П'ятница, 29 Березня 2024 р.
18 Лютого 2011

«САМІ СВОЇ» У СЕБЕ ВДОМА

Олег СУХАРЄВІ знову неформальний клуб «КОМОРА.ОМ» зібрав шанувальників української пісні. Цього разу героєм вечора був наш земляк, бард, лідер київського гурту «Самі свої» Олег СУХАРЄВ.

Гурт «Самі свої» був заснований ще 1996 р. Його незмінним лідером та автором майже всіх пісень є Олег, котрий досить часто виступає і сольно. Гурт брав участь у численних фестивалях і мистецьких акціях, серед яких: «Червона рута», «Срібна підкова», «Рок-Січ», «Славське-рок», «Етноеволюція», «Мазепа-фест» та чимало інших. «Самі свої» випустили два альбоми: «Смарагди» та «Чому вниз?». Олег СУХАРЄВ також видав сольний альбом «Поклик», а 15 січня він розпочав акустичний сольний тур містами України. 8 лютого він вперше за багато років співав для кам’янчан.

На концерт зібралися, що називається, самі свої: друзі Олега, шанувальники його творчості, – тож вечір пройшов дуже камерно, по-домашньому. Олегова поезія, дуже різнопланова, потужна, гостра, часом сатирична, викликала цілу палітру різних почуттів: то примушувала замислитись, то викликала сльози на очах, то цілий зал вибухав реготом. 

Олег – корінний кам’янчанин. Закінчив ЗОШ №7 і харчовий технікум, згодом вступив до Київського харчового інституту, але, врешті, його вибором стала му­зика. В його піснях відчуваються потужні подільські ко­рені, – і в мелодиці, і в текстах пісень, і в манері співу.

– Олегу, зізнайся, на нашому «Таланті» світився?

– Мені тоді було років 15 чи 16, я лише вчився грати. При МБК була музична студія, у нас там був ансамбль і ми навіть виступили на якомусь «Таланті» з піснею ПРЄСНЯКОВА. 

– А коли почав писати власні пісні?

– Років у 17-18, але з тих пісень жодної не пам’ятаю, я лише вчився писати. Звісно, що я слухав багато різної музики, доки відшукав свій стиль.

– Яку саме музику ти слухав?

– Починав із «Наутілуса Помпіліуса», з ЦОЯ, потім весь російський рок пішов. Перший український гурт, який я почув, – це «ВВ», потім – «Кому вниз?», «Брати Гадюкіни». Коли я переїхав до Києва, то потрапив у коло людей, котрі слухали виключно західну музику – «Doоrs», «Led Zeppelin», «Pink Floyd», «Depeche Mode», і це був ще один крок уперед.

– У тебе дуже глибока, сильна поезія. Ти в юності любив читати вірші?

– Так, читав досить багато. А десь у 17 років тато подарував мені два томики БЛОКА, я його перечитав від і до, і саме завдяки БЛОКУ я зрозумів такі речі, як рима, ритм у вірші. Мабуть, найбільше від нього взяв розуміння вірша. А десь у років 20 я почав писаті пісні, які співаю до цього часу: «Колесо», «Останній бандерівець», «Наддністрянська» та інші. Ці пісні не втратили своєї актуальності до сьогодні. Тобто вже вималювався мій стиль, напрямок творчості, в якому я рухався. 

– Олегу, як так сталося, що рідний Кам’янець тебе зовсім не знає?

– А де було виступати в Кам’янці? На кам’янецькі фестивалі гурт «Самі свої» не брали, оскільки для «Терра-Героїки» наша музика не достатньо фолькова, а для «Технопарку», навпаки, – занадто фолькова. 

У багатьох містах України є клуби і паби, де виступають рок-гурти. Наприклад, мені доводилося виступати у Новодністровську, а там на 60 тисяч населення аж три клуби! У Кам’янці ж на 100 тисяч досі не було жодного. Я об’їздив майже всю Україну, а в рідному місті востаннє виступав ще 2003 року, в університеті на акції «Тулумбас». Коли я збирався в тур містами України, то одразу ж захотів приїхати до Кам’янця. Ми з друзями навіть розглядали варіант знайти, можливо, якусь кафешку та виступити в акустиці, але з цим нічого не вийшло.

Я безмежно радий, що створено клуб – «КОМОРА.ОМ», і що нарешті виступив у Кам’янці. І дуже добре, що сюди публіка не їсти приходить, бо коли спілкуєшся через столи, втрачається концентрація і не виникає такої атмосфери, яка була сьогодні під час концерту.