Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА


П'ЯТНИЦЯ, 19 ЖОВТНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
16.09.2016

ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР ПІСЛЯ БАЛАЧОК І ТЕРЕВЕНІВ

«Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!». Цей щоденниковий запис Остапа Вишні запам’ятався мені ще зі шкільної парти. Гуморист зробив його 27 грудня 1948 року. Сьогодні молоді автори досить сміливо називають себе письменниками та письменницями. Наскільки це правомірно? Для прикладу, в місті діє «Творче об’єднання письменників і художників». А хто читав хоч якісь книжки тих авторів, що утворили це об’єднання? Не раз натрапляв і на повідомлення про молоду письменницю Віоліну Ситнік із Кам’янця-Подільського. І ось нарешті цього літа з’явилася її перша книжка, а 7 вересня в Галереї мистецтв у Старому місті відбулася і перша презентація «Особистого простору» Віоліни Ситнік. Наступну заплановано провести завтра в конференц-залі Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника в рамках традиційного Форуму видавців.

Віоліна Ситнік

Одразу скажу, що молода авторка зробила серйозну заявку на успіх: хоч і не з першої спроби їй вдалося знайти видавництво, яке зацікавилося творчістю кам’янчанки та взялося за видання збірки її оповідань. Причому Луцький поліграфічно-видавничий дім «Твердиня» розмахнувся одразу на п’ять тисяч примірників збірки дебютантки. Щоправда, в авторки за плечима співавторство в двох популярних збірках веселих дівочих оповідань «Балачки про все на світі» (2014) та «Теревені аж до ранку» (2016). Крім того, Віоліна встигла зібрати низку нагород. Вона дипломант літературного конкурсу «Витоки» 2012 і 2013 років, переможець Всеукраїнського літературного конкурсу імені Лесі Мартовича 2014 року, дипломант Міжнародного конкурсу молодих українських літераторів «Гранослов» 2016 року. 
Кілька слів про авторку. Віоліна народилася 15 серпня 1986 року на Буковині. Філологічну освіту здобула в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, за фахом - викладач української мови та літератури. Працювала журналісткою, далі перейшла на державну службу. Нині Віоліна Вікторівна - головний спеціаліст відділу реєстрації місця проживання юридичного управління Кам’янець-Подільської міської ради. Одружена. Саме від чоловіка Віоліні дісталося зросійщене прізвище Ситнік замість нормативного українського Ситник. Синові Тимофію в «Особистому просторі» присвячено оповідання «Дощовиця». Віоліна опублікувала вірші в низці видань і в колективних поетичних збірках, але вважає себе прозаїком. Пише про кохання, оповідання в жанрі суворого реалізму, а також українське фентезі. 
Тепер про «Особистий простір» Віоліни Ситнік. Анотація до збірки так агітує читача: 
«Одвічна проблема сучасної жінки - будувати кар’єру чи сім’ю? Що робити, коли ти ще така молода, але набагато успішніша за деяких чоловіків? Та й не деінде, а в мистецтві! Проте найблискучіша кар’єра не зігріє довгими зимовими ночами, а чоловік, який обіцяє бути навіки з тобою «в горі і радості», може швидко забути обіцянку. Так багато запитань, так важко знайти єдино правильну відповідь... Саме такі оповідання - яскраві, ніжні й ліричні, іронічні й цинічні, а подеколи навіть жорсткі та абсурдні - ви знайдете на сторінках збірки оповідань «Особистий простір» молодої письменниці Віоліни Ситнік. Ви полюбите цю книжку. Або ж волітиме забути, що читали її, адже інколи буде зовсім несолодко, але точно вона не залишить вас байдужими». 
Поділюся й особистими враженнями від «Особистого простору». Головний висновок: збірка читабельна. Не було жодного оповідання, читання якого хотілося обірвати. Найбільше сподобалося оповідання, що дало заголовок збірці, а також уже згадувана «Дощовиця». В першому з цих творів розповідається про долю двох жінок, що випадково познайомилися в залі очікувань на вокзалі. Одна з них - колишня знаменита художниця Раїса Ябленська, що вибрала собі вільний спосіб життя без обов’язків і непомітно опустилася на самісіньке дно. В житті іншої героїні, від якої і ведеться розповідь, «також чоловіки надовго не затримувалися». Проте неприємна й несподівана зустріч змусила її по-іншому глянути на своє життя й прийняти важливе рішення, яким і завершується твір. Поняття особистого простору в цьому оповіданні набуває філософського звучання. 
У «Дощовиці» гарно показано освоєння міським хлопчиком досі незвіданого ним сільського світу, в якому теж є чимало цікавого. 
Реалістично зображує авторка священика, який більше думає про матеріальне, ніж про духовне («Свіччина дорога»): «В обідню пору отець Леонід, вийшовши з дверей храму, почав вантажити у свій білосніжний джип клунки з пасками та яйцями. Тішився, що тиждень матиме чим годувати поросят». 
Обкладинка першої збірки оповідань  Віоліни СитнікВражає оповідання «За заслуги - Героя» про бійця АТО Марка, який не відкупився від обов’язку захищати Вітчизну й загинув на сході України. Батьки відвикли від сина, «адже він все більше на службі, додому приїжджав нечасто». Смерть Марка стала для них не тільки горем, але й, як би це цинічно не звучало, можливістю заробити на смерті сина, на його пошануванні державою, на людському співчутті добрячі гроші. 
Разом із тим авторці ще є над чим працювати. Низку оповідань псують прямолінійність, зайве моралізаторство. Так, непогано задуманий «Кругообіг чоловіків у природі» вийшов явно недоробленим, без фіналу, що вражав би чатача. 
То чи можна Віоліну Ситнік назвати письменницею? Чи це поки що гра в літературу? Залишимо ці запитання без відповіді. Або, як сказали би прозаїки, вдамося до популярного художнього прийому, який називається відкритим фіналом. Нехай кожен читач, як і сама авторка «Особистого простору», самостійно вирішує для себе цю дилему, не забуваючи, що в українській літературі маємо і Лесю Українку, і Ліну Костенко, й Оксану Забужко. 


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку