• ДОПОМОЖІТЬ

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА


ПОНЕДІЛОК, 16 ЛИПНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
05.09.2014

ОЙ КРИКНУЛИ СІРІЇ ГУСИ

Сьогодні згадаємо вірш Тараса Шевченка, в якому, за словами українського етнографа Філарета Колесси, «неслава матері-покритки перемінюється в її тріумф». У Шевченка вірш назви не має, тож його іменують за першим рядком - «Ой крикнули сірії гуси» (іноді, як у першій публікації, з редакційною правкою - «сірі» замість «сірії»; до речі, саме так у первісному варіанті вірша було в поета). У деяких виданнях, навіть сучасних, додають редакційний заголовок - «Удовиця». Оскільки в другому чистовому автографі в «Більшій книжці» (остаточному варіанті твору) поет, переписуючи вірш із «Малої книжки» та роблячи правки, випадково пропустив у третьому рядку слово «слава», то в академічних виданнях творів Тараса Григоровича його подають у квадратних дужках.
ОЙ КРИКНУЛИ СІРІЇ ГУСИОй крикнули сірії гуси
В яру на ставу;
Стала [слава] на все село
Про тую вдову.
Не так слава, не так слава,
Як той поговір,
Що заїздив козак з Січі
До вдови на двір.
Вечеряли у світлиці,
Мед-вино пили;
І в кімнаті на кроваті
Спочити лягли.
Не минула слава тая,
Не марне пішла.
Удовиця у м’ясниці
Сина привела.
Вигодувала малого,
До школи дала.
А із школи його взявши,
Коня купила,
А коня йому купивши,
Сідельце сама
Самим шовком вишивала,
Златом окула,
Одягла його в червоний
В жупан дорогий,
Посадила на коника...
- Гляньте, вороги!
Подивітесь! - Та й повела
Коня вздовж села.
Та й привела до обозу;
В військо оддала...
А сама на прощу в Київ,
В черниці пішла.

Вірш написано в першій половині 1849 року під час заслання Тараса Шевченка, коли Аральська описова експедиція, в якій він брав участь як художник, перебувала на острові Косарал. Твір уперше опубліковано невдовзі після смерті поета - в березні 1861 року в журналі «Основа», що видавався в Санкт-Петербурзі. Публікацію здійснено за «Більшою книжкою» з кількома незначними відмінами редакторського характеру (в першому рядку «сірі гуси» замість «сірії гуси», у рядку 18 «‘ддала» замість «дала», у рядку 24 «злотом» замість «златом»).
Згадані у вірші м’ясниці - це період, коли за дозволом церкви можна їсти м’ясо. Зимові м’ясниці тривали від Різдва до Масляної, а осінні - від 15 серпня до 14 листопада (за старим стилем).
Сюжетна основа вірша пов’язана з народною піснею про вдову, що, виростивши сина, віддала його до війська. В повісті «Наймичка» Шевченко наводить початок цієї пісні:
Ой жила вдова
Та на край села,
Вигодувала сина,
Сина Івана.
Вигодувавши, до школи дала,
А з школи взявши,
Коня купила.

Літературознавець із діаспори Леонід Білецький, називаючи вірш поемою, так його характеризує:
«В цій поемі Шевченко розповідає про одну вдову, про яку поширилась була недобра слава
з-за того, що вона прийняла до себе козака із Січі й породила незаконну дитину. Цією неславою, як експозицією, поет свою поему розпочинає. Сама поема, яку Шевченко компонує далі, то оборона вдови. Поет той поговір із неї знімає і змальовує її, як матір-патріотку і людину, що виховала свого сина на козака, вивчила в школі, купила коня, сама «сідельце» золотом окула, шовком вишила, одягла в червоний козацький жупан дорогий, посадила на коня і привела до обозу й оддала у військо, а сама, постригшись у черниці, пішла в монастир.
В цій поемі Шевченко переводить одну із найулюбленіших своїх ідей, яку раніше в 1845 році провів був у поемі «Наймичка», - посвяту матері-покритки цілим своїм життям для сина, щоб виховати його або на розумного, морального і статечного господаря («Наймичка»), або виховати такого ж статечного сина на козака-патріота, що з ініціативи матері йде до війська, щоб боронити рідний край (ця остання поема)».

Вірш поклав на музику український композитор Микола Лисенко. Крім того, побутує він і як українська народна пісня.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку