Четвер, 28 Березня 2024 р.
1 Серпня 2014

ГЕРОЯМ ТЕЖ ПОТРІБНА ЗМІНА

«Мамо, молися за мене! Нашу бригаду знову обстріляли, але ми прорвемося, ми будемо стояти до кінця»…

Вже понад три місяці лише молитвами, надіями і повідомленнями з передової живуть матері й дружини кам’янецьких хлопців, що потрапили ще під першу хвилю мобілізації. Ці військовослужбовці, мешканці міста і району, беруть участь в АТО у складі 51-ї механізованої та 72-ї мотострілецької бригад, частини котрих неодноразово були обстріляні терористами й опинялися в надскладних умовах. Тижні без їжі, води й боєприпасів. Місяці в окопах, під вогнем мінометів і «Градів»…

Знаючи всю критичність ситуації, рідні хлопців взялися вимагати, аби їхні сини й чоловіки нарешті дочекалися ротації. 25 липня вони вирушили до Києва з надією, що їх таки почують. З ними поїхав і «ПОДОЛЯНИН».

КОЛИ ДІТИ ДОРОСЛІШАЮТЬ НА ЦІЛЕ ЖИТТЯ

Кам’янчани біля Адміністрації Президента– Я вже протоптала стежку до військкомату, але ніхто не повідом­ляє, де сьогодні моя дитина, котра служить в 51-й бригаді. З десятого липня вони в облозі, син каже: «Мамо, по нас так луплять з Росії, що ми не знаємо, як далі бути!» – плаче одна з матерів, котрі зібралися в кабінеті міського голови Михайла Сімашкевича. Після телефонного дзвінка від її сина Володимира жінки зрозуміли, що для їхніх дітей кожна хвилина може

  коштувати життя. Тому до Мі­ніс­терства оборони вирішили їхати негайно, заручившись підтримкою мера, котрий допоміг із транспортом.  

Рідні солдатів із цих бригад розуміють, що тут, у тилу, вони повинні бути сильними та підтримувати своїх хлопців, втомлених не лише фізично, але й морально. Втім стримувати емоцій матерям і дружинам уже просто несила.

– Я чотири місяці не виходжу з дитиною в місто, бо плачу, – розповідає в дорозі дружина військовослужбовця Григорія, котрий воює в Донецькій області. – А скільки по місту ходять молодиків, які навіть не задумуються про війну, розважаються, влаштовують вечірки, свята. Наші ж чоловіки і діти добросовісно пішли на передову. Григорій не хоче залишати своєї бригади, каже: «Ми вийдемо звідси тільки з українськими прапорами!».

– У 51-ї бригади дуже важка ситуація. Вдень їх літаки бомблять, тому вони зариваються в сиру землю, – плаче мама 22-річного солдата Саші. – Син стільки часу сидить в окопі, проте жодного разу не скаржився, казав, що буде зі своїми до кінця.

– Мого сина ще з перших днів АТО кинули на прикордонний блокпост у Луганській області, і він досі там, – не стримує сліз мама 21-річного молодшого сержанта Василя.

– Хлопці по сорок кілометрів ішли пішки, бо про них забувало командування, розумієте! Як це так: кинути дітей у найгарячішу точку і забути про них?! – обурюються батьки старшого матроса Юрія. – Їх розбомбили. Вчора я подзвонила й запитала: «Сину, ви хоч якусь допомогу там отримуєте?». А він мені: «Мамо, тільки сам Господь може нам її сюди закинути!». У свої 22 наш Юра посивів і подорослішав на ціле життя…

– Я не можу стримувати сліз, коли розмовляю із сином, а він каже: «Мамо, заспокойся, бо мені тут дуже важко, коли ти плачеш!»…

ОЛЕГ ЛЯШКО: «НЕМА ЧОГО БРАТИ НА ВІЙНУ НЕОБСТРІЛЯНИХ ПАЦАНІВ»

  До столиці виснажені переживаннями матері дісталися пізно ввечері. Тут їх зустріла помічниця народного депутата Володимира Мельниченка Ірина Мельник, яка організувала для кам’янчан ночівлю. Втім думати про сон матері відмовлялися  

і вирішили одразу «штурмувати» Міністерство оборони. І хоча довгий час до людей із плакатами ніхто не виходив, а черговий запевняв, що в будівлі вже нікого немає, вже згодом він повідомив: «Зачекайте, до вас спускається депутат Олег Ляшко!».

Петро Мехед, Олег Ляшко з матерями кам’янецьких бійців– Допоможіть нашим дітям! – кричали матері. – Вони дзвонять і прощаються з нами, адже можуть не дожити до завтра. Голодних і знесилених, їх покинули командири. А вчора під ними земля горіла – на них сиплять з міномета. Якщо для них немає ротації, то хоча б дайте їм допомогу!

– Нині головне не влаштовувати істерик і не ламати духу військових, – каже Олег Ляшко. – Ніхто їх не кинув, ми цілу ніч тут, тому що переживаємо за них. Але захищати країну – це їхній обов’язок. Я приїхав до Міністерства, коли мені почали телефонувати й писати повідомлення хлопці з 72-ї, 51-ї, 79-ї та 80-ї бригад.

Сьогодні з міністром оборони Валерієм Гелетеєм ми обговорювали декілька питань: по-перше, як не дати ворогу дійти до Києва, а по-друге і найголовніше – як зберегти життя ниших військовослужбовців. Наразі робиться все можливе, аби доставляти їм продукти, постачати воду та боєприпаси. Але відбувається це не без перешкод.

Що ж стосується ротації – Верховна Рада проголосувала за указ про чергову мобілізацію, яка означає, що хлопцям, котрі воюють уже по декілька місяців, зможуть дати відпустку. Нема чого брати в зону АТО необстріляних пацанів. У нас є тисячі тих, хто пройшов гарячі точки, і тепер основну ставку треба робити на них. Таку установку отримають військкомати.

ПОСАДОВЦІ ЗНАЮТЬ, СПІВЧУВАЮТЬ, АЛЕ ЧИ ДОПОМОЖУТЬ?..

Повернути синів додому кам’янецькі матері вимагали й під стінами Адміністрації Президента, куди прийшли наступного ранку. Саме тутешні пороги оббивають рідні військовослужбовців із різних міст, які довгий час без ротації та відпусток воюють у зоні АТО і постійно обстрілюються на кордоні. Декотрі матері просто ночують під дверима Адміністрації або ж щодня приходять із плакатами і закликами врятувати синів.

– Їх усіх вже треба звідти виводити, бо вони морально не витримують, і ми тут теж, – каже жінка із Білої Церкви. – Хлопці наші стоять без нічого, як гарматне м’ясо. Вони залишилися без техніки, їжі та води. Єдине, що рятує, – вони зариваються в землю. Їх бомблять, а вони зариваються… Уявіть, з одного боку б’ють з Росії, з іншого – сепаратисти, а тут – заміновані поля.

Тут же, на Банковій, кам’янчани зустрілися із народним депутатом Володимиром Мельниченком, котрий пообіцяв їм свою допомогу і вже підготував три депутатські звернення з проханням про ротацію військовослужбовців-земляків.

– Прізвища п’ятнадцятьох хлопців, мобілізованих із Кам’янець-Подільського і Новоушицького районів ще в березні, я знаю, знають їх і в Міністерстві оборони, – запевняє нардеп. – Обіцяють, що з дня на день питання ротації цих солдатів має бути вирішене. Але ситуація змінюється щохвилини, і поки що вивести їх звідти фізично неможливо.

А до Президента України Петра Порошенка кам’янчани звернулися листом: «Ми, матері й дружини солдатів, які вже понад сто діб перебувають у зоні АТО, звертаємося до Вас, молимо Вас, допоможіть повернути наших дітей і чоловіків додому, провести ротацію в зв’язку з гострою необхідністю замінити їх на передовій…».

Завдяки Володимиру Мельниченку, батькам військовослужбовців вдалося зустрітися із представниками Міноборони, серед яких були заступники міністра Петро Мехед та Іван Руснак.

– Провести ротацію в нас поки що не виходить, проте питання відпустки найближчим часом буде вирішено, – каже Петро Мехед. – Якщо з’явиться можливість зняти військових з деяких позицій, ми будемо робити все можливе, аби замінити ваших хлопців.

P.S. По пояс в окопах, під постійними обстрілами, а інколи й залишені командирами, наші земляки все ж не падають духом. Щодня ситуація на сході країни змінюється, але щохвилини вона залишається небезпечною та напруженою. І кожному з нас варто усвідомити, що через усі жахи війни ці, зовсім юні, хлопці проходять заради нас. Вони – наші Герої!