Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА


П'ЯТНИЦЯ, 21 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
15.02.2013

У КАМ’ЯНЦІ НОВИЙ ЄПИСКОП - ГІПСАРІЙСЬКИЙ

Близько 150 священиків, 21 єпископ і близько тисячі вірян 9 лютого завітали до Кафедрального собору святих апостолів Петра і Павла, де відбулася урочистість висвячення нового єпископа Римо-Католицької церкви Радослава ЗМІТРОВИЧА.
Радослав Змітрович, Леон ДубравськийНа святкову месу зібралися всі єпископи РКЦ в Украї­ні та деякі з близького зарубіжжя, предстоятелі УГКЦ, зокрема Блаженнійший кардинал Любомир ГУЗАР, дипломати з Генеральних консульств Польщі, представники Хмельницької і Вінницької обласних влад, Кам’янець-Подільський міський голова Михайло СІМАШКЕВИЧ із заступником, представники преси. Привітати отця Радослава приїхали також його родичі з Польщі й батьки - Хенрік і Веслава Змітровичі.
Під час святкової меси єпископ-кандидат склав урочисту обітницю, після якої відбулося таїнство рукоположення: молитву висвячення над отцем Радославом прочитали всі присутні єпископи з головним служителем свячень - єпископом-ординарієм Кам’янець-Подільської дієцезії Леоном ДУБРАВСЬКИМ. А на завершення отець Радослав отримав єпископські інсигнії: перстень, митру (головний убір) і пасторал (посох) - символ пасторської влади. Радослав Змітрович виконуватиме служіння єпископа-помічника діючого єпископа-ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії Леона Дубравського.
А в середу, 13 лютого, у католиків розпочався Великий піст.
- Це великий дар і водночас велика відповідальність для мене, - ділиться першими враженнями новоосвячений єпископ. - Дар - тому, що я можу служити Ісусу Христу як апостол (оскільки єпископи є їхніми наступниками). Даром є також те, що Бог пробачив мені мої гріхи, навчив мене просити пробачення та пробачати. І багато іншого я отримав від Бога через руки Церкви, а тепер я сам маю стати цими руками.
Отримавши таїнство рукоположення в єпископи, я не став якимось величнішим. Багато гостей, урочиста літургія - це приємно чисто по-людськи, але не це головне. От візьмімо хрестика, якого носимо на грудях - ми робимо
його зі срібла, золота, часом ще й прикрашаємо коштовним камінням. І хоча розп’яття насправді - це щось жахливе, ми ж Ісусового хреста представ-
ляємо як щось славне. І справа не в тій прикрасі, а в тому значенні, яке він має для кожного християнина.
Так і тут: велика подія, приїхало багато гостей, але служіння єпископа має велику цінність для звичайних людей, для найбільш знедолених і стражденних, які не знають свята. Моє служіння - допомогти всім людям зрозуміти, що Господь є з ними.
- А у чому суть посади єпископа-помічника?
- В дієцезії завжди є лише один головний єпископ - у нас це Леон Дубравський. Але дієцезія велика, один єпископ не зможе скрізь встигати, тому призначаються помічники, що отримали повноту священства. У єпископа Леона вже є один помічник - єпископ Ян Нємєц, та він нині дуже хворий і служить єпархії молитвою й жертвує своє терпіння.
До речі, є традиція, що кожен єпископ повинен мати свою «столицю», однак у єпископів-помічників вони є просто символічними - вибираються міста, де колись були віруючі, але нині їх уже немає. Моя столиця - Гіпсарія, це в Алжирі.
- Ваше преосвященство, для служіння Ви з самого початку обрали місіонерський орден. Чому саме такий вибір?
- Я, коли ще був юнаком, навіть не думав, що стану священиком. Але шукав для себе сенс життя і відкрив, що Ісус справді є моїм Спасителем і Правдою. Якось моя тітка, чи то жартома, чи всерйоз, сказала: «Радослав буде місіонером». Коли я це почув, то сказав собі у серці: «Так, буду». Це таємниця, яку важко пояснити. Це як любов: дивиться дівчина на багатьох хлопців і не звертає на них уваги, а на одного гляне - і чимось він її зачепив, а чим саме - і не пояснить. Це згодом уже приходить розуміння, чи це твоє, чи це справжня любов, чи просто коротка закоханість.
А ще колись моїй мамі, коли вона була дівчиною, одна монахиня сказала, що її первородний буде служити Богу. Тоді вона не звернула уваги на ці слова, а через багато років згадала. Бог говорить до нас через простих людей, потрібно тільки бути відкритим до цього. Через маленькі речі може розпочатися велика історія. Адже одразу не плануєш чогось грандіозного - у кожній ситуації робиш певний маленький вибір, наче йдеш по дорозі й щоразу на роздоріжжі вибираєш, куди повернути. Може, навіть сам не знаєш, чому зробив саме такий вибір, та згодом стає зрозуміло, що тебе вів Господь.
- Вам свого часу довелося з нуля будувати Церкву в Туркменістані?..
- Там, у місті Красноводськ (нині Туркменбаші), проживало декілька німців, які просили про священиків. Апостольський нун¬цій, що відповідав за Середню Азію, шукав, хто б міг туди поїхати. Моє Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії вирішило відгукнутися на це прохання, от і вирушив я із ще одним священиком. Але коли ми приїхали, там уже взагалі не було віруючих католиків. Іноді нас підтримували іноземці, для яких ми відправляли Службу Божу англійською мовою. Але зазвичай впродовж трьох років проводили Божі Служби без прихожан. Втім час від часу люди запрошували нас додому. Був випадок, коли одна туркменка запросила до себе нас, татарів, таджиків і росіян, і наша розмова про віру, про сенс життя тривала сім годин! Ця жінка зі своєю дочкою першою прийняли хрещення. Однак хрещення - це лише насіння. Воно має велику силу, але щоб зійшло, потрібно створити певні умови: сонце, воду і грунт. Тобто, Слово Боже, молитву й таїнство Причастя, і спільноту - тобто Церкву.
Більшість людей після розпаду СРСР сприймали віру як певну ідеологію: була комуністична, то, отже, може бути така ж сама християнська. Не так просто було переконати їх, що віра - це насправді зв’язок із Богом, а не якась ідеологія. Я поїхав звідти, залишивши маленьку, але живу Церкву.
- Перенесімося знову в Україну. Наша велика проблема - це розкол церкви. Чи бачите Ви можливість об’єднання різ¬них християнських «гілок»?
- Для цього всі повинні зробити кроки зі свого боку. І перший крок - це пошана до інших конфесій і розуміння того, що за колишні гріхи й розколи тепер ніхто не відповідає. Не потрібно висувати претензій один до одного за те, що сталося. Поки що ми не можемо разом здійснювати таїнства Причастя, адже воно відображає повну єдність, якої в нас іще нема, але є багато гарних справ, які можна здійснювати спільно.
Взагалі, єдність Церков, як у подружжя: чим ближче вони до Бога, тим ближче й один до одного, і навпаки - такий собі «трикутник». Так само і між всіма нами: чим ближче ми до істини, тим ближче до єдності. Однак її не можна створити дешево, потрібно - в правді. Догматичні речі майже не розділяють нас, православних і католиків. Православну й католицьку Церкви насамперед розділяє різне бачення служіння Папи Римського. Невіруючим людям важко повірити у Бога, коли представники різних християнських напрямів тримають у руках Біблію й кажуть: «Тільки у нас правда». Тому нам усім треба шукати єдності.
- Ваше преосвященство, на що Ви як священик звертаєте найбільшу увагу під час проповідей?
- Важливо, щоб прихожани розуміли, що Слово Боже - це не просто інформація для знання, а можливість контактувати з Богом. Людина має зрозуміти, ким вона є. Що мені потрібно для щастя? Їжа? Гроші? Що є причиною моїх нещасть? Погана сім’я або начальник на роботі? І ключове запитання: причина криється зовні чи в мені?
Віруюча людина розуміє, що причина нещастя - це життя без Бога, коли вона відчуває самотність, порожнечу. А хтось вважає: я сам вирішую свої проблеми, а Бог хай мені допомагає так, як я того хочу. Про що ми просимо, приходячи в храм? Про гарну дружину, двох дітей, хорошу роботу, іномарку, відпочинок на Канарах?.. Людина думає, що коли все буде мати, то стане щасливою. Але це неправда. Природа людини така, що вона щаслива тільки тоді, коли любить сама і відчуває любов до себе. Самі по собі ми не здатні любити: хтось скаже нам лихе слово - і любов закінчилася. Але Господь при¬йшов, щоб нас звільнити і навчити любити людей.
- Ну, і наостанок, Ваші побажання кам’янчанам?
- Ви знаєте, на Різдвяній зустрічі дуже глибокі й мудрі слова сказав кардинал Любомир Гузар: «Що вам побажати? Буду вам бажати здоров’я - а може, для вас краще хвороба? Буду вам бажати успіху - а може, вам краще мати якесь падіння?..». Я ж побажаю мешканцям Кам’янця - міста на камені - будувати своє життя не на піску, а на скелі, як говорить Євангеліє. Цією скелею є віра в Ісуса Христа.
  P.S. Після єпископських свячень Блаженнійший кардинал Любомир Гузар зустрівся із представниками громадсько-політичного руху «Гідність». Бесіду з цим шанованим українським старцем і патріархом читайте в наступному числі «Подолянина».

Для довідки:

Радослав ЗМІТРОВИЧ народився 2 вересня 1962 р. в м.Гданськ-Вжешщ (Польща). 1981 р. вступив до ордену Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Отримав ступінь магістра теології в Католицькому університеті в м.Люблін. 17 червня 1989 р. отримав священицькі свячення. Працював вихователем у семінарії та помічником настоятеля в парафії Христа Царя в м.Познань. З 1997 р. був направлений на місію до Туркменістану, де провів три роки.
 2000 р. прибув служити в Україну. Був вікарним священиком у парафії Святого Духа в Чернігові та настоятелем парафії св.Євгена де Мазенода ОМІ в Славутичі. У 2003-2006 рр. працював настоятелем парафії св.Миколая в Києві та місцевої чернечої спільноти. Від 2006 р. був настоятелем Делегатури ордену Місіонерів Облатів Непорочної Марії в Україні. Володіє українською, російською, польською, англійською та французькою мовами.


Автор:  Віталій ГОРБУЛЕНКО / Наталія ЯРОВА

Повернення до списку