Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 23 КВІТНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
23.01.2015

КОЛЮЧІ ГОЛКИ «КАМ’ЯНЕЦЬКОГО ЇЖАКА»

КОЛЮЧІ ГОЛКИ «КАМ’ЯНЕЦЬКОГО ЇЖАКА»25 років тому, 26 січня 1990 р., на шпальтах газети «Прапор Жовтня» востаннє з’явився «Кам’янецький Їжак». Улюблений кам’янчанами сатиричний куточок дебютував 26 вересня 1954 р. в газеті «Сталінський клич», яка 1959 р. розчинилася в газеті «Прапор Жовтня», де прожив довгі 35 років і 4 місяці. Спогади про «Кам’янецького Їжака» освіжив ведучий рубрики Борис Урода.

Як згадаю ту благодатну пору, коли критика була в пошані, то аж на серці веселішає. На високому рівні, треба віддати належне, була вона і в міськрайонній газеті «Прапор Жовтня». Заспів у цій справі вів сатиричний куточок «Кам’янецький Їжак», який започаткував ветеран журналістики Іван Ксенофонтович Романюк, колишній фронтовик, учасник блокади Ленінграда, котрий нещодавно, на жаль, відійшов у вічність. Він і передав мені, молодому колезі по перу, який після укрупнення районів, зі Смотрицької районної газети «Колгоспне життя» переїхав до Кам’янця, керівні віжки від «Кам’янецького Їжака»:
- Ти подаєш неабиякі надії як фахівець гумористичного та сатиричного плану. То ж тобі, Борисе, і карти в руки.
Відтоді я (а це були сімдесяті роки минулого століття) й став правою рукою «Їжака», щоб згодом, через десятки років, підбиваючи підсумки його плідної діяльності, написати:
Борис УродаЖив та був у Кам’янці Їжак,
Бойовий, шанований в народі,
Гострослов і в гуморі мастак,
Пошукать таких і в столиці годі.
Заслужив пошану і любов,
Йому в кожній хаті раді.
Він голками боляче колов
Ледацюг, бандитів, казнокрадів.
В хвіст і гриву нечестивців бив,
Заливав «Їжак» за шкіру сала
(Дуже вправно справу цю робив)
Крутіям, мотюгам, чинодралам.

«Кам’янецького Їжака» поважали читачі «Прапора Жовтня», його колючих голок дуже боялися люди нечесні, з липкими руками і нечистою совістю. За це ведучий сатиричного куточка і удостоївся честі називатись у народі «Наш Їжачок».
На одній з нарад творчих працівників районних і міських газет, яка відбувалася в обласному виданні «Радянське Поділля», я поділився досвідом ведення сатиричного кутка в «Прапорі Жовтня». Згадували гострі виступи «Кам’янецького Їжака» і на сторінках «Хмельницького Часника», а також на республіканській нараді молодих гумористів і сатириків у журналі «Перець».
Під приціл «Кам’янецького Їжака» потрапляли не лише порушники моралі та законів з числа пересічних громадян, а й керівники підприємств та установ за свою безвідповідальність, марнотратство, неоперативність у роботі.
Тішило й додавало сил те, що я відчував себе борцем зі злом і несправедливістю, долучився до голосу побратимів із сатиричного цеху. Радувало й те, що виступи «Кам’янецького Їжака» підтримували керівники міста та району, зокрема перші секретарі Олександр Лєсовий та Володимир Смирнов. Це додавало наснаги в творчості. Сприяли дієвості матеріалів «Їжака» й редактори «Прапора Жовтня» Пилип Бадєєв, Сергій Севостьянов, Віктор Спігер, Мар’ян Красуцький.
Звичайно, не всім подобалися виступи «Їжака» (особливо ж героям публікацій). Дехто з них погрожував його правій руці «розборками», судом. Та автор, вибравши свій шлях у журналістиці, не звертав з дороги, не лякався таких погроз, продовжував виводити нечестивців на чисту воду. Аж доки не підкрався сумний час, коли сатиричні кутки з деяких міркувань почали тихенько закривати. Мовляв, гострий сміх і критика - то вже пережиток минулого. Бо хіба тут до сміху та зубоскальства, коли віз тягнуть Лебідь, Рак і Щука, коли хворе суспільство не може позбутись хабарництва, злодійства, корупції...
Докотилась хвиля нездорового, хворобливого сприйняття сатиричних куточків у засобах масової інформації і до Кам’янця-Подільського. Відправили «Кам’янецького Їжака» у... відставку. Аж плакати від безсилля хочеться.
Та віриться: не все так буде. Минеться хвороба, і знову на повний голос, аби торжествувала правда і справедливість, заявлять про себе «Їжаки», «Часники», «Перці». Вони конче потрібні для руху вперед, до кращого життя.
А щоб оживити пам’ять численних читачів, які були шанувальниками «Кам’янецького Їжака», подаємо один з його колючих виступів у «Прапорі Жовтня»:

«ДАРМОВІ ПРЕМІЇ

- УР-РАА!!!
Працівники районної інспекції Держстраху дружно підхопили Миколу Миколайовича на руки і тричі підкинули його вгору. Радо і збуджено гуділи голоси:
- Щоб ви, дорогенький, нам завжди здорові були!
- Поздоровляємо, поздоровляємо...
Відзначали не день народження М.М.Думенюка. Відзначали колективний успіх. Під особистим керівництвом Миколи Миколайовича квартальний план страхування громадян від нещасних випадків виконано на 12,3 процента.
У повітрі запахло преміальними і, що теж цілком можливо, колективною вечерею. А ще ж не далі, як вчора-позавчора інспекцію лихоманило. План страхування громадян від нещасних випадків тріщав по всіх швах. Не вистачало аж 25 процентів.
Хіба ж міг Микола Миколайович, який виконував обов’язки начальника інспекції, допустити до такого сорому? Хіба мав право упустити премії? Та його б за це кури засміяли. Тим більше, що він давно навчився викручуватися із подібних ситуацій.
І Микола Миколайович почав діяти. Впевнено, випробуваними на практиці методами:
- Алло, Жванець? Мені головного бухгалтера Резніка. Це ви, Сергію Аксентійовичу? Привіт. Будьте другом, виручайте. Розумієте, у мене одна циферка не грає. Перешліть 300 карбованців авансом на наш рахунок. По статті: страхування від нещасних випадків.
У Сергія Аксентійовича серце м’яке. Раз просить чоловік, то чому б не піти назустріч? Перерахував потрібну суму. А далі, як кажуть у народі, справа техніки, спритність рук. Сів Микола Миколайович за стіл і на одному диханні власноручно оформив фіктивні доручення 27 осіб, які нібито виявили бажання укласти договір на страхування від нещасних випадків, хоча ніхто з цих громадян і словом про це не обмовився.
Покінчив з Жванцем, взявся за Гринчук. Почав по телефону вимагати від головбуха повернути інспекції Держстраху 300 карбованців, які нібито були перераховані як зайві при відшкодуванні збитків від загибелі сільськогосподарських культур.
Головбух (як і багато інших його колег) повірив Думенюку на слово і виконав вимогу. А той тут же дав грошам хід. Оформив на цю суму від імені страхагента Сінченко фіктивні доручення...
А громадянам, чиї прізвища були вписані, і не снилося таке.
Три роки Думенюк, працюючи на посадах заступника начальника, старшого інспектора і начальника інспекції Держстраху, роз’їжджав по колгоспах або по телефону отакими методами виконував плани страхування. Йому в цьому допомагали й страхові агенти, які в погоні за легкою копійкою теж оформляли фіктивні страхові свідоцтва і доручення.
Три роки Микола Миколайович з компанією пускали людям туман в очі. Три роки з нагоди квартальних і річних успіхів компанія носила його на руках. Носила, аж поки не випустила. Під час чергового підкидання Думенюка вгору страхагенти розступилися -
і він упав... Не на землю, ні.
У надійні руки правосуддя. Буває ж таке!..
«Прапор Жовтня», 21.12.1978 р.».

Борис УРОДА, 
член Національної спілки журналістів України,
лауреат літературної премії ім.Микити Годованця.

Повернення до списку