БЕЗПРИТУЛЬНЕ КОШЕНЯ З ПАЩІ ПСА

Кам’янець-Подільський подарував світові чимало яскравих творчих особистостей. Серед них художник кіно Євген ГОЛУБЕНКО. Він постійний художник-постановник фільмів Кіри МУРАТОВОЇ. І це не дивно, адже Кіра Георгіївна – його дружина. А ще Євген Іванович відомий як живописець, сценарист і фотограф.

Євген ГОЛУБЕНКО народився 4 листопада 1956 р. на Польських фільварках. 1972 р. там же закінчив дев’ять класів середньої школи №13. Три роки займався в місцевій художній школі у викладачів Володимира ВОЇНОВА та Збігнева ГАЙХА. 1972 р. Євген вступив до Одеського художнього училища ім.Митрофана ГРЕКОВА. Через п’ять років він захистив диплом за фахом «Викладач креслення і малювання».

Далі Євген ГОЛУБЕНКО два роки проживав як лімітник у Ленінграді. 1979 р. повернувся до Одеси. До 1986 р. ховався від соцреалізму в заняттях, типових для представників андеґраунду: працював сторожем, машиністом котельні, освітлювачем і монтувальником сцени в театрі юного глядача, штукатуром у різних ремонтно-будівельних управліннях Одеси.

Від 1986 р. Євген Іванович – художник-декоратор на Одеській кіностудії, від 1992 р. – художник-постановник.

Розповідають, що колись Євген ГОЛУБЕНКО підкорив серце Кіри МУРАТОВОЇ тим, що на її очах вирвав безпритульне кошеня з пащі величезного пса і відніс до ветеринара. Врятувати тварину не вдалося. Але це був вчинок, який розповів про того, хто його зробив, краще за будь-які слова.

Як же кам’янчанину живеться в Одесі? Одного разу Євген Іванович повідав про місто свого дитинства таке: «Місто це давнє. Йому, по-моєму, вже тисяча років. Давнини такої мені в Одесі дуже не вистачає. Мені казали, що на території Одеси жили ще в античності, але ж сліди цього глибоко в землі, їх розкопали і закопали назад, а в Кам’янці все на поверхні! І ренесанс справжній, і бароко – провінційний варіант, але давні стіни, яким по шістсот років, збереглися, до них можна доторкнутися. А Одесу я полюбив багато років тому. Коли потрапив сюди вперше, її своєрідна аура мене надзвичайно приваблювала. Тут є одна властивість: це місто, де питати про національність непристойно. Лише за це і за сліди колишньої краси Одесу можна любити».

За фільм «Чеховські мотиви» ГОЛУБЕНКО свого часу номінувався на «Ніку» як найкращий художник. 2004 р. його відзначено премією «Золотий Овен» за найкращу роботу художника (фільм «Настроювач»).

«У кіно взагалі нічого не буває просто, – говорить Євген Іванович. – В останній момент раптом може з’явитися геніальна ідея, і доведеться все змінювати, починати з нуля, хоча й намагаєшся уникати різких змін. Просто було лише одного разу, на зйомках фільму «Серед сірих каменів». Я тоді не працював художником-постановником, а поїхав за компанію з Валентином ГІДУЛЯНОВИМ. Натура Західної України, описана Володимиром КОРОЛЕНКОМ, була мені знайома з дитинства. Ми її знайшли спільними зусиллями за чотири дні: і цвинтар, і зруйновану каплицю, і замок, я просто знав, де все це знаходиться».

До речі, деякі епізоди фільму Кіри МУРАТОВОЇ «Серед сірих каменів» (за мотивами відомої повісті Володимира КОРОЛЕНКА «Діти підземелля») знімалися в Кам’янці-Подільському – в Старому місті, у приміщенні дитячої бібліотеки на тодішній вулиці Ленінградській (нині Лесі Українки). Ще один важливий момент: у зв’язку з цензурними ножицями, що почикрижили фільм, Кіра МУРАТОВА вилучила своє ім’я з титрів. Там режисером зазначено нікому не відомого Івана СИДОРОВА.

Насамкінець наведемо роздуми Євгена ГОЛУБЕНКА про мистецтво: «Я зациклена на естетиці людина. Я вільний не лише від забобонів, але й від будь-якого романтизму стосовно людини. Як равлик, ховаюся в мистецтво від свого уявлення про світ. Воно в мене досить жорстке, прагматичне. Позбавлене жодного романтичного серпанку. І якщо я читав Вальтера СКОТТА або Жуля ВЕРНА в дитинстві, то там це все і залишилося, у приємних спогадах, усі ці романтичні уявлення про людину. І, чесно кажучи, речі подобаються мені набагато більше, ніж люди. Моє захоплення речами, насправді, – тільки форма уникнення життя, реальності. Мистецтво оберігає від брутальності, жорстокості, кривди. Воно повинно давати людині насолоду, присипляти, приносити задоволення. А для того, щоб приносити задоволення, мистецтво постійно прагне демонструвати певний ступінь новизни і свіжість погляду. Коли подивитеся на живопис середньовіччя, виявиться, що тематика зовсім не схвилює. Картини Паоло УЧЕЛЛО, на яких зображені якісь доленосні в минулому битви, сприймаються просто як декоративні плями, мальовничо розкидані деталі. Красиво написане полотно може викликати напад сентиментальності і через багато років. Але якщо в самому матеріалі немає краси та естетики, максимум через років десять-п’ятнадцять це все викинуть і забудуть. Потрібно, щоб, крім змісту, в творі мистецтва була дивної краси форма. Якщо ж форми немає, а зміст перестав будь-кого хвилювати, навряд чи можна говорити про факт мистецтва».

Задекларовані Євгеном ГОЛУБЕНКОМ принципи можна було відчути на його персональній виставці  живопису та колажів «Нав’язливі ідеї», що відбулася влітку 2005 р. в Одесі. Глядачі побачили похмурі урбаністичні натюрморти з іржавими водопровідними кранами («Гніздо водопровідника», «Кішка кочегара»), колажі зі старих ключів, цвяхів, велосипедних ланцюгів, розтрощених ляльок та іншого непотребу, що потрапив під руки. А ось назви ще кількох живописних робіт: «Кішки на звалищі», «Смітник із червоним чайником». Недарма в прес-релізі цієї виставки було зазначено: «Смітник, звалище, комірчина – ось місця, де будь-яке поєднання предметів абсолютно виправдане. Непотрібні та поламані, втративши колишній апломб, речі валяються поряд і розмовляють як персонажі АНДЕРСЕНА».