Четвер, 28 Березня 2024 р.
15 Серпня 2014

КОЛИСЬ-ТО ЩЕ, ВО ВРЕМЯ ОНО

Сьогодні звернемося до вірша, який Тарас Шевченко написав у травні 1860 р. в Петербурзі. Відомі чорновий автограф твору на звороті офорта автопортрета Шевченка (зберігається у Державному російському музеї в Петербурзі) та чистовий автограф у «Більшій книжці» (зберігається в Києві в Інституті літератури ім.Тараса Шевченка). Вірш без заголовка, тож іменується за першим рядком:

Нума Помпілій і німфа Егерія.   Картина Ангеліки Кауфман, 1783 р.Колись-то ще, во время оно,

Помпілій Нума, римський цар,

Тихенький, кроткий государ,

Втомившись, пишучи закони,

Пішов любенько погулять

І одпочить. Та, спочивавши,

Додумать, як би то скувать

Кайдани на римлян. І, взявши

Гнучкий одноліток лози,

Каблучку заходивсь плести,

На шию б то. Коли погляне,

У холодочку під платаном

Дівча заквітчанеє спить…

Дріадам нічого робить

Перед такою красотою,

Перед богинею такою!

Сама Егерія в гаю,

Кленучи доленьку свою,

Повісилась. А мудрий Нума

І на дівча і на цвіти

Дивується собі і дума,

Який би ретязь ще сплести?


У читача одразу ж виникають запитання: хто такий Помпілій Нума й чому Шевченко зробив його героєм свого вірша? Тож звернемося по коментарі в останньому повному зібранні творів поета.

Нума Помпілій – це другий після легендарного Ромула цар Давнього Риму, який правив у 715-672 рр. до н.е. З його іменем пов’язується запровадження низки реформ (зокрема, календарної – з поділом року на 12 місяців замість 10), встановлення правових норм і впорядкування релігійних культів.

У вірші Шевченка ім’я Нуми Помпілія використано як прозорий езопівський псевдонім російського царя Олександра II, загальнопоширеними «постійними епітетами» якого тоді були визначення «добрий цар», «кроткий государ», «цар-реформатор» тощо. До цих же епітетів у сатиричній характеристиці Олександра II Шевченко вдавався і в інших своїх творах. Наприклад, «добрий цар, їх кроткий, п’яний господар» у поезії «Осія. Глава XIV. Подражаніє»).

Одним із безпосередніх імпульсів звернення Шевченка саме до образу Нуми Помпілія могло бути його знайомство з віршем російського поета Аполонна Майкова «Нимфа Эгерия», передрукованим 1858 року в збірці «Стихотворения Аполлона Майкова». З цим твором у вірші Шевченка є деякі перегуки. Однак ідейне спрямування Шевченкового вірша принципово відмінне: Літературознавець Юрій Івакін зазначив, що античний маскарад не тільки надійно захистив твір від цензури, але й створив чудові можливості для викриття фальшивого царського народолюбства.

Потребує коментаря і рядок «Дівча заквітчанеє спить». Давньоримська традиція пов’язувала з Нумою Помпілієм запровадження особливої категорії жриць богині домашнього вогнища Вести – весталок (дівчат, що давали обітницю безшлюбності). До такого ж комічного переосмислення описуваної ситуації Шевченко вдався в циклі «Царі».

Згадані поетом дріади взято з античної міфології. Це німфи – покровительки дерев, лісові русалки.

Тепер кілька слів про Егерію. У давньоримській міфології це німфа струмка в гаю. Обдарована здатністю провіщати майбутнє завдяки зв’язку з богами, вона стала порадницею, а згодом і дружиною Нуми Помпілія. Вже античні автори висловлювали припущення, що Нума сам поширював чутки про порадництво Егерії, щоб надати божественного ореолу своїй реформаторській діяльності. За легендою, після смерті Нуми Егерія від нестримного плачу перетворилася на струмок.

Поширений у літературі та мистецтві сюжет про Нуму та Егерію був відомий Шевченкові з часів його навчання в Академії мистецтв, де докладно вивчали античну міфологію.

І останнє слово, яке, можливо, потребує пояснення: ретязь – це ланцюг.