Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
П'ЯТНИЦЯ, 15 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
22.01.2016

ЗНАЄТЕ, ЯКИМ ВІН ХЛОПЦЕМ БУВ!

Завтра Героєві Небесної Сотні, Героєві України Анатолієві КОРНЄЄВУ виповнилося би 55... А 20 лютого мине два роки від того печального дня, коли 53-річний Анатолій Петрович, активний учасник Майдану в Києві, загинув від кулі снайпера, спрямованої прямісінько в серце нашого земляка.
Анатолій КорнєєвТорік побачила світ збірка нарисів і спогадів «Герой нової доби», присвячена Анатолієві Корнєєву (упорядник - голова ради Кам’янець-Подільської районної організації ветеранів України Антон Малик). У ній із достатньою повнотою висвітлено життя Анатолія Петровича. Скориставшись матеріалами цієї книжки, згадаємо, кажучи словами популярної пісні Олександри Пахмутової та Миколи Добронравова, «яким він хлопцем був».
Анатолій Петрович Корнєєв народився 23 січня 1961 року в селі Цвіклівці Кам’янець-Подільського району в сім’ї колгоспників. 1968 р. семирічний Толя пішов до першого класу місцевої восьмирічної школи. Через два роки батьки переїхали в Руду того ж Кам’янець-Подільського району. Тут хлопчик продовжив навчання в Рудській восьмирічній школі. Нові шкільні товариші радо прийняли у свій колектив нового учня - веселого, цікавого, з добрим серцем.
Закінчивши 1976 року восьмирічку, Анатолій продовжив навчання в середній школі в сусідньому Жванці. Швидко пролетіли два роки - і випускник Анатолій Корнєєв зробив усвідомлений вибір: його професією буде захист Батьківщини (тоді, нагадаємо, цією Батьківщиною був Радянський Союз). Отже, 1978 р. 17-річний Анатолій Корнєєв став курсантом Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища імені Маршала Харченка. Вступник мав чудову фізичну підготовку, адже дуже сильно любив спорт: допізна міг грати з хлопцями у футбол на сільському стадіоні, а взимку на замерзлому ставку залюбки ганяв шайбу. Крім того, Анатолій зумів не потрапити на гачок шкідливих звичок.
Пам’ятним у житті юнака стало 24 серпня 1981 р. (рівно за десять років до проголошення незалежності України). Цього дня Анатолій, навпаки, потрапив у залежність, але надзвичайно приємну й радісну: в Усті на весіллі в родичів він познайомився з Людмилою - студенткою Кам’янець-Подільського медичного училища, милою дівчиною, яка стала його долею на все життя. 29 травня 1982 р. Анатолій і Людмила одружилися.
Того ж 1982 р. Анатолій Корнєєв закінчив військове училище, став лейтенантом і розпочав службу в Лейпцигу - в Групі радянських військ у Німеччині. Тим часом Людмилі ще належало закінчити училище, тож поки що тільки теплі й щирі листи зігрівали молодят.
Нарешті, складено останній іспит - і починається спільне сімейне життя Корнєєвих у Німеччині. Їх, звісно, не могла не вразити висока якість забезпечення людських потреб і культура, яку вони побачили в державі, що 1945 р. програла війну Радянському Союзові (і це соціалістична Східна Німеччина, а що вже казати про капіталістичну Західну). Анатолій і Людмила відвідують театри, виставки, ярмарки, не обминули вони й концертної зали органної музики в Лейпцигу.
Завжди велику радість, хоч і чималі клопоти приносить молодій сім’ї народження першої дитини. Не обминуло це щастя і Корнєєвих - 16 жовтня 1985 р. в них народився син, якого назвали Віталієм. Він з’явився на світ не в радянському шпиталі, а в німецькій клініці, тож молода матуся, випускниця радянського медучилища, на собі відчула суттєву різницю між їхнім і нашим медичним обслуговуванням.
Хоча радянським громадянам категорично забороняли найматися в Німеччині на сезонні роботи, проте чимало охочих з радістю йшли на підробітки. Якось Людмила вмовила чоловіка поїхати на вихідні збирати полуницю. Звісно, в Анатолія виникло природне запитання: а чому на родючих українських землях ми не здатні вирощувати такі ж гарні та смачні ягоди?
Восени 1987 р. Корнєєви покидають Німеччину, адже Анатолія переводять служити в Радянський Союз - на Далекий Схід. Контраст разючий: бездоріжжя, бараки, черги на житло. Проте побутові негаразди не затьмарюють нової величезної радості - народження 2 жовтня донечки, яку назвали Дашею.
Хоча Корнєєвих уже четверо, але обіцяної Міністерством оборони СРСР квартири вони ніяк не можуть дочекатися. Тож не дивно, що 1990 р. Анатолій Петрович робить мужній крок - пише рапорт про звільнення в запас. Корнєєви переїжджають у село Устя до батьків Людмили. Через рік вони купують будинок у Гаврилівцях.
У 1991-2003 роках Анатолій Корнєєв працює на Кам’янець-Подільському хлібокомбінаті. Багатьом він запам’ятався як продавець хліба в крамничці на проспекті Грушевського. Серед тих багатьох був і учитель зі Слобідки-Рихтівської Володимир Данилюк: «Моя дружина принесла додому хліб і сказала, що купила його в ларьочку біля базару. Але цікаво не це, а те, що продавець був дуже веселий і цікавий чоловік. Він постійно розказував про вирощування овочів у теплицях та обіцяв почастувати ранніми кабачками». Коли ж Володимир безпосередньо познайомився з Анатолієм, то його «вразив веселий і оптимістичний продавець, від якого випромінювалась якась дуже позитивна енергія. Він усім хотів допомогти. Давав поради, підбадьорював і жартував. Здавалось, у нього була невичерпна життєва енергія».
Анатолій Петрович із притаманним йому завзяттям береться при допомозі родини за розвиток власного господарства. Корнєєви потужно розвивають тепличне господарство, досягають знач-
них успіхів у вирощуванні картоплі й капусти.
Герой нової доби31 жовтня 2010 р. в житті Корнєєва стався черговий поворот: мешканці Руди, Гаврилівців і Цвіклівців, об’єднані в Рудську сільську раду, обирають Анатолія Петровича, члена політичної партії «Фронт Змін», сільським головою.
У листопаді 2013 р. по-європейськи налаштовані громадяни України, заскочені зненацька несподіваним ухиленням влади від підписання важливого документа - Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, заявляють рішучий протест проти недолугих дій очільників держави. Анатолій Корнєєв ніяк не міг стояти осторонь Революції Гідності. Тим паче, що його діти, будучи свого часу студентами Подільського державного аграрно-технічного університету, їздили до Швеції та Данії за програмою обміну студентами, а донька Даша навіть зустріла там своє кохання й одружилася. 2011 року Анатолій та Людмила Корнєєви, побувавши на весіллі доньки, на власні очі побачили, яка величезна прірва пролягла між рівнем життям в Україні та Швеції, хоч українці аж ніяк не менше трудолюбиві, ніж шведи.
Анатолій Корнєєв, керуючись принципом «там же стоять наші діти, якщо не ми їх підтримаємо, то хто ж», регулярно їздив у Київ. І не з порожніми руками: побратими смакували домашньою продукцією сільського голови з Руди, дякували щирому й доброму господареві. 20 лютого 2014 року безжальна куля снайпера обірвала життя нашого земляка, який, не роблячи нічого героїчного, а тільки те, що йому веліло чуйне й щедре серце, назавжди залишиться в наших серцях Справжнім Героєм.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку