Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА


П'ЯТНИЦЯ, 21 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
28.09.2012

«МАТЧ СМЕРТІ» БЕЗ ГРИФУ «СЕКРЕТНО»

«Історія з грифом «Секретно»Сім місяців тому, 23 лютого, в Кам’янці-Подільському гостював молодий український історик Володимир В’ЯТРОВИЧ, який презентував видану ним торік книгу «Історія з грифом «Секретно». Суть книги чудово розкривав її підзаголовок - «Таємниці
українського минулого з архівів КГБ». За даними Всеукраїнської мережі книгарень «Є», «Таємниці» В’ятровича цього року увійшли до чудової десятки книг, що найкраще продаються. Тож не дивно, що цієї осені на ринку з’явилося продовження успішної кни-ги - «Історія з грифом «Секретно» з підзаголовком «Нові сюжети».

У новій книзі Володимир В’ятрович пропонує читачам ще 21 сюжет із залученням архівів КГБ. Презентація «Таємниць-2» відбулася під час Форуму видавців у Львові. Суть книги чудово розкрито в анотації до неї:
«Якщо на різних шальках терезів любов та ідеали, що обрати і якою буде ціна прийнятого рішення? Як зіграти в подвійну гру і чи можливо вийти з неї переможцем? Чи змінює людина війну чи війна міняє людину? Відповіді на ці запитання можна знайти в надійно замкнених архівних сховищах. Історик Володимир В’ятрович, який на посаді директора архіву Служби безпеки України провів розсекречення раніше таємних архівів радянської спецслужби від ЧК до КГБ, розповідає про минуле України 1918-1991 років».
Один із сюжетів книги присвячено «матчу смерті». Володимир В’ятрович розповідає:
«Персонажами чергової пропагандистської історії стали реальні особи - спортсмени, які після відступу радянської влади залишилися в Києві, працювали на місцевому хлібозаводі, грали у футбол в складі новоствореної команди «Старт», перемагали на полі німців та угорців. Згодом частина з них потрапила до концтаборів, а деякі були розстріляні. Справді трагічна історія з життя окупованої німцями України.
Але радянським пропагандистам вона видалася надто невиразною, тому її дещо підмонтували, у результаті події, розділені в часі (перемога над німецькою командою, арешт та розстріл футболістів), об’єднали і вишикували у стрункий сюжет, названий «матчем смерті». Його центральною драматичною основою стала принципова відмова футболістів програти матч, після чого їх нібито розстріляли.
Міф став канонічною частиною радянської пропаганди після появи 1957 року повісті Петра Сєверова та Наума Халемського «Останній поєдинок» та фільму «Третій тайм», який вийшов на екрани через п’ять років. Уже незабаром його посилено офіційною позицією - 1965 року до 20-ї річниці перемоги футболістів нагороджено державними медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги».
Тож тепер сумніватися, що «матч смерті» був (попри те, що ще жили свідки та учасники цих подій), ставало небезпечно, адже це суперечило «лінії партії». Втім за ширмою пропагандистської патетики кагебісти попереджали про небезпеку роздування легенди, опертої на такі непевні факти. Напередодні відкриття пам’ятника в Києві старший оперуповноважений КГБ майор Удін у листі до свого шефа Віталія Федорчука акцентував увагу на далеко не геройському боці справи.
«Цілком очевидно, - писав він, - що футболісти залишилися проживати на окупованій території, не намагаючись відійти з частинами Червоної армії, в лавах якої їхня присутність була дуже необхідна у важкий для Батьківщини час. Згодом вони підтримали ініціативу зрадників Батьківщини з представників міської управи, які за підтримки окупаційної влади створили із залишених у Києві спортсменів клуб майстрів спорту, а з футболістів - команду міста, до якої увійшли гравці команд майстрів «Динамо» і «Локомотива».
Ця команда неодноразово зустрічалася в товариських матчах із футбольними командами вермахту та угорських військових частин, дислокованих у Києві. Всі учасники збірної команди були працевлаштовані (на хлібозаводі №1 і ковбасній фабриці). З часом, освоївшись із обстановкою, вони зорганізували викрадення продуктів, а згодом, опрацювавши маршрути їх розвезення по місту, обумовили зустрічі один з одним, щоб ними взаємно обмінюватися. Ця обставина, а можливо, й те, що окупантам набридла «футбольна забава», призвела до того, що всі футболісти виявилися запротореними в табір військовополонених. Як засвідчили розслідування, причина розстрілу футболістів у таборі військовополонених мала не політичний, а випадковий характер. Свідки розповіли, що за провину одного з військовополонених (цей військовополонений каменем убив службового собаку) окупанти вишикували весь особовий склад табору і розстріляли кожного п’ятого».
Та зупинити розкручений пропагандистський маховик уже було неможливо. Тому 19 червня 1971 року на Київському стадіоні «Динамо» урочисто, за участю керівників держави, відкрито пам’ятник футболістам.
Далі В’ятрович розповідає, що 1974 р. прокуратура міста Гамбург порушила кримінальну справу за фактом імовірного вбивства футболістів. Ретельне німецьке розслідування тривало понад 30 років. Урешті 18 лютого 2005 р. опубліковано висновок у справі, підготовлений прокурором Йогеном Кульманном. У ньому читаємо:
«Поширювана протягом багатьох років у колишньому Радянському Союзі версія про те, що причиною розстрілів чотирьох гравців була перемога в матчі проти німецьких окупантів 9 серпня 1942 року, є очевидною вигадкою. Матч, який відбувся 9 серпня 1942 року, як і декілька попередніх матчів, а також матч, який відбувся ще й 16 серпня 1942 року, проходив у дружній атмосфері. Після закінчення гри була зроблена фотографія двох спортивних команд - німецьких військовослужбовців і радянських гравців... Не встановлено жодного зв’язку між грою футбольних команд, що відбулася 9 серпня 1942 року, та розстрілом трьох гравців у Сирецькому таборі».
Наприкінці нарису історик зазначив:
«Здавалося б, міф остаточно зник разом із тоталітарною державою, яка його породила. Та несподівано 2012 року про «матч смерті» заговорили знову. Видовищним та дорогим фільмом, знятим російськими кінематографістами, хочуть відродити стару радянську легенду. Для чого? Відповідь легко знайти в російських ЗМІ.
«Цей фільм, - читаємо в одному з повідомлень про кінострічку, - має патріотичну мету, завдання якої - відродити патріотизм у тій же Україні, особливо Західній, де наростають антиросійські настрої, показати, що націоналізм і нехтування радянською історією - це не лише блюзнірська, але й аморальна поведінка».
То ж що, усе вертається «на круги своя» - відроджений міф про «матч смерті» знову стає елементом великого міфу, а той, у свою чергу, основою відродження «великого і могутнього»?».
Сподіватимемося, що Володимир В’ятрович завітає до Кам’янця і з другою частиною своїх «Таємниць».

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку