П'ятница, 29 Березня 2024 р.
7 Липня 2017

ВЕРБКА

Вербка

Поки що найповніше про Вербку написано ще понад сто років тому – 1895 ро-ку. Це зроблено в капітальній праці священика Юхима Сіцінського, яку присвячено церквам і парафіям Кам’янецького повіту Подільської губернії Російської імперії. Тож скористуємося працею священика Сіцінського.

НЕ ЄДИНЕ на ПОДІЛЛІ

Вербка – село, розташоване біля підніжжя Товтр – відрогів Карпат, що оточують село з південно-східної сторони, поблизу річки Мукша. До парафії Вербки належить також село Привороття Маківське (на відміну від Привороття Орининського того ж Кам’янецького повіту; нині це, відповідно до ухвали Хмельницького облвиконкому від 10 березня 1960 року, Привороття Друге).

Поселень із назвою Вербка є декілька на Поділлі, а тому в історичних звістках про ці поселення часто буває досить важко орієнтуватися. Так, окрім Вербки Кам’янецького повіту, є ще Вербки: Стара або Казенна Летичівського повіту, Мурована того ж повіту, Дерев’яна Проскурівського повіту, Волоська та Чечельницька Ольгопільського повіту.

ПОЧАТОК ВЕРБКИ

Щодо початку села в народі є неясний переказ, що першими поселенцями Вербки були вихідці із Брацлавщини, може бути, з Вербки Чечельницької Ольгопільського повіту. Цікаво, що як у Кам’янецькому повіті, так і в Ольгопільському біля Вербки є маєток Чечельник. Хоча правдоподібніше допустити, що в Ольгопільському повіті села Вербка та Чечельник отримали початок від кам’янецьких сіл із такою ж назвою. Нині Ольгопіль – село Чечельницького району Вінницької області.

Перша згадка про Вербку в історичних актах відноситься до 2-ї половини XV століття: 24 червня 1453 року Феодор Бучацький, кам’янецький староста, з дозволу польського короля Казимира Ягайловича записав Петру з Клинич за 50 гривень село Вербку в Кам’янецькому окрузі із зобов’язанням постійно жити на Поділлі. Син вищезазначеного Петра з Клинич Сигізмунд «із Вербковець» одружився на Кларі з Ніщеслава, власни-ці сусідніх Ступинців (Макова), тому тоді, а також частково і в наступний час (у XVII столітті) Вербка розділяла долю із сусідніми Ступинцями.

ВЛАСНИКИ СЕЛА

У 1530-1542 роках у Вербці були частини Доманковського та Гербурта (всього 4 лани). 1569 року було також 4 лани, з них 2 – старости барського (Гербурта) і 2 – Вольського. У 1578-1563 роках володів тут землею – Вольський ж (4 лани) і Длуський (1 лан).

Наприкінці XVI століття Андрій Потоцький, чоловік Софії, уродженої Пясецької, шляхом судового процесу отримав частину своєї дружини, до складу маєтку входило і село Вербка. Потім це село мало тих же власників, що Ступинці – Маків, а саме належало Потоцьким (з кінця XVI століття), Пухальським (1670 рік), Володиєвським (1670-1704 роки), Маковецьким (до середини XVIII століття) та нарешті Рациборовським.

1818 року у Вербці вважалося 203 «підданих». Тепер володіють землею: Рациборовський – 847 десятин (зокрема лісу ялинового 11 десятин, вільхового – 2 десятини, грабового – 210 і дубового – 34); селяни – 531 десятина; церква – 36 десятин (церковна земля обмежована та знята на план 1853 року). Дворів – 190, мешканців – 1067.

ПЕЧЕРА

На північному заході від села Вербки є чотири пагорби (по-місцевому «товтри»). В одному з них є печера, яка, кажуть, має зв’язок із печерами, що розташовані поблизу сіл Черча та Залуччя (при річці Смотричі).

Років 30 тому (тобто десь 1865 року) вхід у цю печеру був досить великий: туди заганяли в літню пору ціле стадо овець. Тепер цей вхід обвалився. Частина лісу, з північного боку села Вербки, називається «Дукта».

СТАРА ЦЕРКВА

Про церкву села Вербки маємо відомості тільки з другої чверті XVIII століття. Візита 1740 року, описуючи Вербецьку уніатську Дмитріївську церкву, каже, що вона була дуже убога, дерев’яна, «на подобі хлівка», крита соломою, навіть без хреста на даху. Біля церкви на стовпах висіли два дзвони, які були власністю священика.

Ця бідність церкви обумовлювалася нечисленністю парафіян (1748 року їх було 26). Колишній тоді при цій церкві священик, за вказівкою візити, служив тут із 1718 року, із цього ж часу велися і метричні записи Вербецької парафії; тому, можна думати, що близько цього часу була влаштована у Вербці церква.

НОВА ЦЕРКВА

1744 року, з дозволу єпископа Афанасія Шептицького, було закладено нову дерев’яну церкву кам’янецьким базиліанином Іраклієм і 1748 року освячено Іваном Громницьким, Гродецьким деканом, із дозволу Іоанна Пліського, кам’янецького офіціала. При закладенні церкви (1744 рік) власниця села Магдалина Гедимінова, підстоліна буська, видала церкві ерекцію на землю (але візита 1758 року зауважує: «чи була вельможна Гедимінова належною власницею села, – невідомо»). 1755 року власник Йосип Рациборовський видав нову ерекцію на церковні землі (поля на 36 днів і сінокосу на 30 косарів). 1790 року частину призначеного сінокосу було віднято поміщиком (залишилося всього сінокосу на 12 косарів).

Побудована 1748 року церква, в ім’я святого великомученика Димитрія Солунського, 1795 року приєднана до православ’я, існує по теперішній час (1895 рік). Вона в середині XVIII століття була при п’яти банях, вельми пристойної архітектури, як каже візита 1758 року, а наприкінці століття мала тільки три бані. Нарешті, 1844 року, при ремонті церкви, було знесено, через старість, дві бічні бані, залишилася тільки середня. В даний час (1895 рік) ця церква на кам’яній основі, крита гонтою, зовні та всередині пофарбована олійною фарбою.

ІКОНА ОНУФРІЯ

У церкви біля вівтаря, на горньому місці, розташована місцево шанована ікона преподобного Онуфрія. З давніх-давен ця ікона шанується як чудотворна. 12 червня, в день преподобного Онуфрія, тут буває збіг народу на прощу. Народ розповідає, що колись перед цією іконою отримали зцілення двоє кульгавих, які прийшли сюди 12 червня, і залишені ними милиці довго зберігалися при церкві.

Кілька років тому (в 1878-1890 роках) одна селянка з Макова прийшла до колишнього тут священика Омеляна Міховського і просила відслужити молебень з такого приводу: її син, що служив на флоті, впав під час сильного хвилювання моря за борт судна, ніким не помічений, і коли загибель його була неминуча, згадав він ікону преподобного Онуфрія, перед якою не раз у дитинстві молився, прикликав цього угодника Божого і був врятований. Про це написав він своїй матері, просячи її відслужити молебень перед вербецькою іконою преподобного Онуфрія.

ДЗВІНИЦЯ

На дзвіниці, збудованій 1868 року, розташовані дзвони 1763, 1773, 1777, 1791 та 1808 років. На першому дзвоні напис: «Іван Придоб цей дзвін купив із своєю жінкою Софією до села Вербки до храму. Року Божого 1763».

При церкві зберігається архітектурний план церкви 1843 року і план церковної землі з межовою книжкою 1853 року.

СВЯЩЕНИКИ

Священики Вербецької церкви:

Фома Хойнацький (1718-1759 роки), висвячений 1718 року по презенті Михайла Макогецького, подільського підчашого, і введений у завідування парафією Стефаном Краковецьким, кам’янецьким деканом, парохом при кам’янецькій кафедральній Троїцькій церкві;

Іоанн Думінський (1759-1796 роки), з початку, з 1755 року, помічник Фоми Хойнацького, свого тестя; 17 грудня 1795 року приєднався до православ’я;

Іоанн Страдецький (1802-1816 роки), при якому церква була піднята на кам’яну основу. Після смерті його, з 1816 до 1822 року, вербецька парафія перебувала в спостереженні священика села Чечельника Іоанна Пашковського.

Далі: Гавриїл Розумовський (1822-1876 роки), це був вельми діяльний пастир; влаштував у Вербці церковнопарафіяльну школу ще в п’ятдесятих роках XIX століття, приєднав до православ’я понад 100 чоловік католиків. Прах його покоїться на церковному цвинтарі, на надгробному хресті напис: «священно-протоієрей Гавриїл Ігнатьєв Розумовський помер 29 березня 1876 року на 80-му році життя після 54 років служіння храму»;

Никанор Розумовський (1876-1878 роки); Омелян Міховський (1878-1890 роки); Аркадій Стопкевич (із жовтня 1890 року).

НАСЕЛЕННЯ

Статистик Віктор Гульдман 1898 року в «Помісному землеволодінні в Подільській губернії» доповнює Юхима Сіцінського. Вербкою і Привороттям володіли брати, дворяни Подільської губернії, римо-католики Альберт і Георгій В’ячеславовичі Рациборовські. Вони мешкали в сусідньому селі Макові, яким теж володіли.

Якщо 1895 року, згідно із Сіцінським, було дворів 190, мешканців – 1067, то 1925 року, згідно з «Населеними місцями Поділля», виданими у Вінниці, у Вербці стало: 381 двір і 1509 мешканців.

Вербка була центром сільської ради (разом із підпорядкованим селом Привороттям, чи з 1960 року – Привороття Друге) до 10 березня 1960 року, коли ухвалою Хмельницького облвиконкому сільраду було приєднано до Гуменецької.

1998 року, коли святкувалося 75-річчя утворення Кам’янець-Подільського району, у Вербці було 514 дворів і 1499 мешканців.

У наступні роки дворів і мешканців поменшало: дворів стало 457, а мешканців на 1 січня 2013 року – 1490.