Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА


НЕДІЛЯ, 27 ТРАВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
18.03.2011

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПОЕЗІЇ

21 березня, у день весняного рівнодення, щороку відзначається Всесвітній день поезії. Відзначення цього свята було встановлено 1999 року ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО.
Поезія, як зазначено в ухвалі, може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якнайширшу громадську увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова. Цей день, вважає ЮНЕСКО, повинен сприяти створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.
Ось і «ПОДОЛЯНИН» цього дня традиційно надає свої шпальти для віршів як маститих поетів, що мають не одну видану збірку, так і початківців, які тільки нещодавно взялися за перо.

РАДЯНСЬКА КЛАСИКА

У цьому номері ми вже розповіли про кам’янецькі сторінки життя Любомира ДМИТЕРКА, дві поетичні збірки якого - «Світе мій» та «Основа» - 1979 р. було відзначено Шевченківською премією. А на цій сторінці прозвучать його вірші, щоб читач відчув і експресивну енергію молодості 20-річного поета, і по-комуністичному вивірену  лірику зрілого майстра радянської поезії, і тугу 65-річного поета за молодістю на подільських обширах, де вічно плинуть вдаль Смотрич, Збруч і Дністер.

ВЕЧІР

Вечір сосюрівський, і вся
Земля в ліричному манто;
Бритвами променів поголився
Вечір весняний. Хто

Не любив у вечорінь
Порвати сутінків сплетіння
І кинути химерну тінь
В калейдоскоп горбатих тіней?

Уважний місяць аж зомлів,
Впав лисим черепом між зорі…
Вивчав він мешканців землі,
Неначе царство інфузорій.

Увечері, під шум отав,
Чом серце смутою занило?
Не раз, не раз я біль смоктав,
Як промокальниця - чорнило.

Та не схилюсь до синіх трав,
Не буду біль носити довше.
А вечір далі почвалав -
У нього гумові підошви.

Хто не любив у вечорінь
Порвати сутінків сплетіння?
Нехай від мене тільки тінь -
Я ж сам не був ніколи тінню!
1931

*  *  *

Зелена віхола у місті
Кружляє, душу веселить.
Мов материнські очі чисті,
Омита зливою блакить.

Землі непереборний запах
І прорість первісна зела.
Весна - це діяння, це замах
На сили холоду і зла.

Непогамовному буянню,
Що місто полонило вщерть,
Підкоряться асфальт і камінь.
І навіть смерть!
І навіть смерть!
1973

*  *  *

Приходжу сивий і незнаний
У зелен сад, який садив…
Пливуть понад Збручем тумани,
Цвітуть над Смотричем сади.

Двадцяті і тридцяті роки
Не відійшли у небуття,
Бо то були дебютні кроки
Всього радянського життя.

Садили сад, ішли в звитяги,
Свою судьбу пізнавши в них.
І підняли червоні стяги
Ми на флагштоках вікових.
1976

*  *  *

Село Ісаківці, містечко Жванець,
Де річка Збруч впадає у Дністер.
Своєї молодості вічний бранець,
Я згадую той берег дотепер.

Той берег був фатальною межею,
Що серце перекраяла навпіл.
Як півень привітає із зорею,
То три держави слухає той спів.

Дністер і Збруч. Поєднані з братами,
Чи передгроззя згадуєте час,
Коли кордони, мов залізні брами,
Замкнули Прут і Черемош від вас?

Дністер і Збруч… Стоїть сьогодні Жванець,
Як наречена - в квітах і стрічках.
А дні ідуть, набравши сонця в жбани,
Ген за Карпати по крутих шляхах.
1976

ПОДІЛЬСЬКІ РИТМИ

Подільський журналіст і поет Валерій ГРОШКО торік видав другу збірку віршів, яку назвав «Наковальня радості і духу». Народився майбутній поет 18 травня 1953 р. «Моя мала батьківщина - село Миньківці, - розповідає Валерій Михайлович. - Тепер воно знамените завдяки графові МАРХОЦЬКОМУ, який тут XIX століття проголосив власну державу. Якщо ще не були у моєму селі, то раджу приїхати туди неодмінно. Запаморочливі краєвиди, річка Ушиця в долині, величаві, урвисті гори, вкриті сосновими лісами, запам’ятаються Вам на все життя. Усе це закарбувалося у моїй дитячій пам’яті та надихає мене при першій згадці».
Валерій Михайлович народився в сім’ї журналістів Михайла Львовича та Валентини Костянтинівни ГРОШКІВ. Батько об’їздив усю Хмельницьку область. Він часто розповідав Валерієві про побачене, а іноді спеціально возив його в цікаві та визначні місця - Кам’янець-Подільський, Сатанів, Смотрич, Зіньків.
1970 р. Валерій із золотою медаллю закінчив середню школу №3 у Красилові. 1977 р. він закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював у редакціях газет «Корчагінець», «Комсомольська іскра», «Чорноморська комуна», «Ах, Одеса!», «Одеські вісті», «Чорноморські новини». Брав активну участь у громадсько-політичному житті Одеси. Один із засновників і перший голова товариства «Південна громада». Один із організаторів та очільників Одеської обласної організації Народного Руху України, делегат від Одеської області його перших двох з’їздів (1989, 1990). Один із фундаторів народного університету українознавства.
Валерій ГРОШКО - православний рідновір. Пише ліричні, філософські, а також поезії громадянського звучання. Нині мешкає в Хмельницькому.

ПЕРЕВТІЛЕННЯ МАМАЯ

Світ його уже не упіймає,
ворог не побачить і не вб’є.
Дар до перевтілення Мамая
в кожному із нас з дитинства є.

На майдані, чи біля дороги,
він сидить, дотепний у віках,
підібгавши попід себе ноги,
і тримає кобзу у руках.

Він на ній повільно дуже грає,
у очах покірність і печаль,
а під нею назирці тримає
гострого і спритного меча.

Погляд свій він спрямував за обрій,
роззирає далі голубі,
серцем він, немов буй-тур, хоробрий
і готовий кинутися в бій.

У  секунді спалахне, як порох,
або влучно вистрілить, як залп.
Знає він: коли з’явився ворог, -
головне, щоб він тебе не знав.

Маскуватись легко, наче вітер,
в посмішку, у жарт, в лукавий сміх.
Той, хто вміє стати непомітним, -
вже наполовину переміг.

Закликати на словах до миру
і покірним бути, як вівця.
З ворогом не можна бути щирим, -
з ним боротись треба до кінця.

В тебе більше виходу немає,
як у собі вгамувавши гнів,
пригадати козака Мамая,
і під кобзу розпочати спів.

*  *  *

Нам не пробачає випадковість 
у житті найменших помилок... 
Приїзди колись до Отрокова, - 
там стоїть історії урок. 

Він для нас у тому полягає, 
аби ми завжди були людьми. 
Хто свою історію не знає, 
той живе, немов серед пітьми. 

Палац Редукс - не старі руїни, 
де живуть щурі і кажани, 
він для нас, немов уся країна, 
у якій володарі - вони. 

Він, як прикрість рідному по крові, 
як байдужість, що плекає зло. 
Все на світі постає з любові, 
з розуміння того, що було! 

*  *  *

Б’є крильми у небо щире літо, 
сонце появляється з-за хмар... 
Це - немов кудись униз летіти - 
опускатись в Суржинецький яр. 

Незабутнє відчуття на згадку, 
тому, хто закоханий в красу: 
чепурні і невеликі хатки, 
і маленькі люди унизу. 

Це - як люлька дідова зі скрині, 
чудернацький дух старовини, 
річка і заплави у долині, 
недосяжної згори до глибини. 

Пахне вітром, пахне верболозом, 
мрії, як земля перед дощем. 
Радість не вкладається у розум, 
тільки в серці залишає щем. 

*  *  *

В небі - сонце ясне, 
а у серця - крила. 
Світ такий прекрасний, 
а Поділля - миле! 

У зелених вербах, 
у струмках веселих, 
у плодах і зернах, 
в мальовничих селах, 

в кожнім щирім слові 
благодать і сила… 
Світ такий чудовий, 
а Поділля - миле! 

ІРОНІЧНІ МІНІАТЮРИ

Василь КРИВОРУЧКО довгий час працював у Кам’янці-Подільському. Нині мешкає в Хотині, де викладає в місцевому сільськогосподарському технікумі. У поезії проявив себе як майстер іронічних мініатюр.

*  *  *

Я так люблю пофлиртовать с дождями,
С метелью бурный закрутить роман,
Интрижку с молнией в саду под тополями…
«Очнись!» - жена вернула на диван.

*  *  *

Мне не забыть взгляд вишни дикой,
Рукопожатие айвы,
Улыбку терпкой ежевики.
Неужто всё забыли Вы?
Как Вы могли? Как неучтиво:
Забыть тот многорукий дуб,
Прикосновение крапивы,
Моих прикосновенье губ.

*  *  *

Ты располнело в талии, о Лето!
Когда и кто с тобою сделал ЭТО?
Седой Январь или проказник Май?
Ведь оба хороши! Теперь гадай…

ЧАЙ, НЕ ПРО ЧАЙ?

Ночь. Зима. Метёт низами.
Я в гостях. В углу кровать.
Муж сопел, моргал глазами -
И полез на печку спать.
Самовар, вприкуску сахар,
Пряник, сушка. Водки нет.
И в окошко ветер трахал,
И порою гаснул свет.
А хозяюшка зарделась,
Разрумянилась. Ай-ай!
Мое сердце загорелось -
Чай, не только будет чай!

НЕ С ТОЙ Я…

Не с той я женщиной, не с той я.
Не та кровать, диван не тот.
О, с той я, с той я много стоил,
А с этой всё наоборот.
Коньяк я пил, я пил настои,
Но всё равно тоска поёт:
Не с той я женщиной, не с тою.
А может, я уже не тот?

НАРОДНИЙ ГУМОР

Учитель-пенсіонер Дмитро ДЖУРЛЯК, що мешкає на Польських фільварках, полюбляє народний гумор і переплавляє його у віршовані рядки. Пропонуємо увазі читачів декілька його мініатюр.

ПЕРЕМІНА

- Здоров, Петре! Як змінився!
Без бороди, без вусів.
- Не Петро я, - усміхнувся, -
Вибачайте вже, дідусю!
В діда йойкнуло нутро:
- Уже навіть не Петро?

ОЧІ

- Мамцю ж ти моя кохана,
Не піду я за Романа:
Не згадати проти ночі,
В нього дуже малі очі.
- Не турбуйся, донечко -
Моє ясне сонечко,
Після шлюбу - ось такі
Зробляться великі.

ЧУДОДІЙНІ ЛІКИ

- Я по блату роздобула
Чудодійні ліки.
- А від чого? - Я забула.
Це - для чоловіка.

ІЗ ЗОШИТА ХУДОЖНИКА

Геннадій ЯКУБОВСЬКИЙ - не тільки відомий кам’янецький художник, але й поет. Його вірші друкуються в періодиці, в колективних збірках («Світло згори», «Поема, різьблена з граніту і сердець»), звучать по радіо. Як і торік, пропонуємо читачам декілька віршів з поетичного доробку Геннадія.

БУЛАВКА

Уколет тонко, как булавкой,
У одиночества в цепях
Мечта, где сердце тает плавко
В любви безудержных огнях…
Пылает сладостной истомой
Над влагой напряжённых глаз
Сюжет, бесхитростно знакомый:
«Что будто с нею я сейчас…»
…………
Душа, седа и заскорузла,
Взывает петь «Eau, mon L’amour!»
По-Азнавуровски «французско»!
Как жаль, что я - не Азнавур. 

НЕКОЕМУ РОВЕСНИКУ Л.

«Когда я вижу сломанные крылья,
Нет жалости во мне и неспроста - 
Я не люблю насилье и бессилье, 
Вот только жаль распятого Христа».
Владимир ВЫСОЦКИЙ
Вновь третья ночь без сна… 
Но не романтика
Со вздохами под полною луной,
А трудных суток жёсткая грамматика
Отвергла Блажь, и Радость, и Покой.
Условий сложных - 
тяжесть неподъёмная…
«Но будь сильнее», - некто повелел.
И жизнь, на аппетиты неуёмная,
Мне предрешила суетный удел.
Устал, как все, но дело - не в усталости,
усталость эту к «делу не пришьёшь».
Взываю к пониманию, не к жалости,
А наипаче: сказанное - ложь!
Иллюзий нет, 
но мёд с присущей сладостью 
так и у Вас, почтенный, vis-a-vis*,
Постигните, мы грязь не смоем гадости
На теле изувеченной любви.
Вкушайте жизнь 
по-человечьи сладостно,
Оставив лишь достойные следы.
Пусть счастья свет 
вмиг ослепит безжалостно
Недобрый глаз свершившейся беды…
Я счастлив быть не брудершафтом 
с вами связанным,
Да будет так на прочие года!
Что ж, позволяю посмеяться 
над всем сказанным,
Но надругаться, право, - никогда!
* vis-a-vis - лицом к лицу.

ПОЕТИЧНИЙ ДЕБЮТ

Галина КУНДІК торік закінчила Кам’янець-Подільський планово-економічний технікум. Нині навчається в Буковинській державній фінансовій академії. Пропонуємо увазі читачів два вірші Галини. Це її перша поетична публікація.

*  *  *

Знайти вихід з лабіринту,
Розв’язати всі проблеми,
Серце б’ється безупинно:
Все пройдемо, все пройдемо…

Все життя, немов судоку, -
Прораховуєш хвилини,
А помилки видно збоку,
Ти наївна, мов дитина.

Сьомий раз в ту саму річку,
Сьомий раз ті самі граблі,
Знов і знов сльоза на віки,
Знов і знов по серцю шабля…

Заспокійливого пачки
Поглинають всі секрети.
З перешкодами так важко,
А на щасті знову вето…

*  *  *

І знову чую, що мій абонент
Десь поза зоною досяжності…
В трубці робот зовсім без жалості
Погіршує скрутний момент.

Адже оператору все одно,
Душі не має автовідповідач.
Що йому журба і плач
І те, що я іду на дно?

Та байдуже і абоненту,
Що марно шукають його on-line,
Що радість - маска, псевдо-дизайн,
Що надія кане в Лету.

Кожен сам обирає шлях.
І ти, на жаль, не в моїй владі.
Якщо дивитись в очі правді,
Я була в твоїх руках.

Керує світом Містер Час,
Ти вже мій номер набираєш
І печальний вирок ти приймаєш:
«Абонент не в зоні доступу для вас…»


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку