• ДОПОМОЖІТЬ

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА


П'ЯТНИЦЯ, 17 СЕРПНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
07.03.2014

НЕ МОЛИЛАСЯ ЗА МЕНЕ

Сьогодні звернемося до вірша Тараса Шевченка, написаного 1850 року в засланні - в Оренбурзі. Невимовна туга на чужині, в неволі за рідним краєм, за домашнім теплом поруч із коханою жінкою пронизує цей твір великого поета й мученика:
Не молилася за мене,
Поклони не клала
Тарас Шевченко в Оренбурзі. Автопортрет, 1850 рікМоя мати; а так собі
Мене повивала,
Співаючи. - Нехай росте
Та здорове буде! -
І виріс я, хвалить Бога,
Та не виліз в люде.
Лучше було б не родити
Або утопити,
Як мав би я у неволі
Господа гнівити.
А я так мало, небагато
Благав у Бога, тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку; щоб з нею
Удвох дивитися з гори
На Дніпр широкий, на яри,
Та на лани золотополі,
Та на високії могили;
Дивитись, думати, гадать,
Коли-то їх понасипали?
Кого там люде поховали?
І вдвох тихенько заспівать
Ту думу сумную, днедавну,
Про лицаря того гетьмана,
Що на огні ляхи спекли.
А потім би з гори зійшли;
Понад Дніпром у темнім гаї
Гуляли б, поки не смеркає,
Поки мир Божий не засне,
Поки з вечернею зорьою
Не зійде місяць над горою,
Туман на лан не прожене.
Ми б подивились, помолились
І розмовляючи пішли б
Вечеряти в свою хатину.
Даєш ти, Господи єдиний,
Сади панам в Твоїм раю,
Даєш високії палати.
Пани ж неситії, пузаті,
На рай Твій, Господи, плюють
І нам дивитись не дають
З убогої малої хати.
Я тілько хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі.

Читач, можливо, спіткнувся об слово «днедавну». Воно означає - від давніх днів. Потребує пояснення й рядок «Про лицаря того гетьмана, Що на огні ляхи спекли». Тут поет згадав думу про Наливайка, згідно з якою славного українця поляки живого спекли в мідному бику. Михайло Грушевський в «Історії України-Руси» писав, що 1597 року Северина Наливайка після страшних тортур чвертували у Варшаві.
Згадана у вірші Оксаночка - це, очевидно, Оксана Коваленко (про неї детальніше в статті «Карі очі, чорні брови» в цьому ж номері газети). У творчості Тараса Шевченка образ Оксани Коваленко набув глибоко соціального узагальнення: відійшовши від реальних фактів біографії Оксани, автор зробив цей образ символом нещасливої долі дівчини-кріпачки. Леонід Білецький писав: «І ця Оксаночка, втрачена для поета навіки, стала на все життя взнеслим (піднесеним - О.Б.) для серця його словом».
Найранішим відомим текстом вірша є автограф у «Малій книжці», до якої твір переписано в Оренбурзі з невідомого автографа на початку 1850 року. Під час переписування поет вніс виправлення у три рядки. 1858 року Шевченко переписав вірш з виправленнями ще в кількох рядках до «Більшої книжки». Тим самим текст твору став остаточним.
Вірш уперше надруковано (без одинадцяти останніх рядків) під довільною редакційною назвою «Хатина» в альманасі Пантелеймона Куліша «Хата». Це сталося ще за життя поета - 1860 року в Санкт-Петербурзі.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку