Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
10.07.2015

НЕ СИДИТЬСЯ ХЛОПЦЯМ ВДОМА - ЛОВЛЯТЬ ВОНИ СОМА

Від одного й того ж хобі декотрі отримують сплеск адреналіну, а інші, навпаки, заспокоюються, для одних це відпочинок для душі, а для когось - стиль життя. У другу неділю липня люди, котрі люблять тримати вудки в руках, святкують День рибалки. Сьогодні читайте про тих, хто «підсів» на гачок і не уявляє себе без цієї улюбленої справи.

У ТЕНЕТАХ ПІДВОДНОГО СВІТУ

Найбільший трофей Романа Громницького -  74-кілограмовий сомОдягнувши костюм для підводного полювання, маску, ласти і 7-кілограмовий свинцевий пояс, прихопивши рушницю і ліхтарик, кам’янчанин Роман ГРОМНИЦЬКИЙ бодай раз на тиждень занурюється під воду. Після п’ятнадцяти років захоплення цим екстремальним хобі він може підкорювати глибину у понад двадцять метрів і затамовувати подих, щонайменше, на три хвилини. І за цю мить його влучний постріл потрапляє в рибину.
У підводну риболовлю Романа заманив його кум. А неабиякий поштовх почати цим займатися дала телепередача про президента клубу «Підводна Атлантида», голову Федерації підводного полювання Андрія ЛАГУТІНА. Переглянувши її, Роман вирушив до столиці, аби познайомитися із цією дивовижною людиною.
- На початку 2000-х років цей вид риболовлі в Україні лише зароджувався, - пригадує Роман. - У Києві ним займалися чоловік десять. З усіма товаришую донині. Я успішно склав іспити й отримав сертифікат підводного мисливця. На той час у нашому місті було мало людей, охочих занурюватися під воду.
Тепер підводна риболовля вже має чимало прихильників серед кам’янчан, адже не займатися нею, маючи під боком унікальну річку Дністер, що приховує у своїх глибинах мальовничі місця і таємниці різних епох, було б нерозумно.
- Наш Дністер - неповторна річка, - із захопленням розповідає Роман. - У ньому водиться безліч різної риби. Мій найбільший трофей, упольований гарпуном на Дністрі, - 74-кілограмовий сом довжиною 2 метри і 32 сантиметри. Водяться тут і великі коропи, товстолоби, щуки, кефаль, судаки, навіть є різновид осетрової риби - стерлядь, занесена до Червоної книги. На неї полювати заборонено.
Коли у радянські часи перекрили русло Дністра, декілька сіл повністю затопило. Тож занурившись під воду в районі Луки-Врубловецької, Мар’янівки, Старої Ушиці, ніби потрапляєш на іншу планету. Там залишилися величезні дерева, обліплені річковою дрейсеною (рід молюсків - Прим. ред.). І в цих гектарах лісу в прозорій воді ховається риба. Особливо гарно тут узимку, коли вода найчистіша. Це ідеальні місця для полювання. Крім риби, знаходив тут залишки німецької машини, бачив багато затоплених погребів. А ось хат практично немає. Раніше навіть церкви стояли. У деякі я запливав. Але поступово течія їх позносила, тому такі унікальні моменти підводного полювання планую фільмувати, коли придбаю спеціальну камеру.
Роман проплив Дністер уздовж і впоперек. Каже, що вже може книгу написати про цю неперевершену річку. Однак не лише у дністровські глибини занурювався кам’янчанин. Полював він у річках Горинь і Дніпро, а також в Адріатичному та Чорному морях. Відпочиваючи у Єгипті, пірнав у Червоне море, щоправда, без гарпуна, бо така риболовля там заборонена.
- Морське полювання відрізняється від річкового, - каже підводний рибалка. - Вода у морі чистіша, що дозволяє занурюватися на глибину 30 метрів. Полювання там ведеться у затоплених гротах, камінні. В ці місця важче дістатися, але легше рибу спіймати. Під час морської риболовлі стріляв у кусючих мурен, груперів (морських окунів), лавраків, кефаль, піленгасів, декілька разів натрапляв на скатів-хвостоколів, ловив восьминогів, з яких дуже смачні салати готували у Хорватії.
Такі 32-кілограмові товстолоби для Дністра не дивинаБрати до рук гарпуна і пірнати можна цілий рік. Єдине табу - не рибалити під час нересту. А пора року не важлива, адже для підводних мисливців є спеціальні костюми темного і камуфляжного забарвлення: зимові, осінні, літні. Найтовстіший із них - 10-міліметровий - дає можливість хоч увесь день плавати у воді й не мерзнути, бо він зберігає тепло тіла. Однак варто знати, що чим холодніше, тим глибше опускається риба і важче її дістати. Влітку ж підводні жителі підпливають ближче до берега. Взимку кам’янецькі підводники пірнають, навіть коли Дністер частково починає сковувати крига (якщо є відкриті великі проталини по 100-200 метрів), але роблять це зі знаряддям для страховки: обов’язково має бути мотузка такої довжини, на скільки може пірнути мисливець. Її беруть за пояс, а на поверхні прив’язують до буй-плота (з пінопласту чи надувного). Навіть якщо ненароком людина запливе під лід, буй-пліт зачепиться за кригу, а за допомогою мотузки легко повернутися назад.
Щороку підводники вирушають на змагання, які проводяться у Каневі, Кременчуці, а до окупації - і в Криму. Під час таких зустрічей, зазвичай, можна багато чого навчитися і поділитися власним досвідом. Не оминає увагою таких зборів і Роман Громницький. У Каневі на Кубку осені в особистому заліку він посів VI місце.
Поповнити лави підводників може фізично загартована і психологічно стійка людина, котра пройшла певну підготовку.
- Аби навчитися пірнати на 10 метрів, достатньо займатися 3-4 місяці, а глибше - щонайменше, рік-два. Потрібно не лише вміти правильно затамовувати подих, тренувати дихання, а й мати психологічну витримку. Бо є люди, які вміють дихати, але їм лячно пірнати на глибину, - каже рибалка.
Підводне рибальство - задоволення не з дешевих. У середньому, екіпірування коштуватиме близько 400-500 доларів. Початківцям Роман радить бути уважними й обережними. А ще кожен рибалка бажає один одному, аби кількість занурень завжди дорівнювала кількості спливань. Ніколи підводники не пірнатимуть на Зелені свята, не візьмуть із собою «риби на рибу», тобто рибних продуктів.
Загарпуненим виловом Роман смакує разом із друзями прямо на березі річки. Рибні страви готує на багатті й під гітару. Що залишається, везе додому. У своїй родині він не єдиний, хто має таке хобі. Його батько Володимир Миколайович - заслужений мисливець України, котрий брав сина на полювання і риболовлю, коли тому було лише 5 років. Хтозна, можливо, із часом потяг до підводного світу перейде і до Романового сина 8-річного Володимира. А нині, після 8-місячного добровільного перебування у зоні АТО, саме риболовля допомагає йому бодай на мить забути жахіття війни.

Галина МИХАЛЬСЬКА.

БОРИС БЕЦ: «РИБОЛОВЛЯ - ЦЕ ВІДПОЧИНОК»

Борис Бец в очікуванні...Борис Бец - знаний у районі держслужбовець, адже до відділу містобудування, архітектури та ЖКГ, який він очолює, жителі Кам’янеччини звертаються частенько. Роботи, обов’язків, відповідальності - хоч відбавляй. На хобі часу обмаль, проте, як тільки з’являється можливість, одразу хапається за вудку.
Детальніше про особливості любительської риболовлі, котру іще називають «для душі», Борис Борисович поділився із читачами «Подолянина».
- Як давно Ви «підсіли» на вудку?
- Я не пам’ятаю себе без неї. Родом - зі Старої Ушиці, виріс на берегах Дністра. Хлопчаками не уявляли свого дозвілля без риболовлі та футболу. Саме сусіди-«дружбани» й навчили мене рибалити. Яких тільки насадок, прикорму і вудок ми не вигадували. Ця улюблена справа крокує зі мною все життя. Раніше щовихідних із сім’єю їздили на Дністер, тепер уже рідше, хоча посидіти на березі з вудочкою, ну, дуже люблю.
- Чи маєте якісь власні секрети риболовлі?
- Особливий ритуал - це збори. Сам варю наживку (надаю перевагу мамализі із часником), складаю різні насадки, жилки, поплавці. Інших секретів не маю. Результат залежить від водойми, погоди, вправності та досвіду. Вразив мене один випадок: рибалили ми із сином Владиславом на Дністрі, біля нас сиділи завзяті рибалки-професіонали, їхнє оснащення вражало (там вудки були лише по 300-400 доларів), а от клювання не було, а мій Влад на таку собі простеньку вудку, сидячи біля них, витягував рибину за рибиною. Здивуванню професіоналів не було меж, та й моєму також. Тоді ми зрозуміли, що прогрес не завжди передує досвіду. Риболовля - це мистецтво, яке покращується лише із досвідом.
- Маєте колег по рибальському цеху?
Зять Тарас з уловом- Люблю рибалити із сином, останніми роками приєднався до нас і зять Тарас. Проводимо навіть змагання за різними критеріями: хто перший виловить, хто більшу, хто кращу. Зазвичай, потім рибу випускаємо. Для їжі її багато не треба. Цікаво й те, що у кожного - своя рибальська техніка. Ми із сином жартуємо, сміємося, поки чекаємо порухів поплавця. Тарас же любить спокійніше посидіти, тому часто обирає місце подалі від нас. Іноді й я люблю усамітнитися, обдумати все, помріяти… Для мене це найкращий релакс.
- А де ще вам подобається відпочивати?
- Куди б не їхав, - на став, річку, море чи у гори, - завжди беру із собою вудку. Вона у мене асоціюється із відпочинком. Найбільше звик до місцевих водойм. Непогано рибалити і на ставках району: в Кульчіївцях, Рункошеві, Подільському. Від такої риболовлі не знаєш, чого чекати. Якщо орендарі не погодують риби, то клює добре, а буває й так: понасипають їжі, наче гусям і качкам, що риба й дивитися на мої приманки не хоче.
- А який найбільший вилов?
- У дитинстві, класі у восьмому, зловив сома на 32 кілограми. Він випадково якось заплив у наші води, напевно, занесло течією. Години чотири я із ним боровся, але й радості було... I спогади на все життя! Владислав мій якось упіймав 7-кілограмового сома - також неабияке досягнення. А ще люблю, коли потрапляють на гачок щуки, лящі.
Я зовсім не професіонал - любитель, але щасливий, бо маю певні знання і досвід у цій справі. Радий, що рідні мене підтримують і поділяють погляди, адже маємо спільні інтереси і захоплення.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.

Повернення до списку