Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
СЕРЕДА, 13 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
16.01.2015

УСІ МИ ЄДИНА СІМ’Я

УСІ МИ ЄДИНА СІМ’ЯДля України, землі якої тривалий час були окраїнними губерніями, східними кресами, далекими провінціями та іншими складовими сусідніх держав і яка досі не може, вже будучи незалежною, очухатися, оговтатися від проблем, що дісталися їй у спадщину від минулих століть, День Соборності саме сьогодні, коли нахабно анексовано Крим і ллється невинна кров на Донбасі, актуальний, як ніколи.
У XX столітті 22 січня стало днем, надзвичайно пам’ятним для українців. Саме цим числом датовано 1918 року четвертий Універсал Української Центральної Ради, який проголосив Україну «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу». Наступного 1919 року на Софійському майдані в Києві саме 22 січня урочисто проголошено Акт возз’єднання Української Народної Респуб­ліки й Західноукраїнської Народної Респуб­ліки. В Універсалі Директорії УНР, виданому цього дня, заявлено: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Україна) і Наддніпрянська Вели-ка Україна. Здійснились віковічні мрії, яки-ми жили і за які вмирали найкращі сини України».
На жаль, і сьогодні, у XXI столітті, найкращим синам України доводиться боротися й вмирати за її незалежність і соборність. Рівно рік тому, 22 січня 2014 року, на вулиці Грушевського в Києві загинув 20-річний громадянин України вірменського походження Сергій Нігоян, який відкрив список Героїв Небесної сотні, яких 21 листопада 2014 року, в день першої річниці від початку Революції гідності, посмертно вшановано найвищим державним званням - Героя України.
Є серед Героїв Небесної сотні й подоляки. Це, зокрема, уродженці с.Гаврилівці Ка­м’янець-Подільського району Анатолій Корнєєв і Віталій Васільцов.
Напевно, жодна з країн світу не знала такого розпорошення своїх земель, як Україна. Хоча свята, аналогічні нашому Дню Соборності, є ще в деяких країнах. Так, німці 3 жовтня святкують День німецької єдності в пам’ять про те, що цього дня 1990 року відбулося об’єднання в єдину Федеративну Республіку Німеччини двох німецьких республік, штучно роз’єднаних після закінчення Другої світової війни. Цей день у німців навіть є вихідним, чого не скажеш про наш День Соборності.
Країни, які колись володіли українськими землями, зокрема Литва, Польща, Австрія, Угорщина, Чехія й Словаччина (колишня Чехословаччина), Туреччина, Румунія, на сьогодні все-таки більше сконцентровані на власних проблемах, а не на територіальних претензіях до України, визнають непорушність її державних кордонів, зафіксованих міжнародними угодами. І тільки одна держава, маючи колосальну територію та цілу низку колосальних проблем із тим, щоб забезпечити належне життя людям у російській глибинці, ніяк не може залишити у спокої сусідню Україну. Все мариться росіянам свій день соборності, коли українці та білоруси нарешті визнають росіян своїм старшим братом і знову заживуть із ними в одній єдиній неподільній державі. Ну, марили, мріяли би собі потихеньку (мало хто про що мріє), але ж у Росії це стало цілеспрямованою політикою, ледь не національною ідеєю - відродження в просторі колишньої імперської потужності. Якби могли, то й Аляску би в американців відкусили.
УСІ МИ ЄДИНА СІМ’ЯНа жаль, і в Криму, і на Донбасі, де на голому місці народилися ефемерні народні республіки, затуманилася в людей голова від ілюзорних кремлівських заманливих калачиків і геть запропастився десь здоровий глузд. Тож сьогодні головна проблема соборності України - це повернення в українське лоно цих двох блудних синів - Криму й Донбасу. Звісно, можна згадати Тараса Бульбу та його зрадливого сина Андрія, але не вдатися до крайньої міри, а просто помахати рукою невірним територіям, мовляв, живіть собі, як знаєте, а ми наводитимемо лад на тій території, що залишилася підконтрольною нам. Але, по-перше, чи заспокоїться на цьому Росія? І по-друге, чим завинили люди (і передусім кримські татари й українські патріоти), яким доведеться жити на відчахнутих територіях або вимушено покидати рідні місця?
Соборність не означає, що ми маємо бути однаковими, одноманітними в усіх усюдах. Навпаки, ми маємо бути різними, різноманітними і цим самим збагачуватися один від одного, зміцнювати один одного. Це так важливо - визнати, що інший зовсім не такий, як я, і має повне на це право. На пам’ять спадають Чернівці австрійських часів, де люди, зазвичай, знали по п’ять мов. І це була не межа. Так, батько Аркадія Браеску - кам’янчанина, що родом із Чернівців, добре знав сім мов - українську, молдавську, румунську, французьку, італійську, польську та чеську. І для Чернівців того часу, за словами Аркадія Ілліча, це не було дивом. Зауважимо, що серед семи названих мов немає російської. І, можливо, в тому була гармонія тодішніх Чернівців (ще до Першої світової війни), що в їхнє усталене життя не втрутилися росіяни зі своїм месіанізмом, «особенной статью», кажучи словами з відомого вірша Федора Тютчева.
Взагалі, росіян в Україні я би поділив на два роди. Одні, серйозно поварившись в українському середовищі, залишаючись росіянами, стали українцями - як україно-, так і російськомовними, відчувають красу, силу й глибину української мови, культури, традицій. Інші, перебуваючи здебільшого в російському та російськомовному середовищі, дивляться на українців та їхню мову й культуру як на явища другого або третього сорту. А тут ще занадто запопадливі українці мимоволі підкидають хмизу в багаття, яке російська пропаганда роздмухує ледь не до рівня вселенської пожежі. Хочеться вірити, що з часом здоровий глузд візьме гору над емоціями, що, наступивши усоте на ті самі граблі, ми нарешті зрозуміємо: жити в мирі набагато краще, вигідніше, комфортніше, ніж воювати - тим паче за ілюзорну мету, яку щоразу підживлюють не чисті на руку політики.
Міжнародна організація шахістів (ФІДЕ) має чудовий девіз: «Gens una sumus», тобто «Усі ми єдина сім’я». Чому би і нам не запозичити в представників найінтелектуальнішого виду спорту це чудове гасло й на вічні віки проголосити в Україні: «Усі ми єдина сім’я»!

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку