Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

НЕДІЛЯ, 21 СІЧНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
07.04.2017

ПІДКОРИЛИ ЧЕХІЮ, ПОДИВЛЯЮТЬСЯ НА ІТАЛІЮ

ПІДКОРИЛИ ЧЕХІЮ, ПОДИВЛЯЮТЬСЯ НА ІТАЛІЮ

Запальні пісні, барвисті костюми, милозвучна українська мова, дзвінкі голоси та нестримна енергетика. Такий мікс від «Пісенного мережива» підкорив публіку й журі Міжнародного фестивалю, який із 29 березня по 1 квітня проводився у Чехії.

Встояти перед колоритними і артистичними українцями було неможливо, тому одноголосно гран-прі віддали учасникам народного театру пісні «Пісенне мереживо» РЦКМ «Розмай».

Повернувшись із Праги на рідну Кам’янеччину, начальник відділу культури та туризму Кам’янець-Подільської РДА Алла БЕЦ і директор РЦКМ «Розмай», засновник і незмінний керівник колективу Володимир КУСІК поділилися секретом завоювання міжнародного глядача.

­ Розкажіть, будь ласка, детальніше про фестиваль. Багато було конкурентів?

­ Ювілейний двадцять п’ятий фестиваль «Празький зорепад ­ 2017» проводився два дні. В ньому взяли участь понад 400 учасників майже із 20 країн світу: Ірану, Румунії, Болгарії, Естонії, Білорусі, Росії, Ірландії, Фінляндії, ­ розповідає Володимир Кусік. ­ Коли побачили масштаби заходу, були шоковані. У перший день змагалися музиканти класичних і академіч­­них жанрів. На другий ­ залишили хореографію і фольклор. Від України цього дня виступали ми і дитячий танцювальний колектив з Ужгорода.

Якщо інші країни приїхали із чималою підтримкою, то ми з ужгородчанами мусили вболівати один за одного.

ПІСНЮ ЗРОЗУМІЮТЬ БУДЬ­ЯКОЮ МОВОЮ,
ТИМ БІЛЬШЕ УКРАЇНСЬКУ

­ Юні ужгородські танцюристи вийшли на сцену, а їм ніхто й не апло­­дує, ­ додає Алла Вікторівна. ­ Учасники нашого колективу так почали кри­чати, плескати, наробили шуму музич­ними інструментами, дістали україн­­ські прапори, що до нас приєдналися і решта глядачів ­ дітлахи були в шоці. Зі сцени йшли зі сльозами на очах від гордості за те, що ми настільки єдині й так підтримуємо один одного.

- Хоча десь зачіпає, що з Росії було багато учасників, а нас так мало... - продовжує Алла Бец.

«Пісенне мереживо» глядач приймав оплесками. Вразило, що за кордоном людям настільки сподобалася наша музика. Якщо ти на міжнародному рівні представляєш країну і тобі аплодують, це так переповнює і надихає... Коли збиралися на фестиваль, нам казали: «Навіщо туди їдете? У вас же немає англомовних текстів, хто вас зрозуміє?». Я відповідала, що пісню зрозуміють будь-якою мовою, тим більше українську. І не прогадала.

Люб’язно приймала нас не лише публіка (особливо естонці, білоруси, болгари, румуни, македонці), члени журі, але й пересічні мешканці та туристи. Вийшли ми на відомий Карловий міст сфотографуватися у своїх костюмах. Фотосесія закінчилася концертом. Люди підходили, просили заспівати, ми й не відмовили. Глядачі різних національностей, різного віку нам підспівували, підтанцьовували, кричали: «Юкрайна! Юкрайна!». А це найкраще, що може бути для артиста. Хлопці підбігали до наших дівчат, аби сфотографуватися. Навіть коли йшли без костюмів, слухачі нас впізнавали і аплодували. Зворушили і жінки, які спочатку стояли осторонь, а потім підійшли фотографуватися. Одна із них подивилася в очі й крізь сльози промовила: «Мы из Питера, но мы же дружим!».

ЄВРОПУ ВРАЖАЛИ ХІТОМ ІЗ РОГІЗНИ

- Алло Вікторівно, а як колектив потрапив на фестиваль?

- Спонтанно. Наш звукорежисер Максим Морозов зареєстрував «Пісенне мереживо» у Європейській асоціації фольклорних фестивалів. Скинули своє відео,
а через деякий час надійшло запрошення. Зібралися й поїхали. Весь колектив, а це ми з Володимиром Олександровичем, Володимир Ганін, Сергій Касприк, Роман Кукурудза, Микола Винниченко, Олег Швець, Тетяна Наголюк, Аліна Кусік, Олександра Ганіна. Підтримати нас поїхали голова районної ради Борис Бец і керівник апарату РДА Маріанна Великохатько.

За декілька днів до поїздки встигли записати компакт-диск з одинадцятьма композиціями. Його не соромно було презентувати колегам із Німеччини, Естонії, Чехії. Аби гідно виглядати, реконструювали музичні інструменти.

- Якими ж піснями «Пісенне мереживо» так вразило вимогливого європейського глядача?

- У конкурсній програмі представили три композиції: українську народну пісню «За козаченька», композицію «Ой, ти Василь» (це також народна пісня, але з нашого регіону, з Рогізни. Нашому Романові наспівала її одна бабуся, а
ми вже зробили на неї музику) та
«Українське попурі» в обробці Ольги Токар. За основу вона взяла декілька українських пісень, склала їх за співзвучністю, обробила. Саме цей наш хіт найбільше вразив журі. Здивували й тим, що на народних інструментах виконуємо і класичну, і сучасну музику. Глядачі в залі нам підспівували, а дехто думав, що ми з Молдови, бо мотиви пісень схожі. У гала-концерті ще співали «Ой, чий то кінь стоїть».

- Володимире Олександровичу, коли їхали до Праги, сподівалися на перемогу?

- Нечасто їздимо на такі фестивалі, тож і не знали, на що сподіватися. Під час нагородження дивлюся, що всім уже роздали маленькі статуетки. Сів біля баяна, чекаю, адреналін зашкалює. Тут дістають найголовнішу нагороду - гран-прі - і оголошують нас. Декілька секунд не міг второпати, що саме ми - володарі почесного трофея.

- А коли виходили на сцену, розпирало від гордості, що публіці сподобалася українська пісня, - додає Алла Бец. - Навіть у готелі нам усі аплодували і скандували: «Пі-сен-не ме-ре-жи-во»! Суддя конкурсу розповіла, що до неї підходили керівники багатьох
колективів і погоджувалися, що Україна перемогла заслужено. Привезли із поїздки й запрошення до Німеччини та Італії.

- Алло Вікторівно, народний театр пісні був створений ще 2009 року, у вашому доробку чимало грамот і нагород. Які найважливіші для колективу?

- Найцінніше для нас гран-прі із фестивалю, що відбувся у місті Сватове Луганської області 2015 року. Захід проводився за сто кілометрів від лінії фронту, деяких учасників привозили на БТРах. Але приємно, що наша пісня не лише розвеселила місцевих, але й запала їм у душу. Від початку збройного конфлікту ми постійно їздимо з концертами в зону АТО. Зазвичай нас супроводжували військові з автоматами. Цьогоріч сказали, що не можуть відповідати за нашу безпеку, тому в лютому поїздку відмінили. Але вірю, що найближчим часом на сході запанують мир і спокій, чого всі ми так прагнемо, і, звісно ж, там лунатиме українська пісня.


Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА

Повернення до списку