УТРЕТЄ В КАМ’ЯНЦІ ПРО ЛИТВУ Й УКРАЇНУ
Уже втретє наш національний університет спільно з Інститутом історії України проводить міжнародну наукову конференцію, присвячену взаємозв’язкам України та Великого князівства Литовського (ВКЛ) у XIV-XVIII ст., на якій учені з різних країн (України, Литви, Польщі, Росії, Білорусі, Молдови) розглядають політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносити в загальноєвропейському вимірі.
Перша така конференція відбулася 27-29 вересня 2007 р., друга – 22-24 вересня 2011 р. Розповідаючи про неї в «Українському історичному журналі», Володимир Газін (молодший) і Анатолій Філінюк зазначили, що вибір місця проведення заходу був не випадковим, адже історія Поділля та власне Кам’янця тісно пов’язані з історією ВКЛ. Саме розбудований синами литовського князя Коріата Кам’янець став центром Подільської землі, а вже 1374 р. Олександр і Юрій Коріатовичі надали місту магдебурзьке право.
16-18 жовтня ц.р. університет утретє приймав учасників міжнародної конференції. З вітальним словом до них звернувся ректор К-ПНУ Сергій Копилов. Він розповів про славну історію одного з найстаріших вишів України, який 22 жовтня відзначить
95-річчя, про досягнення університету в багатьох сферах. Як і два роки тому, від Інституту історії з вітанням виступив член-кореспондент НАН України Микола Котляр. Він підкреслив тісні зв’язки К-ПНУ з Інститутом історії, який від грудня 1993 р. (тобто, майже 20 років) очолює випускник історичного факультету Кам’янець-Подільського педінституту Валерій Смолій.
Та й сам Котляр, якому 4 липня виповнився 81 рік, народився в Кам’янці-Подільському. В перерві я поцікавився у Миколи Федоровича, а де саме він мешкав у місті над Смотричем. З’ясувалося, що його батько був військовим, десь на початку 1932 р. з вагітною дружиною перебрався з Вінниці до Кам’янця – на нове місце служби, а через рік після народження сина сім’я Котлярів покинула Кам’янець, тож дитячих спогадів у Миколи Федоровича про свою малу батьківщину не залишилося, але йому завжди приємно бувати тут.
Робоча частина конференції почалася з доповіді Миколи Котляра про Південну Русь і Литву в ранньому середньовіччі (до кінця XIII ст.). Далі виступив гість із Вільнюса Гедимінас Вайткевічус, який свою доповідь присвятив питанню виникнення нинішньої столиці Литви. Перша згадка про Вільнюс припадає на 1323 р., але археологічні дослідження дозволяють поглибити його історію на півстоліття.
Щодо кам’янецьких реалій, то тут найбільший інтерес викликала доповідь Олега Ліцкевича з Мінська про достовірність фрагменту літописної «Повісті про Поділля». В ньому мова йде про те, що польський король Казимир Локоткович запропонував подільському князеві Костянтину Коріатовичу приїхати в Краків і одружитися з його єдиною донькою, але князь, не бажаючи відступати від православ’я, від такої заманливої пропозиції відмовився.
Усі учасники конференції отримали 92-сторінковий збірник, в якому представлені тези доповідей, які прозвучали чи через об’єктивні причини не були виголошені на конференції. Більшість матеріалів (серед них і трьох кам’янчан – Олександра Юги, Володимира Газіна й Валерія Степанкова) опубліковано українською мовою, але низку тез подано російською, білоруською та польською мовами.