Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА


ВІВТОРОК, 25 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
31.01.2014

«ПРОЧИТАЙТЕ ЗНОВУ ТУЮ СЛАВУ»

Будинок_культуриЗапитання, чому будинок на вулиці Шевченка із розташованим поруч красномовним пам’ятником Кобзареві й досі не носить його імені, прозвучало в нашій редакції випадково. Готуючись до дебюту рубрики «Читаємо Шевченка», яку вирішили присвятити
200-річчю з дня народження поета, ми мимоволі перейшли до дискусії про Народний дім. Колись саме його спорудженням у Кам’янці відзначили столітній ювілей Пушкіна. Втім, коли 1918 р. згорів театр у Старому місті, а 1919 р. Кам’янець став тимчасовою столицею УНР, Пушкінський народний дім перетворився на театр ім.Шевченка. Тепер же його знають як безіменний МБК. Напередодні 200-ліття з появи на світ Тараса Григоровича тема відродження його Народного дому в Кам’янці-Подільському стала актуальною.

НАРОДНИЙ ДІМ: МІСІЯ ЗДІЙСНЕННА

Ідея будівництва народних домів (клубів культурно-просвітницької діяльності) зародилася за часів, коли вільне мистецтво в Україні рятували хіба що громада і щедрі меценати. В таких осередках соціально-культурного життя відкривали бібліотеки, влаштовували виставки і концерти, організовували поетичні читання й засновували перші аматорські та професійні театри. Не так давно реалізувати цю ідею вирішили на Львівщині. Засумувавши за культурним життям, небайдужа громада взялася відроджувати у Збоїщах (одному з приміських районів Львова) Народний дім «Просвіта». Так само, як і решту колишніх осередків творчості, його будівлю занедбало масове знецінення культурного продукту, поява Інтернету та байдужість потенційного глядача.
Втім вдихнути в його застояні легені нове життя все ж спробувало нове керівництво, яке наразі не втрачає жодного шансу скористатись бодай якимось із можливих джерел фінансування культурного проекту. Коли допомогти йому відмовились чиновники - почали залучати громаду, не вистачало пожертв - запрошували до співпраці митців і влаштовували благодійні акції з продажу їхніх робіт, не купували картин - розпочинали гуртувати сили задля участі у грантових проектах. Витративши на відродження занехаяної будівлі всього рік, його очільники тепер можуть похвалитися не лише сучасним ремонтом, але й першими мистецькими заходами і новими відвідувачами.
Пушкинський дімНа жаль, саме такого відчайдушного завзяття наразі й бракує керівництву нашого Будинку культури. Бо хоч увірватися до списку основних конкурентів Львова Кам’янцеві таки вдалося, бажання бодай якось змагатися з його потужним креативом воно не має й досі. Культура Кам’янця і далі пливе мутною течією байдужості й втрачає бодай якийсь шанс на оновлення. Належної уваги, на жаль, на неї не звертає і наша громада. Бо якщо про пожежу в МБК, що сталася торік у жовтні, не говорив хіба лінивий, то коли справа дійшла до ремонту, кошти на який місцеві чиновники вирішили просити в благодійників, охочих пожертвувати на наш єдиний у місті осередок культурно-театрального життя так і не знайшлося.
Чому кам’янчани такі байдужі до свого театру? Та, скоріш за все, тому, що наразі його практично немає. А коли з нашого повсякденного життя щось зникає, з часом, на жаль, зникає і звичка про нього піклуватись.
За словами директора департаменту гуманітарної політики Альони Куземи, обгорілі стіни Будинку культури чекають на затвердження міського бюджету. На кошти його скарбниці планують відремонтувати постраждале від пожежі приміщення й закупити нові стільці для глядацького залу. Про заплановану ж ще 2011-го масштабну реконструкцію поки не йдеться.

РЕАНІМАЦІЯ ЧИ РЕІНКАРНАЦІЯ: ЧОГО БІЛЬШЕ ПОТРЕБУЄ МБК? 

Так само ілюзорним поки що виглядає й перспектива його культурного відродження. Адже, маючи ідеальний для театральних вистав зал, гастролями відомих колективів сцена Будинку культури не надто тішила ще з часів розпаду Радянського Союзу. Адже чим нижчою ставала купівельна спроможність глядача, тим рідше їй вистачало і на походи до театру. Разом із попитом різко падала і пропозиція - з афіш зникали гучні імена зіркових гостей, а колись щільний графік різноманітних концертів і театральних п’єс ставав усе рідшим.
Відродити походи кам’янчан до театру не вдавалося ні в 90-х, ні після приходу двохтисячних. Адже з виставами до нас навідувались хіба сусіди з Хмельницького академічного театру ім.М.Старицького та обласного драмтеатру ім.І.Озаркевича з Коломиї. Кілька разів, щоправда, на свої спектаклі в МБК запрошували актори львівського Національного академічного драматичного театру ім.М.Заньковецької, а також колективи Московського незалежного театру та театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв».
Втім, згадуючи наш театральний сезон - 2013, доводиться констатувати, що навіть до того, як двері до Будинку культури зачинила пожежа, відвідувачів до нього заманювали хіба численними виступами місцевих КВНщиків, дитячими шоу аніматорів та… ярмарками китайських товарів. Ледве тліючий вогонь театрального життя в Кам’янці остаточно загасили не лише повною відсутністю бодай якихось гучних імен на афішах чи браком цікавих театральних постановок і концертів, але й цілковитою відсутністю глядача.
- Колись, ідучи на чергову театральну п’єсу до МБК, кам’янчани напам’ять знали його репертуар та пам’ятали прізвища всіх акторів, - згадує колишній директор Будинку культури Петро Ситник. - Тепер же на вистави колективів-гастролерів молодь потрібно гнати «з-під палки». В Україні є безліч професійних театрів, але відвідувати вони погоджуються тільки ті міста, де глядач їх не ігнорує. 
Втім як знайти оцю культурну аудиторію, яка б, крім бажання заплатити за виставу, мала ще й гарний театральний смак? Відповідь одна - виховати. Саме за таку непросту місію колись і взялися засновники перших народних домів, яким, не замислюючись, давали ім’я Шевченка. Бо ж саме його душа і невмируща творчість навіть у роки найбільшої культурної руїни зуміла виплекати десятки поетів, сотні художників і тисячі професійних театралів. Тож, хтозна, можливо, саме ім’я Кобзаря сьогодні зможе врятувати і ледь тліюче вогнище кам’янецької культури. Адже поки питання його реконструкції залишається актуальним, чому б принагідно не зайнятися не лише ремонтом, але й повною реінкарнацією.

Автор: 

Повернення до списку