Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА


СЕРЕДА, 19 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
02.10.2015

ВІРМЕНКА, ЯКА ТАЛАНТ ПОДАРУВАЛА КАМ’ЯНЧАНАМ

Елеонора Паронян«Я - музикант із ніг до голови і не розумію, як можна жити без музики. Якось спробувала відпочити від своїх інструментів, але заледве витримала тиждень», - зізнається кам’янецька віолончелістка Елеонора ПАРОНЯН. Свої перші ноти колишня солістка симфонічного оркестру Вірменського академічного театру опери і балету ім.Олександра Спендіарова, виконавиця оркестру радіо і телебачення Вірменії, випускниця Єреванської державної консерваторії ім.Комітаса, а нині викладач школи мистецтв НВК №9 зіграла ще у п’ятирічному віці. На музичній сцені її талант виблискує ось уже 35 років. Нині неповторний оксамит звуків віолончелі Елеонори Паронян, що лунав із найкращих концертних залів Вірменії, звучить на невеличких майданчиках Кам’янця. Свій творчий ювілей невтомна й нерозлучна з музикою віолончелістка теж зустрічатиме на сцені. Третього жовтня вона дасть сольний концерт у Картинній галереї, а напередодні про творчі злети і випробування розповіла «Подолянину» у відвертому інтерв’ю.
До Кам’янця-Подільського Елеонора Паронян переїхала зі столиці Вірменії - Єревана. В родині майбутньої віолончелістки музикантів не було, втім музичний хист дівчинки батьки помітили ще в ранньому віці. Коли доньці було п’ять, батько купив їй власне фортепіано.
- Звуки від незграбних ударів по клавішах наштовхнули батьків на думку, що мені потрібно вступати до музичної школи, - каже Елеонора Арутюнівна. - У сім років мене прийняли до Єреванської спеціальної музичної школи імені Чайковського. Грі на віолончелі мене навчала всесвітньо відома народна артистка Вірменської РСР, професор Медея Абрамян - учениця самого Мстислава Ростроповича. Оскільки мама наполягала, щоб мене перевели на фортепіано, директор запропонував альтернативу - дати додаткове навантаження. Тож навчалася я одразу на двох спеціальностях. Коли мене запитують про приємні спогади з дитинства, я не знаю, що відповісти. Бо якими вони можуть бути в дитини, котра, крім уроків у школі, мала ще й вісім годин занять із музики (сміється).
Після закінчення десятирічної музичної школи Елеонора Паронян без вагань подала документи до престижної Єреванської консерваторії. Між фортепіано та віолончеллю обрала останню.
- При вступі я здавала надзвичайно складний твір Петра Чайковського «Варіації на тему Рококо», - згадує віолончелістка. - Графік у консерваторії був напружений, адже додалися заняття в тріо, квартеті, оркестрі та численні концерти. Заняття по квартету я відвідувала у народного артиста Вірменської РСР Гургена Адамяна.
Після успішного закінчення консерваторії Елеонору Паронян направили на роботу в оркестр Єреванського театру опери й балету ім.Олександра Спендіарова.
- Пам’ятаю, коли остаточно вибилася із сил, артист театру мені жартома сказав: «Не хвилюйся, важко буде лише перші 23 роки роботи», - сміється Елеонора Арутюнівна. - Робота в оперному була дуже цікавою, але одного разу я випадково побачила оголошення в газеті про те, що оркестр радіо і телебачення Вірменії оголошує конкурс на вакантне місце віолончеліста. Серед чотирьох талановитих музикантів обрали мене. Коли принесла документи у відділ кадрів, почула: «То це ви та віолончелістка, яка влаштувала в нас такий фурор?».
Так з оперної ями музикантка потрапила до ефірів національного радіо і телебачення. В складі цього, відомого на весь Радянський Союз, оркестру талановита віолончелістка зіграла творчі вечори з видатним піаністом Арно Бабаджаняном, концерт творчості композитора Арама Хачатуряна. Так минули вісім років музичної кар’єри Елеонори Паронян. Покинути активну концертну діяльність віолончелістка зважилася заради сім’ї. 1984 р. вона переїхала на батьківщину чоловіка - до Кам’янця-Подільського.
- Сюди я прибула з твердим наміром продовжувати музичну кар’єру. Взяла із собою улюблений інструмент і була впевнена, що й тут матиму де з ним виступати. Першим кроком була місцева музична школа, куди я влаштувалася на роботу. Тут же відбувся і мій перший сольний концерт. Але виступати було ніде, тому на життя довелося заробляти педагогічною діяльністю. Коли народився син, музичну кар’єру призупинила, але розлучитися з музикою не могла ні на день. Замість того, щоб поїсти чи відпочити, коли малюк спав, я брала спеціальний заглушник для віолончелі й грала... Після декрету на сцену мене витягнули спільні концерти з піаністкою Людмилою Вольською. Разом ми виконували сонату Рахманінова, яку вдома я вчила під голосно увімкнену рок-музику, котру слухали мої діти (сміється).
Втім у Кам’янці мій виконавський рівень таки знизився, бо я вже не мала можливості грати із симфонічним оркестром чи виступати сольно. Твори, які грала на віолончелі в Єревані, тут не потрібні. Пристосовуючись до глядача, спадок композиторів епохи бароко, якими я захоплююся, довелося проміняти на класичні твори.
У музичній школі Елеонора Паронян викладала впродовж 18 років. Пішла, коли в класі віолончелі залишився лише один учень. Але згодом влаштувалася до школи мистецтв НВК №9, де в пригоді стала інша спеціальність - фортепіано. Адже тут довелося акомпанувати на заняттях хореографічного класу. Новим поштовхом до концертної діяльності для Елеонори Арутюнівни стало знайомство із засновницями Клубу поціновувачів оперного мистецтва «Секвенція» - Інгою та Оленою Лютаревич.
- У мене був період повного застою, вже думала, що це кінець моєї музичної кар’єри. Набридло стукати в надійно зачинені двері, адже після 35 років творчої діяльності хотілося сольних концертів із розуміючою публікою. Щоб після концерту не просто зібрати свій інструмент і піти зі сцени, а почути відгуки глядачів, їхні враження та емоції від моєї музики.
Одного дня колега зі школи мистецтв сказала, що місцева оперна співачка шукає віолончеліста для виконання арії з опери «Бал-маскарад», а вона порадила мене. Так і зав’язалася наша із «Секвенцією» співпраця, а моя музика знову почала звучати на концертних майданчиках. І як би складно не було, я ніколи не шкодувала, що обрала шлях музиканта...

Автор: 

Повернення до списку