Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
СЕРЕДА, 13 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
10.04.2015

СХІДНО-ЗАХІДНІ ШЛЯХИ ОТЦЯ МАРЦІНА

Марцін ВірковськийНещодавно із Кам’янця до Маріуполя вирушив подарунок для наших воїнів - «Mitsubishi Pajero», привезений із Польщі та наповнений речами й продуктами. Ініціатива передання машини виникла в прихожан костелу Пресвятого серця Ісуса, що на Нігинському шосе (РКЦ). Адже чимало з них проводжали синів і чоловіків на схід. З допомогою «Волонтерів К-П» Альбіни Гуменюк, Мар’яни та Бориса Біньковських, Олени і Сергія Самсонюків, Раїси Павлюкевич, Тетяни Тихонової та священиків із нашого міста Юрія Молевські та Марціна Вірковські благодійність втілилася в життя.
Життєві стежки польського священика Марціна Вірковські тісно переплелися з Україною. Одразу після висвячення отець отримав направлення в Маріуполь, тож до цього міста в нього особлива любов. Згодом Марціна перевели до Кам’янця-Подільського, потім - знов до Маріуполя, аж поки він не потрапив працювати майже на сім років у Латвію. Повернутися в Україну його спонукала революція.
- Коли розпочався Майдан, я дуже переживав за ситуацію в Україні та молився, аби повернутися сюди, - розповідає священик. - Ще тоді серце підказува-ло - буде війна. Знову приїхав до Кам’янця-Подільського, де відчуваю себе, мов удома.
- Отче, ми чули, що Ви хотіли стати капеланом?
- Ще з дитинства хотів бути капеланом в армії. Але так склалося життя, що обрав орден Паулінів. Повернувшись до Кам’янця, я приходив у військкомат, але мене не взяли до Збройних сил України, бо там є вимога мати українське громадянство, а я - громадянин Польщі. Проте завжди є можливість діяти як волонтер. Найбільше співпрацюю із кам’янецькою організацією «Волонтери К-П». Допомагаю збирати кошти, а також привожу потрібні речі із Польщі. Скажімо, якісний одяг там можна купити дешевше. Була цікава ситуація, коли один воїн потребував черевиків 49-го розміру. В Україні ми два місяці шукали і не могли таких знайти. Лише за другою поїздкою в Польщі вдалося їх замовити і привезти.
Відповідальність за війну несуть не лише ті, хто її розпочав, але й ті, хто байдуже до неї ставиться та не зробив нічого для припинення. Хоч війна забрала багато життів, але, такий парадокс, ще більше людей пробудила духовно.
- Нині багато говорять про те, що військові потребують підтримки психолога. Чи може цю роль виконати священик?
- Думаю, священик теж у якійсь мірі психолог. Не лише тому, що в семінарії вивчають цю науку, а й завдяки постійному спілкуванню з людьми. Звісно, професійні психологи по-своєму потрібні, та іноді воїни потребують більш глибокої духовної допомоги. Адже люди, які йдуть на війну, більше роздумують про існування Бога, необхідність вбивати під час війни. Таких питань виникає дуже багато. Коли навколо чиняться звірства - хтось СХІДНО-ЗАХІДНІ ШЛЯХИ ОТЦЯ МАРЦІНАзнаходить віру, а хтось її втрачає.
- Ви колись жили у Маріуполі й відвідали його тепер. Які політичні настрої в населення, чи змінилися вони?
- Мислення більшості людей у Маріуполі не змінила навіть війна. Там специфічне населення (близько сотні національностей). У деяких колах є ще багато проросійсько налаштованих людей, які можуть вивішати напоказ український прапор, але в душі плекати зовсім інше. Ми називаємо таких «хомо совєтікус». Їхній світогляд не змінити за один рік. Коли я нещодавно приїжджав, у місті не відчувалася війна, скрізь були вивішані українські символи.
- А як там поживають наші солдати?
- У них важкі умови. Солдати, яких ми відвідали, жили в старому кар’єрі й спали на збитих дошках. Серед них були й троє кам’янчан.
Для тих хлопців важливо не лише те, що їм привезли якісь речі, а сам факт, що ми хотіли побути разом із ними. Вони нас запросили на обід, звідкись взяли смажену курку (зрозуміло, щодня таке не їдять). Потім разом співали під гармошку.
Коли ми передаємо допомогу на фронт, то також кладемо Біблію. Завдяки волонтерці Альбіні Гуменюк передали вже декілька тисяч книжок. Роздаємо і вервиці для молитви - розарій. Звісно, не всі розуміють, що ця річ суто практична, і сприймають її як оберіг. Розповідають випадок, коли один солдат нагнувся, аби підняти розарій, а в цей час по ньому стріляв снайпер, та промахнувся. 

Автор:  Віталій ГОРБУЛЕНКО

Повернення до списку