Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СУБОТА, 21 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
04.12.2015

КОНТРАКТ ІЗ АРМІЄЮ

Майже рік у зоні АТО прослужив розвідником-снайпером 8 полку спецпризначення 25-річний кам’янчанин Ростислав ОСТАФІЙЧУК. Та, повернувшись додому, знову готується стати у військовий стрій. Хлопець вирішив перекваліфікуватися на військовослужбовця й мріє поповнити лави Центру розмінування. Свій вибір скромний молодий чоловік пояснює просто: «Сьогодні кожен повинен стати на захист дітей і Батьківщини».
Ростислав  ОСТАФІЙЧУКРостислав навчався в Пановецькій школі, а згодом - в ВПУ №14. Фізично міцний хлопець, який має пильне око, залюбки пішов на строкову військову службу. Рік служив у Києві у військовій частині 3030 (внутрішні війська). Тож, коли надійшло запрошення до військкомату, не вагаючись, пройшов медкомісію та співбесіду. І 10 серпня минулого року змінив цивільний одяг на військовий.
- Мене разом з іншими мобілізованими направили до Львова на Яворівський полігон, - каже Ростислав Остафійчук. - Там два тижні тривала військова муштра. Щодня проводилися заняття зі стрільби, бо саме на влучність і робився акцент. Я потрапив до славнозвісного восьмого полку спецпризначення, що дислокується у Хмельницькому. Але згодом пройшов ще випробування - нас закинули в карпатські гори, неподалік від румунського кордону. Два тижні ми виконували виснажливі завдання на витривалість. Щодня, одягнуті у військову амуніцію, що важить 25 кілограмів, долали близько 30 кілометрів гірської місцевості. Важкувато було, не всі хлопці змогли впоратися, дехто навіть сходив із дистанції. Крім походів гірськими стежками, для нас влаштовували різні засідки із підривами та іншими небезпеками. Також потрібно було знешкодити умовного ворога, при цьому не виявивши себе. Такі завдання були цікавими та повчальними. Наші інструктори, які побували у найгарячіших точках зони АТО (Донецький аеропорт, Іловайськ), вказували на помилки, а ми все мотали на вус і намагалися їх більше не повторювати. Бо під час навчання це ще допустимо, а в житті помилка може коштувати життя.
Знання, здобуті під час тренувань, спецпризначенці закріплювали практично вже на війні. Під час першої ротації Ростислав потрапив на Луганщину - місто Старобельськ. Там наш земляк, який отримав позивний «Рост», у складі групи встиг п’ятнадцять разів сходити у військову розвідку, виявити диверсійні групи, незаконні збройні формування та десятки ворожої техніки з російським маркуванням. А виконуючи завдання на передовій, хлопець завжди покладався на вірне плече бойового товариша, а також на залізного «помічника» - снайперську гвинтівку.
- У розвідку ми на три дні виїжджали в село Трьохізбенка, - каже «Рост». - Завдання - виявити в тилу ворога та ворожу техніку й передати координати артилерії - виконували успішно. За декілька днів до ротації одна з наших груп перебувала в селі. Ми мали її замінити. І саме в цей час бойовики почали безжально поливати артилерією мирних жителів. Обстрілювали їх два дні, зачепили групу наших спецпризначенців. Ми ж дисклокувалися неподалік від села і бачили, як «швидкі» мчали на допомогу селянам.
Після повернення до Хмельницького хлопців за тривогою відправили під Дебальцеве. Саме тоді там розгорався «дебальцевський котел». Одна з груп полку пішла на завдання і потрапила в засідку. Їм на підмогу приїхала група, де був і Ростислав:
- Під Дебальцевим була ТЕЦ. З одного боку дисклокувалася українська армія, з іншого - бойовики, які постійно обстрілювали. Ми чекали наказу вирушити на допомогу нашим хлопцям. Але, дякуючи Богу, вся група неушкодженою вийшла з ворожого оточення.
На щастя, ворожі кулі не зачепили спецпризначенців, коли вони дисклокувалися і в полі неподалік від Артемівська. Хлопців від свинцевого дощу врятували бліндажі, облаштовані на блокпостах.
- Охороняли ми й військовий штаб сектора С. Зачищали там територію від диверсійних груп. Бо часто до нас надходила інформація, що сюди приїжджали російські снайпери та бойовики. Щоправда, впіймати їх не вдалося, бо вони вчасно отримували попередження від місцевих жителів. Часто з вуст донбасівців на нашу адресу лунали прокльони, а дехто із них не цурався повідомляти ополченцям координати нашого місця дислокації, - каже хлопець.
Як зізнався Ростислав, найбільшою втіхою для захисників стали дитячі малюнки, які, власне, і надихнули його пов’язати життя зі Збройними силами України та отримати вищу військову освіту.
- Коли береш до рук малюнок дитини, відчуваєш радість від того, що тебе не забувають. Адже ми служили не заради якихось нагород, а заради дітей, щоб вони мали гарне майбутнє. Тому я хочу піти служити за контрактом у Центр розмінування. На сході нині є багато замінованих територій, приватних домоволодінь і приміщень. І там теж живуть мирні люди з маленькими дітьми, які в будь-яку мить можуть наступити на міну чи розтяжку. А цьому потрібно завадити. 

Автор:  Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку