АРХІВНЕ МІСТО… БЕЗ АРХІВУ
Загальновідомо, що Кам’янець-Подільський – це місто з унікальною історією, джерельна база якої охоплює майже шість з половиною віків: перший відомий документ, що фіксує перипетії кам’янецького життя, – грамота на самоврядування, видана литовськими князями Юрієм та Олександром КОРІАТОВИЧАМИ, – датується січнем 1374 року. Тож логічно, що таке знатне місто, яке було центром воєводства за польських часів, губернським центром у Російській імперії, останньою столицею Української Народної Республіки, обласним центром у довоєнні радянські часи, мало би мати не менш знатний архів. Тим паче, що в місті діють потужний історичний факультет національного університету з докторами наук, аспірантами, докторантами та надзвичайно перспективними студентами, Центр поділлєзнавства, Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець», історичний музей, що цього року відсвяткував славне 120-річчя, ціла армія допитливих краєзнавців. Як бачимо, є що досліджувати, є кому досліджувати. Єдина заковика – немає де досліджувати. Як же так сталося, що потужне архівне місто опинилося без архіву?
Потужний архів у Кам’янці-Подільському був. Він містив документи найрізноманітніших установ періоду Російської імперії, коли місто було губернським центром, і радянських установ нинішньої Хмельницької області, мав багатющу бібліотеку. Але 1941 р. обласний центр із Кам’янця-Подільського перемістився в Проскурів, перейменований 1954 р. в Хмельницький. Туди ж перебралися і обласні установи. Обласний же архів, на щастя, залишився у Кам’янці, адже основні наукові кадри області були зосереджені в місті над Смотричем. Але новий обласний центр поступово нарощував потенціал. Так, 1962 р. тут з’явився перший у місті
інститут, який нині відомий як Хмельницький національний
університет і який характеризує себе як найбільший на Поділлі вищий навчальний заклад. Не треба забувати і про амбіції обласного центру, який завжди хоче мати все. Це ж як вічна колька в боці: обласний центр – у Хмельницькому, а обласний архів – у Кам’янці.
Біда ж обласного архіву в Кам’янці полягала в тому, що він не мав сучасного приміщення, яке би відповідало всім вимогам щодо збереження безцінних історичних документів. Цим і скористався Хмельницький, збудувавши таке приміщення в себе. Згадалося, як далекого 1970 року Кам’янець і Хмельницький зійшлися в герці: хто раніше встановить у своєму місті пам’ятник Леніну. Амбітні кам’янецькі партпрацівники випередили своїх обласних колег на цілий тиждень. А ось амбіцій, а, можливо, і сили, щоб відвоювати для свого міста будівництво сучасного типового архівного приміщення, у кам’янецької партійної верхівки не вистачило. Тож у квітні 1990 р. Державний архів Хмельницької області перемістився в Хмельницький, а в Кам’янці зосталася його філія. Щоправда, дуже могутня: до Хмельницького перемістилися документи радянського періоду (окрім документів, що стосуються Кам’янця), а весь потужний дореволюційний масив залишився в місті над Смотричем. На жаль, щоразу нависала загроза, що його можуть перевезти, але щоразу цю загрозу вдавалося відводити.
Так тривало до сумнозвісного 2003 р., коли спалахнула пожежа в колишньому Францисканському костелі, де зберігалася частина архівних фондів. Тож опиратися наказові Держкомархіву від 14 квітня 2003 р. «Про переміщення документів Національного архівного фонду України, що належать державі, з Кам’янець-Подільського міського архіву до Державного архіву Хмельницької області» вже не було жодних сил. Щоправда, вдалося залишити в місті багатющу бібліотеку архіву: її передали університетові, де на її базі було створено відділ рідкісної книги.
У міському архіві, що отримав гарне приміщення на Пушкінській вулиці, все ж дещо цінне залишилося. Крім трудового архіву, це архівні документи міськради та міськвиконкому. Але в «мерське міжсезоння» (коли Анатолій НЕСТЕРУК уже не виконував обов’язків міського голови, а Михайло СІМАШКЕВИЧ ще не приступив до їх виконання) і ці документи (до 1997 року включно) перекочували до Хмельницького. Ось як цю ситуацію прокоментувала Валентина СТЕЛЬМАХ, тодішній начальник міського архіву та нинішній керівник справ у міськвиконкомі:
– Для документів було створено гарні умови зберігання у міському архіві. Надія була на те, що через цю обставину документи ще на певний термін залишаться у місті. Але комплекс документів НАФ (Національного архівного фонду) до 1997 року зареєстровано як «власність держави». На вимогу власника в особі державного органу управління архівними справами – Державного комітету архівів Украї-
ни – документи були повернуті. Неприємно те, що це зроблено лише по відношенню до кам’янчан, адже документи Хмельницького, Славути, Шепетівки та інших міст і районів за зазначений період залишено в архівах на місцях в умовах, які навіть не наближені до кам’янецьких.
Поцікавилися ми у Валентини Вікторівни і таким: що робиться, щоб повернути забраний архів міськради та міськвиконкому до Кам’янця? Ось її відповідь:
– У зв’язку з тим, що 1992 року, коли відбувся розподіл майна між державою та територіальними громадами, таке майно, як «архівні документи», випали з розподілу, слід повернутись до визнання права власності на архівні документи територіальної громади міста Кам’янця-Подільського у судовому порядку, зваживши на те, що дипломатичні методи вичерпано. Знаходження документів, що відображають історію міста, а також факти із життя кам’янчан, в обласному центрі, є порушенням права на інформацію. Маємо лист обласної адміністрації, яка не заперечує проти передачі документів за місцем походження.
…Що ж, сподіватимемося, що невдовзі документи повернуться. А то 30 листопада я завітав у міський архів по невеличку довідку з одного документа, датованого 4 грудня 1997 р. У міському архіві на видачу цієї довідки вистачило би 10-15 хвилин. Але потрібний документ був уже в Хмельницькому. На щастя, начальник міського архіву Юлія ПТАШНИК наступного дня їхала до Хмельницького, в обласний архів. Тож нею я передав відповідно оформлений запит.
І вже четвертий тиждень чекаю на відповідь з обласного архіву…
Ось такою не зовсім веселою вийшла ця передсвяткова публікація. На щастя, не працівники архівних установ міста стали причиною цього суму. Навпаки, численні зустрічі з ними завжди приносили задоволення. Професійність, доброзичливість – це характерна риса кам’янецьких працівниць і працівників архівів – як нинішніх, так і колишніх. Тож найщиріші їм вітання з нагоди професійного свята.