Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 18 СІЧНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.01.2015

ЛЯЛЬКА, ПРИДБАНА ЗА СЛЬОЗУ

Болеслав ЛесьмянКам’янчанка Юлія ЛИСКУН торік видала три збірки віршів російською мовою. На першу з них відгукнувся поет і перекладач Аркадій БРАЕСКУ й порадив Юлії Броніславівні, яка вільно володіє польською мовою, взятися за переклади польських поетів.
У листі до редакції Юлія Лискун написала:
«Поезія - це завжди пригода, це світ, в якому ти наче є, а раптом і кудись зникаєш... Навіщо нашому кам’янецькому поетові Аркадію Браеску треба було напророчити мені, що маю захворіти перекладами з польської мови? Навіщо мені було прочитати «Ляльку» невідомого для мене польського поета Болеслава Лесьмяна у російському перекладі Анатолія Гелескула і розплакатися? Рідко коли мене пронизує, мов стріла, поезія, щоб не спати, не їсти, не дихати. Але коли я через декілька днів вже сама переклала з мови оригіналу «Ляльку» (а робила я цей перший свій поетичний переклад з шостої ранку до часу ночі!), не могла заснути дуже довго. Мало того, коли ледве заснула, чітко побачила перед собою маленького, серйозного і сумного чоловічка, який наче стояв біля мене і чогось чекав… Так, це був той самий прибулець, про якого Юліан Тувім якось сказав: «Якщо десь за небесами є Держава Поезії, то це саме Лесьмян був на землі її посланцем».
Українською мовою Болеслава Лесьмяна (1878-1937) перекладав Віктор Коптілов. Дев’ять віршів, інтерпретованих ним, увійшли 1979 року до другого тому «Антології польської поезії».
За життя Лесьмян видав три збірки - «Садок на роздоріжжі» (1912), «Луки» (1920) та «Холодне питво» (1936), а 1938 року посмертно побачила світ його збірка «Лісове дійство». Всі вони в повному обсягу представлені в Інтернеті в польській електронній бібліотеці (polona.pl/). Тож Юлії Броніславівні є з чого черпати вірші для нових перекладів. А поки що пропонуємо увазі читачів «Ляльку» Болеслава Лесьмяна у перекладі Юлії Лискун (до речі, серед опублікованих перекладів Віктора Коптілова цього вірша немає).

ЛЯЛЬКА

Юлія ЛискунЯ - лялька. У моїх сережках виблискує світ дощовий.
І атласна сукня на сон мій так схожа…
Люблю фаянс моїх очей і запах липкий,
Фарби, що рум’янцем смерті наді мною ворожить.
Люблю лежати, коли кімнату заливає сонце безупинно,
В кутку на пурпурній ковдрі узорного дивану,
Де ірис біля сарни квітне безрослинно,
А з вічності плющ збирає пилу оману.
Дівчинці, яка бавиться моїм неіснуванням,
Я вдячна, коли своїми долонями моє небуття обіймає,
І говорить за мене рожевим своїм натхненням,
І вдає, що вірить у те, наче жива я.
Уважно ворожить мені по руці,
що найближчого травня я маю
В світ вирушати, взявши в дорогу хліб і зорю із збіжжя,
Мандруватиму пішки по рідному краю,
Вустами хлопця-волоцюги цілуватиму те бездоріжжя.
Зупинитися мушу між землею і небом,
Щоб у час, коли найменше сподобаюсь долі,
Опинитися раптом, наперекір небесній волі,
В положенні - без виходу - без смерті - без себе.
Маю сталий вираз обличчя людини, що завжди сміється!
Цю книгу я знаю та й інші… Та дівчинка маленька
Мене читати вчила, як і гріху навчає ... І мені здається,
Що я наповнена знаннями, мов та поштова скринька.
Маю намір писати повість,
в якій головна особа - Прастежинка,
Що через пагорби веде в Праліс,
Де сховалася Лялька… Час пройшов -
І досі її так ніхто й не знайшов!
Дивиться в люстерко й душу має з материнки.
Каже лише два слова: «папа» і «мама».
Мама каже до смерті, а папа - до гробу…
Сон торкається чолом у порожню злобу,
А вона свого сміху дослухається сама…
Кінець моєї повісті такий, що Прастежинка
Скінчає життя самогубством. В пітьмі про це згадується…
Гине світ…
Враз з батьками зникає Лялька, та, що завжди сміється.
Немає нічого, лишилося лише люстерко і материнка.
Чи ж варто писати цю повість? Казка вже вийшла з моди,
Як кринолін з веселки!.. Молись до коралю,
О вірше барвистий!... Обідніли душі й сади,
А мене віднесуть до лялькового шпиталю!
Дірки залатають в боці, око намалюють з новою бровою,
Усмішку зроблять вустам, що аж стане бридко,
І виставлять мене всім напоказ швидко,
Щоб безсоромно дивилася я латаною своєю красою.
Настане час уцінок і знижок. Я втрачу вартість.
Але, коли морок відчую поблизу, й тоді
Простягну долоні вигнуті, на радість,
До Бога, що не за мене помирав на хресті!
Він, знаючи, як мені важко плекати вічну мрію ту, -
Грати роль себе самої на життя арені, -
Для спроби безсмертя, по заниженій ціні,
Придбає мене за одну сльозу з того світу!


Повернення до списку