КАМ’ЯНЕЦЬ Сергія СВІТОСЛАВСЬКОГО

Знаменитий український співак, народний артист СРСР Дмитро Гнатюк 1984 року передав Державному музеєві українського образотворчого мистецтва (нині – Національний художній музей України) дві картини українського живописця Сергія Світославського, на яких зображено дореволюційний Кам’янець-Подільський 1900-х років.

ПОРТРЕТ ФОРТЕЦІ

Перша картина називається «Кам’янець-Подільська фортеця». На ній зображено корів, які жують траву на схилах Нового замку. Друге полотно має лаконічну назву «Пейзаж». На ньому ми бачимо обриси фортеці зі знаменитою Кармелюковою вежею, Замковий міст і башту на броді.

До речі, в різні роки співак передав ще три картини художника Державному музеєві українського образотворчого мистецтва.

Ще одну картину Сергія Світославського, яка зображує Кам’янець-Подільський 1900-х років, передав 1948 року цьому ж музеєві (тоді він називався Київський державний музей українського мистецтва) український актор, народний артист УРСР Терентій Юра. Правда, більше відомий його брат – український актор і режисер, народний артист СРСР Гнат Юра. Полотно називається «Свідки минулого (Кам’янець-Подільська фортеця)». Кандидат мистецтвознавства Ія Огієвська писала про цю картину Сергія Івановича: «Зображено сувору й величну фортецю, що височить над Дністром (насправді, над Смотричем. – О.Б.). Її похмурість відтіняє світлий і свіжий живопис неба, а монументальність підкреслює те, що численні башти й мури зображено силуетом і об’єднано єдиним коричнюватим колоритом».

За збігом обставин цьогорічний День художника і 160-річчя від дня народження українського живописця Сергія Світославського майже збіглися: перший відзначається 8 жовтня, а другий – шостого.

НАВЧАННЯ В МОСКВІ

Отже, Сергій Іванович Світославський народився 6 жовтня (24 вересня за старим стилем) 1857 року в Києві у родині дрібного чиновника. Коли йому виповнилося п’ять років, його батьки переїхали до Росії. Дитинство Сергія минуло у Пскові, Санкт-Петербурзі та Тверській губернії. А юнацькі роки (з 1870 року) були пов’язані з Москвою. Схильність до малювання в нього виявилася рано. А рішення обрати професію художника прийшло, коли йому йшов вісімнадцятий рік. На той час його здібності помітив знайомий скульптор і настійно порадив іти вчитися. I це вирішило справу. 30 серпня 1875 року Світославський подав заяву до Московського училища живопису, скульптури та архітектури. I, незважаючи на те, що не мав спеціальної фахової підготовки, успішно склав до нього іспити.

Олексія Саврасова, автора відомої картини «Граки прилетіли», не менш знаменитого російського живописця Василя Перова та інших своїх викладачів Світославський потім згадував з великою теплотою та вдячністю. Він писав: «У мене були професори, які ставилися до нас, учнів, зі справжнім батьківським почуттям: мало того, що вони вкладали душу в свою справу вчити нас, але вони любили нас, як дітей своїх. І були то брати Сорокіни, Перов, Прянишников, Саврасов, Іванов-скульптор, Трутовський».

ОЦІНИВ ТРЕТЬЯКОВ

Відомий меценат і колекціонер Павло Третьяков, засновник Третьяковської галереї, придбав з учнівської виставки роботу початківця Сергія Світославського «З вікна Московського училища живопису, скульптури та архітектури» (1878), позначену сміливістю композиції та нетрадиційною свіжістю колориту – то був вид на засніжені дахи будинків, серед яких виблискували на морозному сонці верхи церкви Флора та Лавра. Це означало безумовне визнання таланту молодого художника. І сьогодні вона експонується в залах Третьяковської галереї серед інших творів майстра.

Картину Світославського «Мілина на Дніпрі» (1879), місце знаходження якої невідоме, рада викладачів нагородила срібною медаллю, зазначивши, що її написано з надзвичайним талантом і вмінням.

У липні 1882 року Сергій Світославський перейшов до Петербурзької Академії мистецтв – після того, як Олексій Саврасов припинив викладати в училищі. Проте у грудні того ж року Сергій повернувся до Московського училища. Його вчителем став російський живописець Василь Полєнов.

З весни до осені 1883 року Світославський подорожував по Чорноморському узбережжю, писав етюди у Київській, Чернігівській, Полтавській, Катеринославській, Таврійських губерніях. Спізнившись до початку навчання, він був виключений з училища. Щоправда, за рисунок «Два натурники», що був удостоєний малої срібної медалі, Світославський одержав диплом учителя малювання.

НЕВДАЛИЙ ШЛЮБ

В особистому житті Сергій Іванович був людиною одинокою. У студентські роки він закохався в дочку академіка – живописця Володимира Орловського Олександру, але дівчина обрала іншого художника – Миколу Пимоненка. Світославський зробив спробу її забути й у вересні 1890 року одружився з дочкою відомого московського нотного видавця Юргенсона – Олександрою Петрівною. Під час весільної подорожі до Кавказу Сергій Іванович виконав низку гірських пейзажів. Він оселився з дружиною у Москві в домі на Покровці (в Колпашному провулку).

Дружина теж була художницею, ученицею Василя Сурикова (той навіть намалював її портрет). Композитор Петро Чайковський присвятив їй фортепіанну п’єсу «Пустунка». Російський живописець і графік Олександр Бенуа в спогадах писав про неї: «Нервова і трохи спантеличена новим напрямком в живопису…».

Олександра не подарувала Сергієві Світославському ані дітей, ані родинного затишку. Через чотири роки шлюб розпався, а художник до кінця днів безнадійно беріг своє кохання.

ТРАГЕДІЯ МАЙСТРА

Сергій Світославський більшу частину життя провів у Києві, в маєтку батька на Куренівці, тож більшість його картин присвячено рідному місту, Дніпру.

1905 року Світославський відкрив власну студію, куди прийняв 40 студентів, звільнених з Київського художнього училища за участь у революційних мітингах. Студія проіснувала кілька років.

Наприкінці 1910-х років Сергій Іванович через хворобу очей, яка проявилася ще під час навчання в училищі, практично від малярства відійшов. Остан-ня його закінчена картина – «Корови, що йдуть у брід» – датована 1915 роком.

У пореволюційні роки незрячий майстер зостався наодинці зі своїми незавершеними полотнами, що тіснилися на стінах його маленької майстерні. Світославський порав біля свого городу, що став порятунком від голоду. А ще лудив відра, каструлі, які вимінював на хліб.

Український журналіст Всеволод Чаговець 12 липня 1928 року писав у матеріалі «У майстерні художника»: «Сергій Іванович тепер уже глибокий старик, йому більше ніж сімдесят років. Його характерна голова нагадує щось від Дарвіна та Толстого. Його руки ще могли б тримати кисть і палітру з тією ж твердістю, як вони тримають пилу і сокиру. Але нещастя в тому, що у важкі роки розрухи та голодування, коли картинами цікавилися мало і коли, відкинувши палітру, треба було з старого заліза робити відра і міняти їх на хліб, у ці роки Сергій Іванович втратив зір… Тепер він бачить навколишнє крізь густий туман… Це трагедія художника… Чисто бетховенська трагедія… І цю трагедію переносить художник з героїчною стійкістю».

Помер Сергій Іванович Світославський на самоті 19 вересня 1931 року. Через два з половиною тижні йому виповнились би 74 роки. Похований на Лук’янівському кладовищі.

Журналістка Елеонора Блажко зазначила: «У кожному прояві людського генія є імена, які живуть століттями. Сергій Світославський, який прославив себе на рубежі XIX-XX століть, по праву буде названий серед найкращих пейзажистів України і в майбутньому тисячолітті. Тонкі, ліричні його полотна, неповторні за колоритом і майстерністю, входять у прийдешній вік як безцінні шедеври».