Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СЕРЕДА, 18 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
25.03.2016

ТЕАТР У КАМ’ЯНЦІ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?

Який стосунок має театр до Кам’янця? І який стосунок Кам’янець має до театру? Тут можна було б поставити три крапки на невизначений термін, адже міський театр (себто Будинок культури, який творча інтелігенція хоче бачити театром) три роки тому зазнав пожежі й досі не відновив своєї діяльності.
Але ж театр - це не лише будівля, і не з вішалки він починається, а з людини, з ентузіаста театрального мистецтва. І лише від людей залежить, бути чи не бути театру в Кам’янці-Подільському.

ТЕАТР ЗГОРІВ, ТЕАТРАЛИ ЗАЛИШИЛИСЬ

Вистава народного театру МБК «Дай серцю волю, заведе в неволю». 2012 р.Пригадується, в другій половині «нульових» афіші на Будинку культури змінювалися дуже динамічно, повідомляючи про гастролі провідних українських і російських театрів. Нас уже не дивували на афішах зіркові імена відомих акторів «із телевізора», і в багатьох кам’янчан навіть виробилася звичка ходити на вистави.
Чим пояснити той феномен і як можна відновити театральне життя в місті, я спробувала з’ясувати в Олексія Шеремети, котрий саме у 2009-2011 рр. очолював міський Будинок культури, а нині є заступником директора районного центру культури і мистецтв «Розмай».
- Тільки попереджаю, що розмова про театр буде не надто святковою, - одразу зауважив Олексій Іванович, - тому що театральний жанр нині переживає велику кризу, і не лише в Кам’янці, а й взагалі в Україні.
- В чому ж найбільша проблема?
- Проблема номер один - це репертуар. Саме україномовний репертуар. Грають по колу «За двома зайцями», «Кайдашеву сім’ю», «По-модньому» - те, що відноситься до класичного українського театру. Старицький, Кропивницький, брати Тобілевичі та ще трохи з пострадянського періоду - те, що в сільських клубах з успіхом проходить.
А от сучасного українського драматичного репертуару майже не існує. Так, є непогані спроби у Бенюка і Хостікоєва, у Київського драмтеатру імені Івана Франка. Але в своїй тотальній більшості театри послуговуються російськомовним репертуаром.
- Якщо говорити про Кам’янець-Подільський, то у нас же є власні театральні колективи?
- Так, є декілька аматорських колективів. При міському Будинку культури діє найстаріший із них - народний театр, яким керує Інна Семенків, а також «Лінк», яким керує Валерій Свереда.
При коледжі культури діє студентський театр-студія «На Зарванській». При центрі дитячо-юнацької творчості - дитячий колектив «Мельпомена», і при районному Центрі культури і мистецтв «Розмай» - аматорський театр «Тандем», останні два очолює Галина Коротенко. І вона молодець - намагається започаткувати в Кам’янці театральний фестиваль «Комора», старається якось згуртувати ці театральні колективи. Тобто, в Кам’янці є доволі ємкий і потужний прошарок творчої інтелігенції. Та, на жаль, усе це робиться на голому ентузіазмі, і довго так не протягнеться, оскільки немає достатньої підтримки, зокрема, й фінансової.
Олексій Шеремета- Олексію Івановичу, в той час, коли Ви були директором МБК, у Кам’янці відбулося пожвавлення театрального життя, театри часто приїжджали на гастролі, і ми вже потроху звикли ходити на спектаклі...
- Звичайно, дуже приємно, що мене пам’ятають на цій посаді саме під час бурхливої гастрольної діяльності театрів, але то не моя заслуга. Моїм завданням було створити відповідну атмосферу в закладі, щоб театри хотіли сюди приїжджати.
З публікою ж усе дуже просто. Людина потребує «хліба і видовищ», причому «хліб» стоїть попереду. Тобто, якщо людина думає, за що їй завтра купити буханець хліба - вона про театр думає менше.
Якщо ж поглянути на статистику, то саме на той період рівень життя трішечки покращився. Незважаючи на всі політичні перипетії, на всі ті зради після Помаранчевої революції, на економічну кризу, все ж таки кількість куплених у кредит авто була рекордною.
Тоді у людей були не скажу «зайві», але якісь певні гроші, які вони могли витратити на похід у театр чи на концерт. І цим не могли не скористатися й театри.
- Можете пригадати найбільш вдалі гастролі?
- Легко. Це була лише одна вистава - постановка «Майстер і Маргарита» московського театру «Арбат», з Володимиром Стєкловим у головній ролі. Він був зіркою дуже популярного на той час серіалу «Кадети». Старожили мені казали, що за пострадянський період це був перший аншлаг на театральній виставі. До нас приїжджали багато антрепризових театрів, які прикривалися зірковим ім’ям і теж збирали досить багато публіки.
Тоді ж до Кам’янця вперше на моїй пам’яті приїхали аж два театри оперети - з Санкт-Петербурга і Москви. Але глядачів на ці оперети прийшло зовсім мало, хоча й ціни були демократичними. З пітерським театром взагалі було на межі провалу, бо, з одного боку, я мав зробити все можливе, аби театр приїхав, і отримати гроші за оренду залу - на поточні потреби Будинку культури, а з іншого - я не міг забезпечити повний зал, щоб у них теж був інтерес приїхати.
Але тоді зробив важливий висновок: дуже важлива сама атмосфера закладу. Саме вона спонукала людей приїжджати й показувати вистави на цій сцені, навіть при тому, що не збирався повний зал.
- А тепер у «Розмай» теж приїжджають театральні колективи?
- Так приїжджають - ті, що змушені приїжджати. Нещодавно
були Львівський академічний театр імені Юрія Дрогобича і Коломийський театр. Наступного тижня до нас приїжджає Хмельницький обласний музично-драматичний театр імені Михайла Старицького.
В основному, це театри, які фінансуються за рахунок держави, але мають у статуті обов’язкову умову - гастролювати. Ціна на їхні квитки настільки низька, що навіть при повному залі збирання коштів не завжди перекриває витрати на дорогу й відрядження для артистів.
- Особисто я дізнавалася про ці вистави вже постфактум - далеко не кожен кам’янчанин доходить до «Розмаю», щоб побачити афішу, а широкої реклами чомусь немає…
- Річ у тому, що районний Центр культури і мистецтв - це передусім методичний кабінет. У нас по району 75 закладів культури, і наша структура налагоджена на розвиток культури в районі, на проведення мистецьких заходів до державних і професійних свят. У штатному розписі не передбачено ні адміністратора, ні рекламного відділу, ні касира. От у театрів є штат людей, котрі відповідають за гастролі й продаж квитків.
- У МБК, здається, теж не було фахівців, котрі б організовували приїзд артистів чи театральних труп, дбали про наповнюваність залу, тому доводилося заробляти на звіринцях, торговцях дешевими лахами - на тому, що до культури не має жодного стосунку…
- Так, на жаль, ми досі працюємо ще за пострадянською системою, яка вже давно себе віджила. Тут потрібно реформувати і міський Будинок культури, і районний Центр культури і мистецтв. Треба поступово переводити їх на самоокупність, вводити адміністраторів, рекламний відділ, відділ маркетингу, касирів. Щоб вони могли самостійно запрошувати артистів, театральні колективи, організовувати концерти, виста-
ви - і заробляти на тому гроші. Я намагався започатковувати таке в Будинку культури, але це дуже важко - система страшенно опирається. Чиновнику не потрібен самодостатній Будинок культури, який сам на себе заробляє і нічого не просить, бо ж тоді він нічого з того не матиме…
- Ви вважаєте, держава, міська влада мали б більше підтримувати культуру і зокрема театр?
- Надто часто кажуть, що «держава не підтримує», і мені це гидко вже слухати. В нас пострадянське мислення, ми собі засвоїли, що все має робити держава. Та нічого подібного! Наприклад, усі говорять про підтримку кіно - а навіщо його підтримувати? Шукайте спонсорів, меценатів, знімайте якісне кіно - і воно не потребуватиме жодної підтримки держави!
Підтримка держави, як і місцевої влади, на мою думку, має, в першу чергу, полягати у створенні тієї самої атмосфери, щоб люди хотіли працювати і заробляти. А у нас все збудовано на «іждівєнії». От держава нам платить зарплату, і ми собі, що начальство сказало, те й робимо, а що не сказало - того не робимо. Це розслабляє, збиває з динаміки розвитку.

ТЕАТР ВІДРОДЖУЄТЬСЯ В… «КОМОРІ»

Театр у Кам’янці-Подільському - це для одних така собі «фата моргана», примарна мрія, за якою можна лише скрушно зітхати. А для інших - це ідея фікс, яку, попри відсутність грошей і підтримки, на самому лише ентузіазмі день за днем втілюють у життя. Таким ентузіастом, безумовно, є Галина Коротенко-Молдован, керівник аматорських театральних колективів «Мельпомена» при ЦДТ і «Тандем» при РЦКМ «Розмай».
Торік вона організувала перший у місті театральний фестиваль «Комора», який на три дні зібрав у Кам’янці аматорські театральні колективи з різних міст України.
- У Кам’янці діяльність і розвиток театральних колективів залежать у першу чергу від самого керівника, - ділиться Галина Коротенко-Молдован. - Якщо керівник хоче працювати, то він шукає однодумців, які навколо нього об’єднуються.
На сьогодні в місті театром займаються самі лише ентузіасти. Коли ми починали, до нас на вистави приходили всього чоловік п’ятдесят - в основному, друзі й родичі наших акторів. Тепер уже і публіка більш-менш збирається, хоча ще треба рости, аби кам’янчани відчули, що театр у місті все-таки є. Та це робота не одного дня.
Галина Коротенко-Молдован- Пані Галино, торік Ви вперше в Кам’янці провели доволі масштабний театральний фестиваль «Комора». Звідки така ідея?
- Ми з «Тандемом» декілька разів їздили на фестивалі в інші міста й вирішили, що в Кам’янці просто необхідно мати такий фестиваль. Адже у нас театральна культура перебуває в зародковому стані, а хотілося б, аби в місті, яке має так багато молоді та вважається туристичним, був міський театр, і щоб люди приходили на вистави. А фестиваль - це дуже важлива подія для популяризації театрального мистецтва.
- Як Вам із першого разу вдалося запросити стільки театральних колективів?
- У першу чергу я опиралася на ті театральні колективи, з якими вже була знайома, з якими зустрічалася на фестивалях. А крім того, розмістила запрошення в театральних спільнотах в Інтернеті. Й багато колективів відгукнулися, тому що їм також дуже бракує спілкування між такими ж аматорами-театралами. Звісно, їх привабив і сам Кам’янець.
- Але фестиваль - це ще й величезні витрати, адже всіх гостей треба прийняти, поселити на три дні…
- Це справді непросто, оскільки поки що не маємо спонсорів. Тому потроху складаємо кошти, виручені з вистав, і використовуємо їх на організацію фестивалю.
Проте ми знайшли оптимальний варіант, коли учасники фестивалю самі оплачували собі дорогу й проживання, ми лише підшукали для них недороге житло, організували екскурсію і неформальну тусовку для спілкування й обміну досвідом.
- Приїжджали саме аматорські колективи, але декотрі з них можуть заткнути за пояс навіть професійні театри!
- Звичайно, на фестивалі виїжджають саме ті колективи, які вже досягли певного рівня і справді мають що показати і колегам, і глядачам. Якщо ж порівнювати аматорів із професійними театрами, то деколи порівняння справді буде не на користь професіоналів. От нещодавно до нас приїжджав Коломийський театр, то, чесно кажучи, була шокована відвертою халтурою на сцені, актори працювали в півноги, так, аби лише «відбити» гроші.
Саме таке ставлення до роботи, до театру, до глядача дуже відрізняє аматорський театр від професійного. Бо навіть якщо аматорам десь не вистачає в плані професійному, зате вони горять театром. Сцена для них - це не буденне заробляння грошей, а віддушина, можливість самореалізуватися.
- Це дуже добре, що в місті час від часу все ж відбуваються вистави. Але чи приходить публіка на ці вистави?
- Взагалі кам’янецька публіка дуже примхлива і вибаглива, це я вам точно кажу. Коли проводимо рекламну кампанію чергової нашої вистави, на афіші майже не витрачаємося - люди їх все одно не читають. В основному, спрацьовують анонси в соцмережах, газетах і на радіо.
Але за тих п’ять років, що ми працюємо з «Тандемом», можу точно сказати, що людям це потрібно. Причому приємно, що вже є люди, до речі, зовсім різні, які приходять на наші вистави постійно.
- Яким чином Ви формуєте свій репертуар?
- Насправді це досить складно. Коли ми підбираємо п’єсу, то орієнтуємося на дві речі. По-перше, дивлюся на колектив, щоб кожен у більшій чи меншій мірі був задіяний.
По-друге, доводиться орієнтуватися на публіку. Ми не можемо собі дозволити щось таке супер-експериментальне - наша публіка до такого ще не готова. Ми також не беремо української класики, яка надто вже «заїжджена», і не чіпаємо російської класики - вона нам не близька.
Чому ставимо переважно комедії? Тому що комедії люди сприймають краще, ніж серйозні драматичні твори. В попередні два роки я під впливом подій на Майдані та сході поставила два дуже серйозні спектаклі. З «Мельпоменою» у ЦДТ - психологічну драму Анни Багряної «Є в ангелів - від лукавого», а з «Тандемом» - дуже потужну виставу «Вічно живі» за п’єсою Віктора Розова. Але люди більше люблять ходити на комедії, вони хочуть розважитись і отримати позитивні емоції.
Ще з приводу репертуару. Коли ми в грудні ставили виставу «Граємо дружну родину, чи Гарнір по-французьки», дехто робив нам закиди: а чому російською мовою? На жаль, сьогодні немає якісних українських перекладів іноземних п’єс, і ми не є фахівцями, аби перекласти самостійно. Тому поки що мусимо користуватися російською мовою.
Проблем вистачає. Але я скажу так: хто хоче щось зробити - той шукає можливості, а хто не хоче - шукає відмовки, чому цього не робити. Ми з колективом шукаємо можливості, робимо нові вистави, їздимо на фестивалі, в жовтні знову плануємо провести фестиваль театрального мистецтва «Комора», який, сподіваюся, стане традиційним. 

Автор:  Наталія ЯРОВА

Повернення до списку