Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   


П'ЯТНИЦЯ, 24 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
28.02.2014

МЕНІ ОДНАКОВО

Цей вірш Тараса Шевченка з циклу «В казематі», створеного між 17 квітня та 19 травня 1847 року в Петербурзі в казематі «Третього відділу», належить до найвідоміших творів поета.
Мені однаково, чи буду
Тараса Шевченка везуть на заслання. Художник Михайло СамокишЯ жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: - Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.

Збереглися три автографи твору (всі чистові): в окремому рукопису циклу «В казематі», у «Малій книжці» й у «Більшій книжці». Первісний автограф не відомий.
Вірш уперше надруковано 1863 року за списком Пантелеймона Куліша в журналі «Мета» під назвою «Сидючи в неволі 1847», який походить від слів Куліша у цьому списку: «Сидючи в неволі в 1847 годі, Тарас розважав себе піснями. Пом’янемо ж і ми пам’ять його».
У сучасних виданнях вірш друкується за автографом з «Більшої книжки».
Тепер звернемося до коментаря до цього вірша літературознавця Леоніда Білецького. Аналізу поезії «Мені однаково…» в чотиритомному «Кобзарі», виданому на початку 1950-х років у Канаді, Леонід Тимофійович приділив аж 7 сторінок. Тож процитуємо найголовніше:
«В цій елегії одна ідея поета особливо вражає читача. Шевченко поставив свою власну долю поруч долі України і висловив найосновнішу з цього зіставлення думку: хай він згине, але хай живе Україна! Прийшовши до такого твердого переконання, поет роздумує над собою й розцінює свою працю і свою долю...
Коли людина виросла в неволі і в ній прожила за малим виїмком усе своє життя серед байдужого й навіть ворожого суспільства, то чи не все одно, якщо вона і вмре серед тих самих обставин? Такий безнадійний підсумок щодо себе самого і своєї долі робить Шевченко.
Підсумувавши в такий спосіб усе своє життя і працю, Шевченко від себе переходить до долі України, для добра якої він віддав усі свої сили й пожертвував навіть своїм життям. Чи й Україна йому байдужа, чи йому так само байдуже, чи буде Україна існувати, чи загине? О, ні! І в цім моменті найтрагічнішої долі України підноситься душа його до протесту й до оборони. Хай він згине, але хай живе Україна! І тут дух поета піднісся на самий вершок його патріотизму й ожив. Байдужість зникла, і настрій збайдужілої до всього особистого людини переходить у повну свою протилежність, у вияв глибокого спротиву, тривоги, що й Україна в такій самій небезпеці, що й її доля, як і його, смерті подібна…
Це найповажніший твір із збірки «В казематі». В ньому зібрав Шевченко ввесь свій біль, що в ті дні арешту й допиту він пережив. І дивно, не за себе і свою долю він журився. Власне життя найменше його обходило. Але сильно обходила його тільки майбутня доля його рідного краю».


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку