Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

П'ЯТНИЦЯ, 20 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
05.06.2015

КОЛИ ЧЕРВЕНЬ ЛІТО ЗАРУМ’ЯНИВ

з нагоди 60-річчя від дня народження шановного поета
і педагога Івана Прокоф’єва

Іван ПРОКОФ'ЄВ
Уже з народження Івану Петровичу поталанило: побачив він світ 7-го числа, у місяці червні - первістку літа, на пору якого припадає період найвищого сонцестояння, коли здійснюються найсокровенніші мрії. У цей час радують душу Зелені свята, якими люди віншують буйне пробудження природи і вірять, що таке саме оновлення відбудеться в їхніх оселях.
Та, на жаль, у ті важкі часи людські надії не завжди збувалися. Йшов 1955 рік - другий рік після смерті тоталітарного вождя Сталіна. І хоча жителі подільського села Загоряни пережили важкі роки повоєнного голодомору, сяк-так оговталися, але не позбулися ненависних злиднів, за старою звичкою з гірким гумором повторювали слова: «Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні». Можливо, то були перші заримовані рядки, що запали в пам’ять малого Івана, перше раннє відчуття свого покликання.
Хлопчина ріс допитливим і кмітливим. 1971 р. успішно закінчив Косаковецьку середню школу і став студентом філологічного факультету Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. Після закінчення навчання працював учителем, журналістом, старшим викладачем кафедри української літератури рідного вишу. Нині обіймає тут посаду доцента кафедри української літератури і компаративістики.
Ще в студентські роки Іван Петрович проявив глибокий інтерес до поетичної творчості, друкував свої твори на сторінках періодичної преси. Вже тоді зрозумів, що словами не можна легковажити. Його категоричним імперативом стали поетичні рядки Андрія Малишка, промовлені до молодих літераторів: «Поезія - це діло совісне, не грайся нею безпричинно». Такий підхід до творчості викладач прищеплював учасникам університетської літстудії, якою керував понад 15 років. До речі, за його підтримки свої перші кроки в літературі зробили відомі нині поети Андрій Бондар, Оксана Почапська та інші.
Водночас творчо зростав він сам - і як поет, і як науковець. З-під його пера побачили світ оригінальні дослідження творчості Басьо, Верлена, Лорки, Свідзінського, Талалая. Наукові пошуки кандидата наук дістали схвальну оцінку відомих літературознавців - академіка Віталія Дончика, докторів наук Григорія Штоня, Людмили Дем’янівської, Юрія Коваліва. Високо оцінені критиками і громадськістю поетичні збірки «Відблиски», «Підводне сяйво», «Зелений шум», «Лабіринт».
У поезії Прокоф’єва немає ні банальної літературщини, ні прози, в ній надзвичайно влучне поціляння, свіже й чисте слово, вміле поєднання житейської правди і авторської фантазії. Так, у вірші «Паломниця» поет розповідає про незвичайну подію, яка сколихнула придністрянське село Раколупці: стара дерев’яна церковка, затоплена свого часу Дністровським водосховищем, виринула на поверхню і попливла…
Надивлялись.
З далеких минувшин.
З цвинтарів на обох берегах.
І, хрестами ледь-ледь схитнувши,
Вона вийшла на хресний шлях.
І завмерла сільська громада.
І стояла німа сільрада,
І котились рікою вали.
І світилась у церкві лампада.
І небесні дзвони гули.

Сьогодні знання про людину не дозволяють її беззастережно любити. Століття, яке перевершило звірства цезарів, розлюднило людину, кинуло її в морок первісного хаосу. На думку поета, так само не можна поважати й теперішню еліту:
Гуде, шумить епоха.
Нікчемство править бал.
Скрізь лох шукає лоха -
Збиває капітал.
Корозія металу.
Корозія душі.
Заслинені шакали.
Замріяні вужі.

Залишається тільки видихнути в порожнечу - і це еліта!? Захланна погоня за власним визиском, небажання добросовісно працювати на країну та громаду привели до влади політиків-злодіїв, політиків-мафіозі, політиків-брехунів. У відомій євангельській притчі про вільних гостей розповідається про те, як демократичний господар запросив на весільне свято всіх охочих міщан. Серед запрошених він побачив чоловіка в брудній неналежній одежі. «Як це ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?» - запитав його господар. Той не знав, що відповісти. Господар розпорядився, щоб слуги вивели цього гостя з-за столу.
Декому така кара за порушення етикету може видатись надто жорстокою. А що як то був бідняк, який не мав за що купити святкової одежі? Але ж випрати звичайну одежу перед тим, як іти в гості, він міг. Очевидно, справа тут в іншому. Чоловік принизив весільну учту. Замість прикрасити її та звеличити урочистістю своєї ролі. Його покарали за профанацію цієї ролі. За те, що він зневажив і господаря, і всю громаду.
А хто і як покарає наших «весільних гостей», новоспечених перів і серів, у заморських строях, етикет яких зводиться до найбрудніших матюків - і в мас-медіа, і в найвищих адміністраціях, і поза ними? Хто їх наплодив? Невже ми? Важко втриматися від спокуси сказати, цитуючи римлян, що наше суспільство заслужило політиків, яких має. Справді-бо, це ми терпіли їх і славили, славили і терпіли.
Однак не будемо зациклюватися на сумних сюжетах. Звернемося до оптимістичних рядків поета:
Прокинулося клененя
У льолі злототканій.
Аж дивиться: вже вся рідня
У золотім паланні.
Стоїть мале, як янголя.
Серед чужих реалій…
Уперше думку пригубля:
А що там далі?

Далі, шановний Іване Петровичу, - йти вперед і не озиратися, жити, як і раніше, так, щоб не гнулася хребтина, писати гарні вірші, себто, сіяти добре, вічне, відстоювати своє професійне кредо. А ще - пам’ятати, що мистецтво є там, де є Бог. Як казав Камю, світ ділиться на Чуму та її жертв. Головне - не стати на бік Чуми. Міцного тобі, друже, здоров’я, доброжитку, натхнення не на день, не на рік - на многії літа.

Віталій НЕЧИТАЙЛО, доктор історичних наук, 
член Національної спілки письменників України.

Повернення до списку