П'ятница, 29 Березня 2024 р.
30 Липня 2010

700 СТОРІНОК КАМ’ЯНЕЦЬКИХ ПОСТАТЕЙ

Грандіозний задум – зібрати під однією обкладинкою відомості про людей, життя та діяльність яких у той чи інший спосіб причетні до Кам’янця-Подільського, – нарешті реалізовано… у Харкові. Там улітку цього року побачила світ 700-сторінкова книга «Лица Каменца-Подольского».

Спочатку коротко познайомимо читачів з автором унікального видання. Це харківський пенсіонер Едуард СІКОРА. Народився він далекого 1926 р. в Кам’янці-Подільському. У 1944-1986 рр. служив у Радянській армії. Зо-крема, був учасником Великої Вітчизняної війни. Але куди би офіцерська доля не закидала Едуарда Пилиповича, він зав-жди і скрізь пам’ятав про рідний Кам’янець.

Тож, вийшовши на пенсію, задумав втілити свою любов до рідного міста над Смотричем у книгах. Шість років тому в Харкові, де нині мешкає наш земляк, побачила світ його книга «Цветок на камне». Викладаючи в ній історію Кам’янця, автор кожний розділ завершував короткими біографічними довід-ками про осіб, причетних до відповідного періоду історії міста. Очевидно, вже тоді в автора визрів задум нової цілісної книги – «Лица Каменца-Подольского».

Однією з проблем, що постала перед автором, була така: як згрупувати дані? Найпростіше було би розташувати довідки про всіх осіб, причетних до Кам’янця, за абеткою – від А до Я: від турецького паші Мехмеда АБАЗИ, який 1633 р. зазнав невдачі при спробі штурмувати Кам’янець, до Миколи ЯЩУКА, недавно призначеного директором НВК №9.

Інший варіант – тематичний: в окремі розділи зібрати політиків, учених, письменників,

художників, музикантів, педагогів, господарників і т. д. Нарешті, можна було розташувати всіх хронологічно: за часом першої помітної появи в історії Ка-м’янця. Від братів КОРІАТОВИЧІВ, які 1374 р. видали грамоту, яка стала першим відомим документом в історії Кам’янця, до, скажімо, Надії ЄРМЕНЧУК, яка 15 липня ц.р. стала повно-правним головним редактором «Краю Кам’янецького».

Едуард СІКОРА вибрав ком-бінований варіант: хронологічно-тематично-алфавітний. Особи розподілено між століттями, всередині століть – за темами, а вже всередині тем розташовано в алфавітному порядку. Вна-слідок цього книга «Лица Каменца-Подольского» складається із семи основних розділів: по розділу на кожне століття – від XIV до XX.

А розпочинається книга зовсім маленьким вступом і коротесеньким розділом про історичних осіб, що були причетні до Придністров’я-Пониззя до XIV ст. Тут представлено всього 11 осіб (зокрема Клавдія ПТОЛЕМЕЯ, який навів координати Клепідави, які збігаються з координатами сучасного Кам’янця).

Найдетальніше висвітлено XX століття, якому відведено понад 40% книги. Тож цей розділ розбито на 6 періодів: 1900-1917 рр., 1917-1921 рр., 1921-1941 рр., 1941-1945 рр., 1945-1990 рр. і з 1991 р.

Розповідь про кожне століття відкриває коротка історична довідка. А далі йдуть тематичні підрозділи, які, залежно від періоду, варіюються. Так, для 1945-1990 рр. це чотири тематичні списки: «Партійні, радянські та державні діячі», «Діячі науки та культури», «Відомі люди, що народилися в Кам’янці-Подільському» та «Відомі гості міста». Вельми специфічними вийшли списки для 1941-

1945 рр.: «Підпільники та партизани», «Визволителі», «Мешканці міста, що не заплямували себе співпрацею з окупантами», «Окупанти», «Зрадники та фашистські поплічники».

Найбільший позитив книги полягає в тому, що вона є. Що вона реально показує величезний людський потенціал Кам’янця, через конкретних людей та їхні долі розкриває непересічну долю самого Кам’янця.

Якщо додати, що книга має значний обсяг (рівно 700 сторінок), тверду палітурку, щедро проілюстрована (зокрема і кольоровими фотографіями та репродукціями картин), видрукувана на гарному офсетному папері, її приємно взяти в руки, цікаво читати на будь-якій розгорнутій сторінці, то можна тільки вклонитися автору та подякувати за титанічну працю зі збирання та впорядкування матеріалу, розкиданого по тисячах джерел.

Органічним продовженням плюсів книги є її численні мінуси. Передусім це катастрофічно мізерний наклад видання – всього 100 примірників. Зрозуміло, що автор, який своїм коштом видав книгу такої якості, на більший тираж просто не міг розмахнутися.

Вибраний автором хронологічно-тематично-алфавітний варіант групування матеріалу випукло передає часові зрізи Кам’янця, зримо ілюструє цілу низку важливих кам’янецьких тем, але надзвичайно утруднює пошук інформації про конкретну особу. Тож іменний покажчик наприкінці книги аж ніяк не був би зайвим (зрозуміло, що це потягнуло би за собою збільшення обсягу книги та, відповідно, затрат автора на її видання).

Для кожного століття автор підготував розділ «Історичні особи, що вплинули на долю Ка-м’янця та його мешканців». Так, для XX ст. подано довідки про Гітлера, Леніна, Сталіна, Миколу ІІ, Петлюру, Скоропадського та двох римських пап – Бенедикта XV та Івана-Павла ІІ.

Якщо Симон ПЕТЛЮРА провів у Кам’янці-Подільському понад сто днів як голова Директорії, якщо останній російський імператор Микола ІІ декілька разів відвідував Кам’янець під час Першої світової війни, якщо гетьман Павло СКОРОПАДСЬКИЙ підписав закон про відкриття Кам’янець-Подільського державного українського університету, то розміщення матеріалу про них у книзі цілком вмотивоване.

Цього не скажеш щодо трійці Ленін – Сталін – Гітлер. Звісно, як пише автор, «кожний мешканець Кам’янця-Подільського

повною мірою відчув на собі всі наслідки від діяльності Леніна та його послідовників», але навіщо такими загальними фразами засмічувати книгу? З таким же успіхом до книги можна було би включити матеріал про знамениту трійку Моргунов – Ніку-лін – Віцин, мотивуючи це тим, що кожний кам’янчанин повною мірою відчув на собі всю силу їхнього комедійного таланту.

Будь-яка книга з таким обсягом зібраного матеріалу як рецензована, а в даному разі ще й написана на значній віддаленості від Кам’янця, не може уникнути прикрих помилок. Це чудово розумів і автор, який наприкінці книги зазначив: «Я не претендую на істинність у своїх міркуваннях і висновках і припускаю, що в моєму нарисі є неточності, помилки та неправильні оцінки. Тому ще раз прошу читача не судити занадто строго».

Що ж, не судитимемо автора занадто строго. Але, думаємо, варто застерегти майбутнього читача (а книга, хоч і обмежено, буде представлена в кам’янецьких бібліотеках) від некритичного ставлення до викладеного в книзі матеріалу.

Наведемо конкретний приклад. Автор пише, що Кам’янець зобов’язаний Лесі Українці дуже точною та витонченою назвою «Перлина України» та цитує поетесу: «Поділля – краса України. Кам’янець – окраса Поділля. Та і не тільки Поділля. Перлина України». 

Насправді, Леся Українка в Кам’янці-Подільському ніколи не була, тож нічого такого про нього не говорила. Сьогодні важко встановити, хто першим приписав поетесі фразу про Кам’янець, хто підхопив її, хто закинув в Інтернет, але без посилання на конкретну сторінку конкретного тому творів Лесі Українки немає про що і сперечатися.

До речі, свого часу автор цих рядків несподівано для себе прочитав в авторитетній американській україномовній газеті «Свобода», що образне означення Кам’янця «Квітка на камені» належить саме йому.

Річ у тім, що один журналіст готував для «Свободи» розлогий (аж на три номери) матеріал про Кам’янець, тож на повну потужність скористувався книгою «Вулицями Кам’янця-Подільського». Там він і вичитав, що в Кам’янця є образне поетичне ім’я – Квітка на камені, але зовсім безпідставно приписав авторство цього визначення авторові книги.

Ось такі бувають оказії. Якби тому журналістові потрапила би до рук книга Едуарда СІКОРИ «Цветок на камне», безсумнівно, що автором поетичного вислову виявився би він.

Насамкінець ще раз подякуємо Едуардові Пилиповичу за його книгу – з любов’ю виплеканий щедрий подарунок милим його серцю кам’янчанам.