Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА


СЕРЕДА, 23 ТРАВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
26.03.2010

БРАВИЙ АКТОР БЕНЮК

Коли входиш до театру, зазвичай тебе зустрічають закриті завіси. Мимоволі кидаєш на них погляд, шукаючи своє місце, бо плекаєш надією раптом щось підгледіти, раніше за інших побачити вхід у той загадковий театральний, насправді інший світ. Втім глядачам вистави «Швейк», яка йшла на сцені міського Будинку культури 22 березня, одразу було чим зайнятися - на сцені, перед завісами, вже спав ШВЕЙК. Принаймні не дуже досвідчені театрали подумали, що він спить стоячи. Але анотація до вистави прояснює ситуацію: «...десь у сутінках Європи стоїть пам’ятник Йозефу Швейку. Навколо нього нишпорить шпик, який більше нагадує пацієнта з клініки Фрейда. Швейк «оживає», і дія переносить нас у той плин життя Австро-Угорщини на початку Першої світової війни, яким просякнуто роман».
Так починається вистава, яку визнано лауреатом міжнародних театральних фестивалів у Словаччині, Румунії, Iталії, Санкт-Петербурзі та Югославії. З року в рік «Швейк» крокує світом, причому, за словами виконавця ролі бравого солдата Швейка - народного артиста України Богдана БЕНЮКА, крокує з успіхом, незалежно від того, на якій сцені доводиться грати.
- Ми не можемо якось ділити, вирізняти підмостки, - розповідає актор на прес-конференції кам’янецьким журналістам. - Мене вчили в театральному інституті, що немає різниці, де ти граєш. Помиляються ті, хто вважає, що, коли ти в донецькому театрі, львівському або київському, більша відповідальність, ніж на сцені в меншому місті, як, наприклад, Кам’янець. Якщо хтось робить різницю і грає на півсили, то це зле, неправильно і не професійно. Головне, щоб глядач відчув те тепло, яке ми намагаємось передати зі сцени. А наскільки це вдалося, ми бачимо після завершення вистави, коли зал встає та аплодує.
- Богдане Михайловичу, виставу привезла до Кам’янця театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв». У кого народилася ідея її створення - у ХОСТІКОЄВА чи БЕНЮКА?
- I не в мене, і не в ХОСТІКОЄВА. Є третій чоловік у нашій театральній компанії. Його звати Мирослав ГРИНИШИН. Мирослав довго нас вмовляв. Актори ж люди повільного складу думок, ліниві, нерідко обмежуються тим, що вони мають. Він довгий час нам підказував, що ми можемо створити театральну компанію, яка буде вирішувати якісь локальні проблеми, пов’язані з мистецтвом. Ми впиралися руками і ногами, не хотіли, але він все-таки домігся свого. Просто ті речі, які робить Мирослав ГРИНИШИН, знаходяться в тіні. От ми і назвали компанію скромно - «Бенюк і Хостікоєв» (сміється)...
- Як продовження теми Вашої скромності, згадаємо, що 1997 року «Швейк» отримав нагороду Міжнародного театрального фестивалю «Театральні конфронтації» в номінації «За кращу режисуру». Актори Богдан БЕНЮК і Анатолій ХОСТIКОЄВ були визнані 
польськими критиками най-кращими українскими акторами. Ви згодні з польськими критиками?
- Ну, оцінки, які дають, - це таке... Все змінюється. Ось згадую село, де я народився. Iду, а назустріч мені незнайомі люди, і мені від того стає страшно. Потім усвідомлюю, що минуло близько сорока років, відтоді, як я звідти поїхав, тому вже чужий у селі, як не прикро і як не парадоксально це визнавати. Так і в акторів. Сьогодні нас впізнають, а настане день, коли не будуть знати. I до цього треба ставитися легко та спокійно. Визнають тебе кращим артистом, не кращим - не важливо. Головне, що люди пам’ятають і йдуть до тебе.
- Колись Ваша 80-річна мама сказала, що почувається на 20...
- Ці її слова живуть зі мною постійно. Мама правду сказала, що людина повинна весь час відчувати в душі молодість, бути моторною. Якщо двигун зупиняється, зупиняється життя. Я в постійному русі, і, мабуть, це правильно, тому що, коли обираєш щось стале, припиняється розвиток.
Мені, наприклад, здається, що всі найкращі ролі ще попереду. Вірю, що попереду багато всіляких речей. Ми ж не знаємо, скільки нам відведено.
...Завтра якраз річниця смерті мами, і я їду її вшанувати. А ті настанови, які давала мені мама, почав розуміти набагато пізніше. На жаль, коли ти молодий, для тебе пріоритетні якісь інші речі.
- Кажуть, що під час прем’єри «Швейка» в Празі виставу відвідав онук Ярослава ГАШЕКА. Він випадково не поділився своїми враженнями від Вашої інтерпретації творчості його діда?
- Я розповім іншу історію. В Санкт-Петербурзі під час прес-конференції, що передувала виставі, один письменник дав нам книгу, на якій було написано «Швейк», і лист до театру Франка з пропозицією переглянути написане ним продовження роману, оскільки у ГАШЕКА він не завершений. А вже після вистави підійшов забрати книгу та вибачився, сказавши, що вистава - завершений твір і жодних продовжень не потребує. За цією виставою стоїть більше, ніж ми домріюємо у своїх фантазіях, читаючи ГАШЕКА. Ми ніби вис-трибнули з авторської оболонки та подивилися на все збоку. Хоча під час роботи було важко, ми підішли до певного моменту, коли вирватися з авторських лещат було неможливо - ця фантазія, ці комічні ситуації нас затягували. Але, врешті, можливо, нам і вдалося сказати те, чого не доказано в ГАШЕКА.
Напевно, вийшло непогано, бо вистава тримається довго, вона нам рідна. Ми з ХОСТІКОЄВИМ жартуємо, мовляв, коли нам буде по вісімдесят років і ми гратимемо «Швейка», потрібно якусь страховку брати, щоб ми з вагона не попадали. Або відео показувати, де ми грали «Швейка», коли нам було по сорок, п’ятдесят, потім - по шістдесят, сімдесят (сміється)...
- Пам’ятаєте свій перший вихід на сцену?
- Мені тоді було рочків п’ять-шість. Ми з двома моїми бра-тами - Петром і Миколою - мали таке собі тріо та співали популярні пісні з кінофільмів. Петро (старший брат) тоді працював кіномеханіком, тому я вже з дитинства дивився багато-багато фільмів. На халяву... Ми виступали в самодіяльності, їздили в район, в область і навіть якісь гроші заробляли. Але старший брат видавав нам по 20 копійок, так би мовити, обдирав нас фінансово (сміється)... Нині Петро БЕНЮК - народний артист України, працює у Львівському театрі ім.Марії Заньковецької.
- Якими ролями пишаєтесь?
- Усіма. Це щось на зразок того, якби мене запитали, хто з дітей (їх маю троє) для мене найдорожчий. Ясно, що відповів би, що всі. Через свій вік у пріоритеті тепер молодший - Богдан, який отримує все, що в нас є, - з любов’ю та певним педагогічним досвідом. Якщо перевести на ролі, мені здається, що правильним є підхід, коли і невеличкий епізодик, і невелику роль - усе повинен грати, не відчуваючи різниці в масштабах. Багато в мене було вистав, де, на мою думку, загальний малюнок вистави був поганий, але ролі запам’ятовувалися. Так і з фільмами. Багато за які з них було соромно, хотілося заховати голову в пісок. Але нікуди не подінешся, бо кіно - така річ, котра фіксується раз і назавжди, і ти не в змозі щось виправити.
А театр живий, кожен раз можна знову малювати на сцені. Ось ми «Швейка» з ХОСТІКОЄВИМ зіграли разів триста і сьогодні на сцені будемо заново зав’язувати стосунки, дружбу між двома абсолютно полярними людьми, які в певний момент позбавляються одягу персонажів, залишаються у своїй шкірі, у своїх думках. Коли вони роздягаються один перед одним, отоді виникають ті речі, які душу тримають.
- Що Ви відповідаєте на пропозиції знятися в рекламі?
- Був період, коли знімався. Але ми з Адою РОГОВЦЕВОЮ обпеклися на рекламі, тому більше я на це не погоджуюсь. Реклама - це нам антиреклама. Буває, що актори на неї погоджуються, тому що не можуть заробити по-іншому, як використовуючи свої акторські навики. Щодо мене - свідомо не беру в цьому участі. Театр - це віддушина, а щоб прогодувати сім’ю, потрібна, так би мовити, ліва робота. Гроші заробляю на озвучуваннях, презентаціях, веденні вечірок.
- До речі, чому закрили «Шоу самотнього холостяка»?
- Програма проіснувала вісім років, її відвідало понад чотири сотні відомих людей. Але, як і будь-який проект, вона вичерпала себе.
- Чи не ностальгуєте за нею на кухні, готуючи щось за вишуканими рецептами?
- Я, в принципі, - теоретик. Хоча діти люблять, як тато смажить картоплю. I роботи ніколи не цураюся - можу посуд помити, підлогу... Мене з дитинства виховували так, що потрібно допомагати.
- Чим порадує глядачів найближчим часом компанія «Бенюк і Хостікоєв»?
- Англійською комедією «Люкс для іноземців». Ми почали свою компанію з італійської комедії «Моя професія і сеньйор з вищою освітою», поставили рок-оперу «Жанна д’Арк», потім «Швейка», драматичну виставу «Про людей і мишей», а також «Задунаєць за порогом». У ній ми додали героїки та своєї фантазії. Наприклад, припустили що султан - прапра-правнук Роксолани. Навіть звернулися до істориків з Києво-Могилянки із запитанням, чи могло таке бути. Ті кажуть, що могло. I султан у нас говорить на справжній турецькій мові, і багато з чим іншим ми проекспериментували. Тобто в нас завжди є чим порадувати глядача.
- Наша розмова буде опублікована напередодні Дня 
театру. Богдане Михайловичу, чи дотримуєтеся Ви якихось традицій його відзначення?
- Міжнародний день театру завжди святкується в Києві. Є така премія - «Київська пектораль», де критики визначаються з кращими акторами, режисерами, сценаристами тощо. Свято приємне хоча б тому, що завжди з його нагоди засоби масової інформації оприлюднюють щось цікаве про нашу професію. Цього року урочистості співпадають із 90-річчям нашого театру ім.Iвана ФРАНКА, яке ми плануємо гарно відзначити.
P.S. Цікаво, що того дня, коли відбулася вистава, Богдан БЕНЮК примудрився двічі бути «скульптурою». Один раз на сцені - па-м’ятником ШВЕЙКУ, а вдруге він завмер, позуючи Сергію КЛЯПЕТУРI, котрий буквально за годину створив зародок скульптурного портрета БЕНЮКА. До майстерні кам’янецького митця його привело знайомство з кам’янецьким гумористом Славком ПОЛЯТИНЧУКОМ, котрий розповів актору про успішну та плідну творчість скульптора та про серію скульптурних портретів акторів театру ім.Iвана Франка, яка розпочалася з Леся СЕРДЮКА та Богдана СТУПКИ. На жаль, не встиг приєднатися до колег Анатолій ХОСТIКОЄВ, але актор пообіцяв обов’язково повернутися з дружиною Наталею СУМСЬКОЮ та сином до Кам’янця та попозувати в майстерні КЛЯПЕТУРИ, де на нього чекатиме бочка з глиною та написом «Для ХОСТІКОЄВА».


Автор:  Ольга МІРКОТАН

Повернення до списку