благодійні справи «Волонтерів К-П» розпочалися з допомоги дітям, котрі живуть в інтернатах. Згодом уже згуртована команда взялася всіляко підтримувати вимушених переселенців із Криму, а тепер волонтери фактично живуть історіями кам’янецьких військових.
- Знакомый пастор, который живет в Донецкой области, ехал как-то полем и увидел солдат, которые уже три недели там дислоцировались. Представьте: лето, знойное пекло, жара сорок градусов, у них губы потрескались до крови от жажды. После этого рассказа мы с нашими волонтерами в тот же день пошли с первой акцией в супермаркеты. Собрали тогда продукты, медикаменты, мешки и воду - это была наша первая передача. Потом взялись за бронежилеты и каски. Сначала было тяжело, ведь еще не знали, у кого и как лучше покупать необходимые вещи, к тому же много было непорядочных перекупщиков. Первые пять передач оплачивали сами, потом вышли на руководство «Новой почты» и начали передавать посылки в АТО бесплатно. Сейчас волонтеры, которые имеют подтверждение своей деятельности, могут пользоваться гуманитарной программой «Новой почты» «Україна єдина». Вот так и работаем. Три недели назад «Новой почтой» по всей Украине было передано на АТО 320 тонн необходимых продуктов и вещей, наша команда передала 82 тонны, мы заняли второе место по Украине. Это говорит о том, что в Каменце есть прекрасные люди, которые помогают. Сейчас мы отсылаем помощь на блокпосты в Донецкую область и по заявкам от каменецких солдат. Мы командой решаем, на что именно пойдут деньги. Собираем все отчеты, ведем бухгалтерию, расписываем все до копейки.
Благодійна робота, яку виконує Альбіна, мимоволі переросла в щось надважливе для неї. Бо щодня спілкуючись із військовими, дівчина розуміє, що просто не має права залишити їх без підтримки.
- Иногда солдаты звонят, чтобы просто поговорить, потому что им очень тяжело, психика не выдерживает, а родственников пугать не хотят. Это все очень страшно, я даже немного устала от избытка ужасной информации. Один раз звонит нам сапер капитан Юрий Кондратюк и говорит: «Альбина, если можно, отправьте нам еще рисунки детские. Они помогают не озвереть»...
Бажаючи зробити для військових якомога більше, кам’янецькі волонтери почали співпрацювати з волонтерами Рівненщини, разом закуповуючи необхідні речі. Також запустили свою міні-швейну на Довжку.
- Мы сами покупаем качественную ткань и шьем штаны, спальники на мороз. Начали даже тактические наколенники делать - намного дешевле получается. Кроме того, шьем именные бушлаты необходимых размеров. Было бы хорошо, если б люди активнее отзывались, ведь сейчас солдатам очень холодно. Ребята звонят и говорят: «Мы в летних берцах стоим, если можно, передайте нам стельки и носки, пожалуйста»… Но многие этого просто не хотят слышать...
Контакти волонтерської групи: 098-018-31-60 - Альбіна.

Роман БРАЕСКУ-СЕМЕНИШИН: «КОЛИ ВІЙСЬКОВІ ОТРИМУЮТЬ ЛИСТИ,
ТО РОЗХОДЯТЬСЯ ПО ЗАКУТКАХ І ПЛАЧУТЬ»

Ще рік тому волонтером навіть уявити себе не міг юрист і приватний підприємець Роман Браеску-Семенишин. Власник агентства нерухомості й гадки не мав, що так легко навчиться відрізняти класи бронежилетів, перевіряти міцність захисних касок чи на око розпізнавати якість військової форми. Але коли з початком конфлікту на сході України його друзі почали записуватися в добровольці, вирішив усіляко допомагати бійцям. Нині чоловік очолює Координаційний центр допомоги кам’янчанам-учасникам АТО, намет якого розташувався на проспекті Грушевського, а штаб - на вул.Шевченка, 26 (3 пов., каб.1). Віднедавна центр став волонтерським крилом громадської організації, що об’єднала бійців антитерористичної операції. Тож тепер, зі слів Романа, для уникнення спекуляції, благодійні кошти перераховуються на рахунок організації, а звідти - на закупівлю необхідних речей.
Активісти координаційного центру допомоги кам’янчанам-учасникам АТО. Зліва на право: В’ячеслав Грушковський, Тетяна Кошелєва, Роман Браеску-Семенишин- Почалося все із сьомого батальйону територіальної оборони, куди потрапили більшість знайомих, - каже волонтер. - Возили хлопцям харчі, передавали перші бронежилети, але по допомогу до нас почали звертатися все більше бійців. З’ясувалося, що на сході в кожному батальйоні є кам’янчани. Займатись одними і не допомагати іншим не дозволила совість.
Постійно в організації працюють близько десятка волонтерів, робочих рук активістам додають небайдужі, які допомагають у штабі по декілька годин на день. Справами сьомого батальйону, який нині приєднали до 30 механізованої бригади, займається мати одного з бійців Тетяна Кошелєва. Контрактниками опікується В’ячеслав Грушковський. Решта ж волонтерів взяли на себе потреби військових Центру розмінування, понтонерів, Нацгвардії, мобілізованих і контрактників. Двома власними авто волонтери особисто возять військовим зібрані продукти і речі, бо часто допомоги потребують там, куди пошта не доходить.
- Хлопці сплять там у приміщеннях розбитих ферм, бліндажах, на карематах, - каже Роман. - Тому тепер на перший план виходить необхідність збирання речей, які ми влітку взагалі не купували, - це теплий одяг, буржуйки, печі на дизпаливі, медикаменти від застуди. Ми тримаємо зв’язок із волонтерськими організаціями Хмельницького, Тернополя, Чернівців, Івано-Франківська, Києва. Часто нам допомагають викладачі, студенти й учні місцевих навчальних закладів. Вони діють як мобільні групи зі збирання коштів, стоять у нашому наметі, магазинах, біля скриньок. Особлива подяка планово-економічному технікуму, медичному училищу, ліцею, 17 і 15 школам, НВК №8, які постійно збирають гроші, студентам національного університету.
У кожну посилку, котра відправляється на схід, волонтери вкладають дитячі малюнки, листи, дрібнички, зроблені маленькими руками. Одного разу в листі підтримки дівчинка вказала свій номер телефону, і військовий, до рук якого він потрапив, зателефонував дитині й просто розплакався в трубку.
- Коли військові отримують листи, то розходяться по закутках і плачуть. Дорослих чоловіків гріє не стільки тепле спорядження, як теплі слова підтримки.
Як розповідають волонтери, солдати частенько замовляють їм мед, цукерки, шоколад і згущене молоко - для хлопців це домашній затишок у холодних окопах.
- Якось телефонують бійці й сміються: «Ти бачив, який великий торт для нас заховали в дерев’яний ящик? Вся казарма плакала зі сміху».
Нам допомагають дуже багато людей. Хтось дає по десять гривень, хтось - тисячі, але якби кожен кам’янчанин кинув до скриньки хоча б по 20-30 гривень щомісяця, ми б вирішили багато проблем.
Постійно діюча телефонна лінія центру: 096-019-08-03.

Ніна СКАВРЕНЮК: «ВОЛОНТЕРСТВО НАС ЗАТЯГНУЛО»

Закрутився у волонтерських клопотах і район. Коли з першою хвилею мобілізації забирати на війну почали хлопців із кам’янецьких сіл, в райраді сформували власну ініціативну групу волонтерів, увійти до якої одразу ж зголосилися директор КП «Надра Кам’янеччини» Ніна Скавренюк, депутат райради Валерій Шкуренков, керівник районної Самооборони Володимир Маліновський і головний редактор газети «Край Кам’янецький» Надія Єрменчук. Тієї ж миті крісла успішних керівників і підприємців вони проміняли на склади з провізією, магазини військового екіпірування і черги в поштових відділеннях.
Посилки солдатам вантажать координатори ініціативної групи райради  Валерій Шкуренков та Ніна Скавренюк- У моєму житті траплялося всіляке, часто доводилося покидати якусь справу і розпочинати щось нове, але із волонтерством усе по-іншому, - зізнається Ніна Скавренюк. - Я навіть на секунду не задумувалася про те, навіщо мені це все. А причини навіть сама пояснити не можу. Просто прокидаюся вранці й іду пакувати передачі на фронт.
Коли учасники ініціативної групи скликали свою першу нараду, в списку мешканців Кам’янеччини, які перебувають у зоні АТО, мали тільки 34 прізвища. Тепер у їхніх блокнотах близько 230 імен місцевих солдатів. На службу їх проводжало майже кожне наше село, тож коли оголосили про збирання благодійної допомоги військовим, сільради одразу ж передали ініціативній групі майже 200 тис.грн.
- Почали відправляти на передову засоби захисту, каски, бронежилети, форму, предмети гігієни, їжу, - каже Ніна Дмитрівна. - Гроші швидко розійшлися, але проблем у солдатів не поменшало. Так нашими буднями стали пошуки коштів, відправлення передач, приїзди військових, зустрічі з родичами солдатів. Волонтерство нас затягнуло.
Пригадую, коли тільки починали, дуже довго не могли доставити передачу Романові Наглюку з Ходорівців. Це був просто жах. Його частину весь час перекидали з місця на місце, а посилка поверталася. Коли бронежилет і каску таки вдалося відправити, навпроти прізвища Наглюк я написала: «Ура! Нарешті передали!». А через день нам повідомили, що Роман загинув... Це був єдиний момент, коли наша посилка не дійшла до адресата.
На схід волонтери вже відправили тонни гуманітарної допомоги, але, кажуть, самостійно з цією роботою не впоралися б. Ініціативній групі допомагають сотні людей: сільради, місцеві підприємства, бізнесмени, навчальні заклади і просто небайдужі кам’янчани. Нещодавно на рахунок волонтерів невідомий підприємець переказав вісім тисяч гривень, тисячу приніс чоловік зі Старої Ушиці, три тисячі й дорогий бінокль солдатам передала заробітчанка з Італії, більше двох з половиною тисяч після служби передав священик Домініканського костелу. До пунктів збирання допомоги у РЦНКМ «Розмай» і на ринку «Бонус» люди постійно приносять харчі, ковдри, матраци, подушки, теплий одяг, шапки, рукавиці, в’язані шкарпетки.
- Хлопці весь час нам дякують і кажуть, що, якби не волонтери, їм не було б чим зігрітися і що їсти, - розповідає Валерій Шкуренков. - Але насправді наша група тільки «перевалочний пункт», який акумулює і координує відправлення всього, що зібрав район. Тих, хто щиро допомагає солдатам, у нас дуже багато. Та, на жаль, вистачає і кам’янчан, які мало переймаються долею держави.
Пригадую випадок, коли до нас звернулися двоє хлопців, яким потрібні були бронежилети. Один - мешканець району, інший - з міста. Але Ніна Дмитрівна наполягла на тому, аби допомогу отримали обидвоє. Через два тижні ми дізналися, що той містянин потрапив до госпіталю. З’ясувалося, що наш бронежилет врятував йому життя. На війні немає «наших» і «чужих», тому передачі відправляємо всім, хто звертається по допомогу. Зайвого хлопці не замовляють, хіба що можуть попросити до теплого одягу покласти пачечку печива.
Подяки від військовослужбовців не затримуються. Бійці їх щодня передають телефонними дзвінками та через родичів. З багатьма хлопцями волонтери вже знайомі особисто, адже, потрапивши додому у відпустку, багато солдатів не обминають штабу ініціативної групи.
- Ми все літо сподівалися, що до холодів конфлікт вдасться вирішити, - каже Ніна Скавренюк. - Але нині допомоги в зоні АТО наші хлопці потребують ще більше. Дуже приємно, що самі бійці, приїжджаючи додому, обов’язково до нас навідуються. Я думала, що ті, хто пройшов «пекло», мають бути кремезними, жорстокими й суворими бійцями, але насправді це прості, добрі, молоді хлопці. Шкода тільки, що війна все не закінчується...
Телефони координаторів: 067-595-54-32 - Ніна Дмитрівна, 097-555-51-32 - Валерій Сергійович.

Автор:  Тетяна ДИКА / 

Повернення до списку