Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
20.02.2015

НЕБЕСНА СОТНЯ. ДЕНЬ ГЕРОЇВ, ЯКІ ВІДДАЛИ ЖИТТЯ ЗА ГІДНІСТЬ

НЕБЕСНА СОТНЯ. ДЕНЬ ГЕРОЇВ, ЯКІ ВІДДАЛИ ЖИТТЯ ЗА ГІДНІСТЬЯк може влада так безпощадно вбивати своїх людей?!. В самому центрі столиці все горіло, з навколишніх будівель прицілювалися снайперські гвинтівки. А хлопці, звичайні українці, стояли з камінням і палицями. Дехто взагалі без нічого, прикрившись фанерними щитами... від куль спецназівців. Вони боролися за гідність, а по них безсоромно й безкарно стріляли...
Сьогодні, 20 лютого, в Україні вшановують відвагу й неймовірну силу духу людей, які віддали своє життя під час Революції гідності. Застрелені снайперами, побиті беркутівськими кийками та зниклі безвісти у мирний час... Під час Майдану тисячі патріотів вчинили подвиг, котрим ми не маємо права знехтувати. Серед них є і наші земляки. У дні кривавих протистоянь загинув Віталій ВАСІЛЬЦОВ, який народився і виріс у Гаврилівцях. Втратив життя в сутичках із силовиками й Рудський сільський голова Анатолій КОРНЄЄВ. У День Героїв Небесної сотні ми вкотре згадаємо людей, вчинками котрих пишається наша країна.

«Я ЛЮБИВ ВАС УСІХ, ТА НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБИВ УКРАЇНУ»

­ Кремезний, як дуб, і дуже доб­рий десантник, патріот. Мій син до нестями любив Україну, і за цю любов його вбили пострілом у спину біля будівлі МВС, -­ каже Ніна Васільцова.
То був вечір 18 лютого, центр Києва, вулиця Велика Житомирська. Куля пройшла наскрізь через живіт і не дала шансу вижити. Проте Віталій ще дихав, його потягнули до «швидкої» та завезли в лікарню. За декілька хвилин він помер.
- Дехто мене запитує: «Хіба твоє­му синові найгірше жилося, що він ходив на Майдан?». А я вважаю, що тільки несвідомі люди можуть так казати. Коли мій чоловік помер, я залишилася з двома синами. Мій Віталій всього досягнув сам: здобув освіту ландшафтного дизайнера, став приватним підприємцем, його запрошували на роботу в інші країни -­ Голландію, Великобританію, Польщу. Він мав гарну сім’ю, купив землю під Києвом, зводив власний будинок.
У мого сина було все, і на Майдан він вийшов не за політиків і навіть не за Євросоюз. Він стояв за гідність людини, бо не розумів, як може влада вбивати своїх людей. На столичному Майдані я й сама була дуже часто. Приїжджала на три­чотири дні й молилася з іншими матерями. Якось Азаров сказав, що там страйкують самі бомжі. Я переконалася, що на мітинги виходили інтелігентні, освічені та свідомі люди. Серед них медики, письменники, підприємці. Там гинули найкращі, й дуже шкода, якщо з цього нічого не вийде.
Активним майданівцем Віталій Васільцов став тоді, коли в центрі столиці силовики побили студентів. Він привозив на революцію їжу, власну консервацію, гроші та завжди був на передовій. А дружині Наталі казав: «Якщо не я, то хто?».
- Одного разу, ще в січні, гумова куля влучила Віталію прямо в гру­­ди ­- і він знепритомнів, ­- розповідає Ніна Павлівна. ­ Добре, що молодший брат Олег був поруч. Тоді невістка дуже хвилювалася, казала: «А якби куля була справжньою?!». А син спокійно відповів: «То був би кінець»...
Віталія Васільцова застрелили тієї доби, яку в Україні назвали «чорним вівторком». Вранці 18 лю­того він навіть не встиг поцілувати донечок, які ще спали. Побіг під парламент, де зібралися люди. Тоді в кривавих сутичках із беркутівцями загинуло багато мітингувальників, яких згодом назвуть Героями Небесної сотні.
- Страшну новину нам повідомили вночі, і ми з молодшим сином одразу поїхали в Київ, - продовжує мама Героя. - Тіло Віталіка було в морзі. 20 лютого я сама його забирала. Того дня туди привезли ще 60 тіл. Чого варто було тільки надивитися на те все. Мені дивувалися, як я тримаюся. А я усвідомлювала, що мушу бути сильною, що повинна зробити всі документи, підтримати внуків і невістку, яка ледве пережила таке горе.
Мій син загинув, як святий. За декілька днів до смерті, 15 лютого, на Стрітення, він ходив до церкви, посповідався та причастився, приніс додому свячену воду і стрітенську свічечку. А через три дні на Майдані його вбили. І сталося це неподалік від Михайлівського собору, до якого він ходив молитися. Я знаю: якби син був живим, то першим пішов би воювати на схід, бо був відданим Україні. Такими ж патріотами сьогодні ростуть і його донечки…

«ЯК МОЖНА СИДІТИ ВДОМА, КОЛИ В СТОЛИЦІ ВБИВАЮТЬ ДІТЕЙ?!»

- На Майдан батько їздив сім разів. Весь робочий тиждень працював у сільраді, а на вихідні виїжджав до столиці. Після сьомого разу додому не повернувся. Снайперська куля пробила йому легеню і влучила в серце, - пригадує Віталій Корнєєв.
Анатолій КорнєєвЗвістка про смерть 53-річного Анатолія Корнєєва вразила всю Кам’янеччину. Затятий землероб, сільський голова в Руді, хороший сім’янин і просто світла інтелігентна людина… Він загинув 20 лютого, того дня, коли протестувальники перейшли у наступ і почали відтісняти «Беркут». Тоді по майданівцях, які піднесено йшли вперед, почали прицілюватися снайпери із дахів готелів. Хлопці падали один за одним. Анатолій Корнєєв того дня був на передовій, хоча дружину та сина заспокоїв, що стоятиме біля сцени. Напередодні тих подій він дізнався про смерть на Майдані свого земляка Віталія Васільцова та одразу ж рушив до Києва. Востаннє живим його бачили на містку Закоханих під час штурму Жовтневого палацу.
Вже потім рідні Анатолія Петровича дізналися, що свідком його загибелі був громадянин Росії з українським корінням, відчайдушний майданівець Максим Гошовський, який згодом розповість:
- ...В прорезь щита я увидел, как Анатолий оббежал нас справа и сел под дерево. Пуля попала сначала в парня. Анатолий попытался его вытащить, но в него влетела следующая. Тогда я сказал ребятам, что надо помочь, один из наших встал, сделал шаг и тоже упал... Тогда на счет три мы встали, прикрыли щитами раненого и тело Анатолия. Когда принесли его в Жовтневый, то он там был первым. Я думал, что милиция будет отбивать у нас здание, поэтому из кармана достал паспорт и удостоверение председателя сельского совета и отнес их на сцену...
За деякий час до Жовтневого палацу прийшли кам’янчани Віктор Міщишин і брати Худняки зі Старої Ушиці, котрі також були на Майдані, й віднесли тіло до сцени.
Віталій Васільцов з доньками- Максим Гошовський дуже здивувався, що людина, яка займає посаду, пішла на Майдан відстоювати права народу, - каже Віталій Корнєєв. - А батько був справжнім борцем за справедливість. Казав: «Як можна сидіти вдома, коли в столиці вбивають дітей?!». Просто «засвітитися» на Майдані - це не його стиль. Він був на передовій і робив те, що підказувало йому серце, бо мав переконання і прагнення. Папа розповідав, що на Революцію гідності збиралися справжні патріоти, які усвідомлювали, що відбувалося на той час у нашій державі. Батько хотів щось змінити в нашому суспільстві, тим паче після того, як погостював у доньки Дарії в Швеції, подивився, як там живуть люди. Його обурило, чому українці, такі працьовиті люди, не можуть жити достойно. Але сталося те, що сталося...
На Євромайдан Анатолій Корнєєв возив харчі, медикаменти, теплий одяг. А перед Різдвом зарізав цілого кабана для революціонерів.
- Толік запевняв, що бути на Майдані необхідно, і я підтримувала його, хоча й дуже хвилювалася, - каже під час заходу в пам’ять про Анатолія Корнєєва 16 лютого його дружина Людмила. - Ми досі не можемо змиритися з тим, що його немає. Таке відчуття, що він на роботі, у відрядженні і, як завжди, постійно зайнятий. Так було і того дня, 20 лютого. Казав, що не має часу говорити, бо там дуже стріляють.
А згодом слухавку підняв не він. Я запитувала: «Що там, Толь?»,
і після паузи почула чужий голос: «Хто ви для цього чоловіка? Він загинув». Тоді земля пішла з-під ніг... Ми втратили дорогу нам людину, яка ніколи не була байдужою до будь-якої ситуації чи чужої біди. Толік дуже хотів, аби наша молодь жила в процвітаючій Україні. Тепер наш син Віталій на посаді сільського голови продовжує справу батька.
Саме 20 лютого, через рік після загибелі на Майдані Анатолія Корнєєва, в Кам’янці презентують збірку нарисів і спогадів «Герой нової доби», упорядником якої став голова районної організації ветеранів Антон МАЛИК.

МАЙДАН ОБ’ЄДНАВ «ВОЇНІВ СВІТЛА»

Відстоюючи свої права під час Революції гідності, віддали життя чимало подолян. На Кам’янеччині пам’ятають і Героя Небесної сотні Дмитра ПАГОРА із Чемеровецького району, який був студентом ПДАТУ. Хлопця смертельно поранили в голову 19 лютого біля будівлі СБУ в м.Хмельницький. Рідні кажуть, що Діма, почувши постріли, прикрив собою дівчину. Під час тієї ж події смертельна куля дісталася й до хмельничанки Людмили ШЕРЕМЕТ, яка померла в лікарні. Її ім’я теж у списку Героїв.
Вшановують кам’янчани і пам’ять загиблого на Майдані свободівця Сергія БОНДАРЧУКА зі Старокостянтинова, котрий здобував освіту в Кам’янці-Подільському. Куля снайпера влучила в нього 20 лютого на вулиці Інститутській, коли чоловік виносив поранених.
Про долі Героїв, імена яких назавжди увійшли в українську історію, розповідає книга-реквієм «Небесна сотня», що вийшла друком у видавництві «Фоліо».
«Герої цієї книги - звичайні люди з різних куточків нашої держави. Всі дуже різні - заробітчани, науковці, підприємці, вчителі… Якби не Майдан, вони б ніколи не зустрілися. Це він об’єднав їх, зробив побратимами та «воїнами світла», - пишуть автори видання.
Сотні запалених лампадок на вулицях Києва, встелені живими квітами місця, де гинули майданівці, багато фотографій із усміхненими обличчями людей, убитих режимом, - українці ніколи не забудуть кривавої бійні, яка забрала життя найкращих. Прикро, що навіть через рік досі не покарані особи, котрі пішли на вбивство українського народу в центрі його столиці...

Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку