КРАКІВ І ВАРШАВА? НІ, МАКІВ І ШАТАВА!

Зворотною дорогою до Кам’янця не проминути Шатави та Макова. Двох сіл, що злилися в одне – не роз’єднати. Навіть затяті туристи проїжджають через них без зупинки. Хіба от церк­ва-ротонда Івана Богослова (1839 р.) зацікавить готичними вік­нами. А так, села як села, тільки от Медобори налізають на хатки, збурюють рельєф, обіцяють передчасні Карпати. Ще, ймовірно, чули про місцевий санаторій і колишній колгосп-мільйонер.

Краєзнавці, можливо, згадають, що десь тут є палацовий флігель, але оскільки те «десь» лежить не біля траси, швидко за­спокояться: флі­гель не палац… Заболить за Маковом лише тоді, коли побачиш, що саме втратило Поділля в роки Першої світової та революційних пертурбацій.

Вперше Ступинці (саме так називалися поселення колись) згадуються в історичних джерелах за 1482 р. Було тут лише декілька дворів, якими володів рід Нещиславів. Пізніше Ступинці переходили від 

 одного поміщика до іншого: 1565 р. права частина поселення належала П’ясецькому, а Шатава – Гербуртам.

Шкода, що не збе­реглися на найвищому з товтрових пагорбів – Городиську – залишки невеликого замку Міхала Володийовського, які стояли ще до 1914 р. Обороняти фортецю «Гектор Кам’янецький» запросив загін угорської піхоти. Журналіст Володимир Захар’єв вважає, що фортеця розташовувалася на місці санаторію «Україна». Неподалік від санаторного парку нині стоїть хрест довгожителю Зелінському, котрий помер 7 лютого 1846 р. у віці 109 років, «залишивши внуків і правнуків».

Як і згадану вже Свистівку, Анна Володийовська отримала Ступинці в посаг при одруженні з кам’янецьким суддею Станіславом Маковецьким. Саме пан суддя змінив 1746 р. назву села на Маків.

1751 р. власником села став Юзеф Раціборовський. 1787 р. його син Войцех прикупив до повного комплекту ще й Шатаву. Після його смерті величезний маєток покроїли на невеличкі клаптики між численними дітьми. 1908 р. Маків купив родич Раціборовських Альфред Журовський, якому й довелося пережити занепад розкішного маєтку 1917 р.

Радянська заможність Макова мала глибокий дореволюційний фундамент. За часів Раціборовських про вміле господарювання в селі йшов гучний поголос. Хвалили й незвичайну красу місцевої резиденції, що лежала в мальовничій місцевості біля Довгоставу. Млин у Приворотті, про який розповідають романтичні перекази за участю Кармалюка, теж належав Раціборовським і мав 12 майже ідентичних «бра­тів» із тесаного каменю (маєток мав ще й власний кар’єр).

В 1820-ті брати Адам та Ян Раціборовські зводять у маєтку декілька класицистичних, а потім (слідом за швидкоплинною модою) і псевдоготичних споруд. Палац стояв поруч із флігелем, а навпроти, на місці теперішнього дитячого садка, розміщувався замочок-кузня. На захід лежали господарські споруди і готичний шпихлір (комора). В парку розташовувалися декілька павільйонів, будинок садівника і величезна оранжерея з 11 вікнами від підлоги до стелі. Пани вирощували пальми, 

 екзотичні квіти та персики з мандаринами.

На кордоні Привороття та Вербки стояла башта, яку називали «Цап». З її вершечка від­кривався розкішний ви­гляд на Кам’янець та околиці. Башта слугувала житлом для лісника. Для єгеря існував ще один неоготичний «замочок» у лісах. Бажання оточити себе красою в маєтку сягнуло небачених висот: неоготичними були навіть курники. Церква-ротонда теж зводилася на кошти Раціборовських.

1830 р. Ян і Адам запрошують до маєт­ку видатного паркового архітектора Діонісія Міклера, щоб розбити парк і сад. Парк площею 75 га був справою життя Раціборовських.

Близько 1840 р. до Макова потрапив польський письменник Александр Пше­з­децький, який залишив опис маєтку: «З покоїв двері відчиняються у сад, тобто на величезну галявину, яка з трьох боків замикає тінисті, шпалерні вулиці. На траві стоять величезні ліхтарі неймовірної краси, а під ліхтарями – кам’яні лавиці та незліченні вази з оранжерейними квітами, яким садівник часом дозволяє подихати свіжим повітрям. На тих лавках або на кріслах, розставлених поміж квітами, видніються здаля різнокольорові капелюшки, мантильї, шарфи, баядерки на темному тлі сюртуків та фраків, як святоянські жучки на траві. З боків зелені столики; бо в Макові навіть картярі вміють оцінити красу природи і напиватися сільським повітрям та пахощами квітів. А між гостями розносять найкращого смаку фрукти. (…) В глибині саду – оранжереї, утримувані з великою розкішшю. Найгарніші квіти розкривають в них свої бутони, перш ніж заблищати в салонах панів Раціборовських; колекція прекрасних лілій нагадує славні голландські тюльпани або гіацинти в саду Ульріха у Варшаві».

Із середини ХІХ ст. зберігся ще один опис, який належить садівнику Северину Лусаковському:

«Про сад говорять, що то був сад, але не так сад, як цілий маєток, в чудовому, швейцарському оточенні. Гарно, зі смаком прикрашений Маків оточували де­кілька сіл, що належали до того маєтку. (…) З Макова до кожного села вела алея, насаджена в чотири ряди, за якою старанно доглядали. Кожна алея була з інших дерев: перша – з ялин, друга – з каштанів, третя – з лип, четверта – з модрин, п’ята – з яворів, і всі сходилися до Макова, де була резиденція двох братів. Були тут і водоспади, і млини гарної структури, і вітряки по горах зі скляними крилами, і інші будівлі, гарно розташовані. На кожному повороті дороги стояв якийсь фантастичний будинок, не для використання, а для краси; ( …), було то так гарно і чудово, що в усій Польщі такого знайти більше ніде не можна було, навіть Софіївка Уманська гасла при тій неймо­вір­ній красі…».

Брати-поміщики квітів не продавали, лише оздоблювали ними палац і обдаровували букетами сусідських панночок. Та нащадки Яна і Адама мало уваги приділяли квітам, тож краса Макова почала бліднути. Коли Альфред Журовский став власником Макова, майже всі споруди резиденції були в стані руїни, а сад із парком дуже заросли. Тому він запрошує французького архітектора Вальдемара Федерса для перебудови резиденції. Старий палац було значно розширено, добудували ще одне крило, прикрашене вежею. Замість класицистичної «обгортки» він мав уже вигляд «під польський неоренесанс». 1912 р. всі роботи було завершено.

Парк теж потроху оговтувався. З п’яти алей вціліли лише три. Каштанова вела до в’їзної брами, біля якої стояла капличка св.Яну Непомуку. За парком розташовувався цвинтар Раціборовських, схожий на затишний сад. Журовський відроджував фільварки та млини, звів цукровню (її брама в каріатидах і сьогодні одна з найбільших цікавинок Макова).

На щастя, власник садиби сфотографував усі інтер’єри палацу: великий зал із різьбленим каміном, кабінет, спальню в античному дусі. Всього в палаці було 40 примі­щень: від їдальні до будуара. Всі ці ознаки багатства ледве вціліли 1914-го. Ненадовго. За місцевою легендою, 1917 р. маєток спалили п’яні червоноар­мій­ці, котрим не дісталося горілки… 

Ірина ПУСТИННІКОВА,

спец. для «ПОДОЛЯНИНА»