Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

НЕДІЛЯ, 21 СІЧНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
12.09.2014

ПРЯЖА ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ

Виткані вручну пілки, налавники, заквітчані вишивкою білі рушники та подушки - таке нині побачиш не в кожній хаті. А в Любові Павлюк, яка живе в с.Каштанівка, ручними роботами закладено кожен сантиметр. Скриня бабусі ледве зачиняється над стосами верет і килимів, яких вона за життя виробила не один десяток. Хоча сьогодні старечі руки та очі вже не в змозі всилити нитку у вушко голки, та своє вміння вона готова передати нащадкам хоч сьогодні.
Любов ПавлюкЗайматися рукоділлям Любов Іванівна почала у рідній Бакоті, де народилася, виросла, вийшла заміж, народила дітей, працювала ланковою. За життя їй довелося пережити немало: війну, голод, втрату близьких, переїзди. Та це ніколи не заважало займатися улюбленою справою. Ще маленькою дівчинкою вона вперше підійшла до ткацького верстата, аби подивитися, як у сусідських руках прядиво перетворюється на тканину. Сподобалось... Тоді й сама взялася. Вчилася ремеслу самостійно, поступово виплітаючи кожен візерунок. За два тижні з’являвся дво- чи навіть триметровий килим. Та появі виробу, який згодом прикрашав стіни в хаті, передував досить складний процес підготовки матеріалу для ткацтва.
- Спочатку готували прядиво, - розповідає Любов Іванівна. - Я ще малою була, як почала то все робити. Пам’ятаю, садили коноплі, а потім вибирали плоскінь і матірку (чоловічі та жіночі рослини конопель. - Прим. ред.). Зв’язували їх кілька докупи і несли до річки. Тиждень коноплі мокли у воді під камінням. Тоди їх витягали, просушували, тріпали, ламали, м’яли і терли на терлиці. Коли все стремиття стріпається, починали прясти нитки на полотна.
А бувало, що розбирали мішки кубинські й робили пілки з них.
Пряжу красили аж у Бессарабії, в Бабині. Спускались до Студениці, а звідти разом із жіночками з села перепливали на той берег. Єден мішок важив кіло, а як намокне під дощем, то ледве його тягнеш... Тяжка була робота...
Вже з готовою пряжею поверталися до рідного села і бралися за роботу біля верстата. Жінка розповідає, що на той час знаряддя для ткацтва коштувало добру копійку, тому не кожен міг його собі придбати.
Вечорами, після важкої денної праці на полі, Любов Павлюк ткала пілки для всіх родичів і близьких. На одній зі стін висить килим, ущент заквітчаний мальвами, а в лівому його куті виткано три надзвичайно рідні для жінки літери: МАЯ.
- То я своїй дочці таку пілочку подарувала, - розповідає бабуся. - Але вона так і лишила її в моїй хаті. Повно таких за своє життя зробила, багато пороздавала. Одну виткала для дідової сестри - вона мені тоди за неї пшениці дала. Другу - до церкви віддала, а недавно - в музей подарувала (музей народної творчості в с.Руда. - Прим. ред.).
А ще одну дочці старшій дала. То вона замість того, щоб підмести, взяла та й кинула ту пілку у ванну і випрала. Нічого, крім чорного дна, не лишилося, всі краски потекли. То я їй більше нічого й не давала після того.
Сьогодні жінка вже не займається ремеслом, а лише береже напрацьоване. Серед рівненько складених виробів у скрині захований ще один, витканий бабусею Любові Іванівни. Цій пілці вже понад 100 років.
- У мене просили, щоб я ту скриню продала, але я нікому чужому того не віддам, - каже Любов Іванівна. - Адже це - моя робота. Все, що маю, передам тільки дітям і онукам.

Тетяна ХОПТЯР.

Повернення до списку