Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

НЕДІЛЯ, 22 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
30.01.2015

НАЙСТРАШНІШЕ НА ВІЙНІ НЕ ВИБУХІВКА...

З-під шквальних обстрілів - у теплі обійми- Шість діб поспіль для нас не існувало ні дня, ні ночі. Там не було днів тижня, чисел чи дат. Тільки безперервні обстріли мінометів, реактивної артилерії, танків і гармат. Словом, пекло...
Перед тим, як приїхати додому на ротацію, кам’янецькі сапери із Центру розмінування брали участь у проведенні спецоперації біля Донецького аеропорту. Дякувати Богу, з-під шквального вогню повернулися в повному складі. Живими і здоровими приїхали всі, кого 23 січня під стінами центру, не стримуючи сліз, зустрічали батьки, дружини й діти.
- До Кам’янця ми мали виїхати на декілька днів раніше, але через події на Донецькому летовищі, змушені були продовжити свою місію, - каже один із військовослужбовців. - Довелося працювати в Пісках, Водяному, Тоненькому, Опитному, в так званій зоні «злітки», за два кілометри до злітно-посадкової смуги аеропорту. Завдання виконували чотири групи розмінування в кількості дванадцяти осіб. Виявлені мінні поля, розтяжки, вибухонебезпечні
та саморобні вибухові пристрої. Проте їх знищення було неможливим, тому ми позначали все на картах і показували десантним підрозділам, аби вони не потрапили на вибухівку.
«Прочісувати» територію на наявність вибухонебезпечних предметів саперам довелося в надскладних умовах, які створили для них противники.
- Після підриву аеропорту туди ніхто не міг дістатися. Нас обстрілювали з усього, що мали. Безперестанку. Земля горіла, розумієте. Стріляли з Донецька. Наша ж артилерія не працювала, бо там перебувало місцеве населення. Один із військових якось сказав: «Хлопці, з Водохрещем вас!». Ми ж не тільки в числах загубилися, а й спітніли так, що пірнати не треба, - розповідають військові.
Після двох місяців у зоні АТО обійняв нарешті рідних і командир групи розмінування підполковник Богдан БАБІЙ, котрий декілька тижнів був у Краматорську, майже місяць - у Дебальцевому, а згодом - і в селищі Опитному, що біля аеропорту. Вдома ж на тата з нетерпінням завжди чекають
донечка і півторарічний син.
- Ми виконували завдання з інженерного забезпечення бою, розвідували місцевість, виявляли вибухові пристрої. А їх на тій території чимало, - каже Богдан Андрійович. - Це дуже кропітка робота, особливо, коли на вулиці сніг. Саморобну вибухівку часто маскують під побутові предмети. Це можуть бути портфель чи дитяча іграшка, вогнегасники, ручки для письма, тара від напоїв. Усе, що трапляється нам на шляху в зоні бойових дій, може виявитися вибуховим пристроєм, саморобним чи промисловим.
Групі розмінування доводилося перевіряти залізничні колії, аби безперешкодно перевозити вугілля. На залізничному полотні неподалік від Дебальцевого сапери знайшли та знешкодили касетні боєприпаси системи залпового вогню «Ураган». Розмінування проводили й на вокзалі, перевіряли вагони з вугіллям і під’їзні шляхи. Траплялося, що залізниця була замінована.
- Згадую випадок, коли 152-міліметровий снаряд залетів мешканцю Дебальцевого в сарай і не вибухнув, - розповідає підполковник. - Ми провели розмінування, вивезли і разом із працівниками ДСНС знищили його. А якось знешкоджували елементи саморобного вибухового пристрою - ящик з тротилом і різноманітними металевими осколками.
До речі, в тих краях дуже багато міст та сіл. І відстань між ними невелика. В основному, бойові дії ми намагаємося проводити за населеним пунктом. Хоча терористам все одно. Це наштовхує на думку, що по той бік працюють не обов’язково громадяни нашої держави. Часто обстрілюють села, якими рухається наша колона. Думаю, місцеві бійці цього не робили б...
Основним завданням групи розмінування був супровід колон із боєприпасами, їжею, водою і особовим складом на опорні пункти навколо Дебальцевого, на крайні блокпости, де в землянках і окопах живуть солдати. Сапери зізнаються, що краще тричі перевірити залізницю, ніж один раз з’їздити на так званий «опорник», потрапляючи під постійні обстріли.
Сапери працюють у зоні АТО- Ми йдемо попереду, перевіряємо дорогу, щоб ніхто не заклав міни, щоб не було засідки, - каже Богдан Бабій. - І хоч територія підконтрольна нам, там можуть «погосподарювати» розвідувально-диверсійні групи противника або ж навіть місцеві жителі, які вороже налаштовані до української армії. Ми неодноразово робили висновок, що «спрацювало» саме місцеве населення. Адже для того, щоб застосувати вибухівку, потрібно провести розвідку, з’ясувати, якими маршрутами і в який час їздять військові, коли і кого везуть. Місцевий мешканець може й не закласти міни, зате наведе артилерію. Знаєте, по людях добре видно, як вони ставляться до нас, особливо, коли дивишся їм в очі...
Але бачать наші військові не тільки ворожі погляди. Кажуть, неодноразово чули від місцевих «Слава Україні!».
- Часом їдемо колоною, а виходить бабуся і хрестить нас у дорогу. Є багато людей, які просять, аби ми не йшли від них. Вони нічим не завинили, для них це просто фатальний збіг обставин. Населення дуже бідне. Люди хочуть їсти, а в них просто нічого немає. Часто зупиняємося на зворотному шляху і ділимося з мешканцями їжею, одягом. Пам’ятаю, нас хлопчина зустрічав років дев’яти. Зима, сніг, а він - у босоніжках. Діти підходять просто до колони, і ми їм даємо згущене молоко, цукерки. Дуже важко на душі, бо востаннє таке бачив ще в Афганістані...
Якось я розповів це донечці, показав фото, а вона зібрала речі та ляльки й каже: «Тату, візьми це на війну і передай тим діткам! А ляльку подаруй дівчинці, яку зустрінеш». Я віддав речі, тільки дуже шкодую, що не сфотографував дівчинку із лялькою моєї доньки.
Найбільше підполковник Бабій пишається кожним солдатом, який щодня в зоні АТО ризикує власним життям. Каже, стійкості додають волонтери, священнослужителі, які приїжджають на передову, військові капелани.
- Та найбільша моральна підтримка - це наші дітки, які пишуть листи солдатам. У кожному наметі, де живуть військові, обов’язково є стіна, обвішана дитячими малюнками. Кожен боєць завжди носить листівку чи малюнок при собі... 

Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку