Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ЧЕТВЕР, 14 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
21.08.2015

СПОГАДИ ПРО «ПРОСТОКВАШИНО»

Оплесками депутати міськради зустрічали лікаря-анестезіолога Володимира ЄВЧУКА, якому під час сесії мер міста Михайло СІМАШКЕВИЧ вручив відзнаку міського голови «За заслуги перед міською громадою». Власне лікар із позивним «Maкс» став другим медиком із нашого міста, який добровільно пішов рятувати поранених воїнів. Він долучився до першого добровольчого мобільного шпиталю ім.Миколи Пирогова (далі - ПДМШ). Залишивши в місті рідних та улюблену роботу, на сході країни він обрав для себе найскладнішу ділянку, яку хлопці жартома прозвали «Простоквашино». Весь липень наш медик провів за півтора кілометра від передової. Щодня разом із колегами, інколи без сну і відпочинку, вони надавали допомогу військовослужбовцям. А повернувшись додому, кам’янчанин привіз для музею міста «сувеніри» з неологошеної війни (розписаний бійцями й добровольцями-медиками український стяг і відстріляні гільзи) та надалі продовжує підставляти плече тим, хто воює за Україну.

ОБРАВ НАЙСКЛАДНІШУ ПОЗИЦІЮ

Володимир ЄвчукКоли на початку літа керівник ПДМШ Євген НАЙШТЕТІК по телебаченню покликав медиків у зону АТО, Володимир Степанович одразу ж подав свою кандидатуру. І вже наприкінці червня на базі Дніпропетровської медакадемії він разом з іще трьома десятками добровольців із різних куточків України проходили тренінг з тактичної медицини за американською технологією. Опановували вони навички надання меддопомоги під вогнем, до- та госпітальну допомогу за методиками, що використовуються в арміях НАТО. Серед лікарів і медсестер були й волонтери-парамедики, не всі з яких мали медичну освіту. Тож наш земляк під час лекцій радше був не слухачем, а, маючи за плечима десятки років медичної практики, й сам допомагав інструкторам із таких питань, як інкубація трахеї, венопункція, лікувальна пункція при клапанному пневмотораксі.
- Наш інструктор Денис, один з лікарів-анестезіологів, єдиний в Україні пройшов усі курси за методикою НАТО й склав іспит на відмінно, - розповідає Володимир Степанович. - Для слухачів по максимуму виділяли час на практичні завдання. Серед нас була санінструктор Людмила, фельдшер за професією, яка на собі за 10 секунд декілька метрів протягнула 130-кілограмового чоловіка. А ще брали шмат свинячого боку разом зі шкірою і на ньому робили проколи. У житті саме так рятують пораненого, який має закритий чи клапанний пневмоторакс. У натівських аптечках для цього навіть є спеціальний інструмент у вигляді фломастера: знімаєш ковпачок, а там голка.
Після закінчення курсу майбутній меддесант одягнули за кошти волонтерів у військову форму і відправили в Артемівськ, у штаб ПДМШ. Дорогою їх завезли в Покровський монастир, де кожного благословив священик.
- В Артемівську нас вишикували і запитали, хто готовий вирушити до найскладнішої позиції - в Троїцьке. Я одразу ж погодився. Адже щойно долучився до шпиталю і знав, що за місяць маю допомогти багатьом військовим.

ЗАМІСТЬ ОПЕРАЦІЙНОЇ - ПОЛЬОВІ УМОВИ

Дорога до Троїцького була «вимощена» вирвами від обстрілів терористами, які гатили із забороненої зброї, а в «зеленці» чатували снайпери. На місце дислокації відважні медики (наш лікар і три парамедики) без проблем доїхали каретою швидкої та оселилися в покинутому будиночку. Оскільки наш земляк має золоті руки не лише до медицини, а й до господарства, то вже за декілька днів у занедбаній будівлі та на подвір’ї «запахло» затишком, домашнім борщем, дерунами та млинцями, а на столі милувала око ваза із польовими квітами. На подвір’ї замість старої Володимир Степанович облаштував нову й зручну піч, а згодом із мішків і підручних засобів змайстрував гамак.
Володимир Євчук оглядає військовослужбовцяАби хоч якось уявити, як виглядає робота медика в польових умовах, процитуємо спогади лікаря:
- Вранці 3 липня нам повідомили про кількох поранених. Реанімобіль ПДМШ прибув на місце за лічені хвилини, що дало нам змогу швидко розкласти ноші, ліки й підготувати крапельницю. Миттєва команда - і з поля бою БТР привіз двох поранених. Декілька офіцерів і комбат перенесли одного бійця на ношах у затінок. Разом із парамедиком з позивним «Урал» оглянули його, зупинили кровотечу. Зі слів солдата, він відчував біль у ділянці таза. Я зробив помітку про необхідність пройти рентген черевної порожнини. Адже траплялося, що осколки були тонкими, як лезо бритви. Входили в тіло так, що ззовні навіть крові не було, лише синець, а ось внутрішні органи добряче пошкоджували. Тож пацієнта відправили до лікарні, де є рентген.
Іншого пораненого в цей час оглядали парамедики «Соня» та «Чех». У хлопця було пошкоджене праве око внаслідок вибухової хвилі. За кілька хвилин ми стабілізували його стан. І весь цей час офіцери допомагали, за що їм вдячні.
Третього пораненого привезли через 5 хвилин. Його одразу перенесли в реанімобіль та підключили крапельницю. На спині біля лопатки виявив рану, з якої під час вдиху бризкала кров - це ознака відкритого пневмотораксу. Негайно закрили рану спеціальною пов’язкою. Накрили бійця теплозберігаючою плівкою з індивідуальної аптечки «Урала».
Важкопораненого в Артемівськ відвозили я з «Уралом», водієм Вовчиком та охоронцем «Графом». Рухались надзвичайно швидко,
незважаючи на потрощені дороги. Коли крапельниця перестала функціонувати, наказав зупинитись на блокпосту, щоб бути під захистом наших бійців. Бо на відкритій дорозі зупинятись заборонено - можливі обстріли мінами чи снайперами. Буквально за хвилину замінив внутрішньовенний катетер до крапельниці. На блокпосту підбігли бійці, які запропонували допомогу. Рушили далі. Нам усі давали дорогу, бо знають: якщо реанімобіль рухається із сиреною та проблисковими маячками - комусь справді потрібна допомога. В Артемівській лікарні на бійця вже чекали. А через годину ми знали, що хлопця вдало прооперували.
Виснажені морально та фізично, але з відчуттям виконаного обов’язку прибули на місце постійної дислокації. Зібралися разом, пили чай, обговорюючи, як можна ще ефективніше надавати допомогу захисникам.
Три тижні Володимир Євчук провів у Троїцькому. У верхах оцінили його професійність та оперативність і вирішили на тиждень відправити в горнило війни - Піски. В Артемівську наш лікар чекав на автомобіль, який і мав відвезти його на місце. Але не судилося. Дорогою реанімобіль було пошкоджено кількома кулями. Вийшла з ладу гальмівна та електросистеми, а згодом з’ясувалося, що ще й тяга керма. І навіть перед поверненням додому лікар-доброволець не сидів без діла, а із самісінького ранку до опівночі встиг оглянути близько двох сотень військовослужбовців різних підрозділів, що дислокувалися навколо Артемівська.
- Я запропонував комбату оглянути всіх військовослужбовців нашого батальйону й отримав згоду, - каже кам’янчанин. - Тож щодня виїжджав на огляди, де виявляв різні гострі запальні хвороби (ангіни, бронхіти, цистити тощо) та призначав лікування. І навіть просте спілкування із солдатами допомагало їм легше переносити важкі будні в зоні АТО. Вдалося мені знайти спільну мову навіть із неговіркими бійцями, які згодом згадували чимало позитивних моментів із мирного життя і бодай ненадовго забували про жахіття війни.
Після оглядів проводив заняття з тактичної медицини. Навчав воїнів надавати собі та бойовому товаришу першу меддопомогу під час бойового зіткнення чи обстрілу, виходити із зони ураження з мінімальними втратами або взагалі без них, що власне і є головним завданням кожного підрозділу.

ВІЙНА ПОДАРУВАЛА НОВИХ ДРУЗІВ

Неоголошену війну лікар прокоментував українською приказкою: «Пани чубляться, а в мужиків голови летять». Але, попри всі жахіття, теплі спогади залишилися про нових друзів, світлини з якими він зберігає в своєму планшеті.
Добровольці ПДМШ із кореспондентом із Франції- Це медсестра кабінету щеплень Галина з Одеси, - гортаючи фото, розповідає лікар. - Це ще одна медсестра Ірина, яка залишила вдома трьох дітей і приїхала допомагати нашим хлопцям. Білорус Дмитро, який 10 років жив в Америці, а тепер прилетів до нас працювати лікарем-психіатром. Військовий одяг він купив за власні кошти.
Моя права рука - третьокурсник Діма Семенов («Урал») з Національного медуніверситету імені Богомольця. Він, немов губка, вбирав нові знання, на салі вчився робити шви, а собі накладав джгут. Аби потрапити до батальйону і здаватися старшим, навіть борідку «почепив».
Цю молоду дівчину звати Соня Грабовська. Вона - лікар-інтерн швидкої допомоги, вистояла Майдан і пішла на війну. А нині в неї проблеми з інтернатурою!
Українець із позивним «Чех». Він разом із батьками проживає в Чехії, але щойно розпочався Майдан, приїхав на Батьківщину.
А це до нас приїхав француз Бертран. Він - кореспондент із Франції, який знімає стрічку про війну на сході України. Вийти вона має у грудні цього року. Цілий день він провів разом із нами.
Тетяна - власниця салону краси у Вінниці. Вона на місяць усе залишила і приїхала волонтером безкоштовно готувати їжу персоналу ПДМШ в Артемівську.

ЖОДНОГО ДНЯ БЕЗ ДОПОМОГИ АТО

Повернувшись у рідний і мирний Кам’янець, Володимир Степанович не припиняє допомагати тим, хто захищає нас на сході країни. Разом із лікарями і медсестрами пологового будинку, стоматологічною клінікою «Ка-Дент» вони відправили в ПДМШ ліків щонайменше на тисячу гривень.
Дізнавшись, що в командира підрозділу з позивним «Піжон» під час обстрілу пошкодило планшет, лікар простягнув руку допомоги. Коштів на новий для корегувальника вогню не пошкодували мер міста, а також стоматологічні клініки «Ка-дент» і «Віта-Дент». Жіноча сотня передала хлопцям маскувальну сітку і два пакети спідньої білизни. А подружжя Василя та Надії Бортняків - потужний бінокль, дві тактичні протиосколкові маски-окуляри, п’ять джгутів натівського зразка - все це коштує близько тисячі доларів. Усі ці пакунки вже отримали воїни мотострілецької бригади.
За словами Володимира Степановича, на передовій ніколи зайвими не будуть продукти харчування, одяг і ліки. Та й не завжди обіцяне владою потрапляє до рук солдатів.
А віднедавна родина Євчуків, колеги та друзі Володимира Степановича долучилися до збирання пластикових кришок для виготовлення протезів бійцям АТО і закликають усіх кам’янчан робити добру справу.

Автор:  Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку