Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ВІВТОРОК, 12 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
20.04.2012

КОЛИ ПРОФЕСІЯ СТАЄ ПОКЛИКАННЯМ

Робота, що стала для людини покликанням, дає життєву мудрість, невичерпний ентузіазм і, відповідно, ефективні результати. Леонід ПЕЧИНОГА вподобав со­бі педагогічну ниву і вже понад 30 років живе освітянськими справами, навчає і виховує дітей. Його, патріота-очільника ЗОШ №10, знають не тільки як майстерного педагога, але й як активного громадського діяча і гарну, авторитетну людину.

НАПРАВИЛИ МІЛІЦІОНЕРОМ,
А СТАВ ПЕДАГОГОМ

Леонід ПечиногаРодом Леонід Антонович із с.Чорнокозинці Кам’янець-По­діль­ського району, що на ліво-
му березі р.Збруч. Він народився 22 квітня 1952 р. у сім’ї колгоспників, які виховали трьох синів і доньку. Педагогічної спадковості Леонід ПЕЧИНОГА не мав, а значить - доля сама обрала для нього таку стежку. Після закінчення Чорнокозинецької середньої шко­ли був невдалий вступ до Харківського авіаційного інс­титуту. Але, певно, так мало бу-ти - примхлива доля не дозволила юнаку змінити її планів. Тоді 1969 р. він влаштувався працювати столяром на Кам’янець-Подільський завод залізобетонних виробів та конструкцій, а вже через рік пі­шов служити в армію.
Після демобілізації, в травні 1972 р., працював лаборантом кафедри загальнотехнічних дисциплін Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту ім.В.Затонського. А з вересня 1973 р. до червня 1977 р. Леонід Антонович був студентом історичного факультету цього інституту, після закінчення якого, власне, й розпочав педагогіч­ну діяльність. Та спочатку він працював з дітьми не як учитель, а як інспектор, адже був розподілений на роботу в інспекцію у справах неповнолітніх Кам’янець-Подільського міського від­ділу внутрішніх справ. Пізніше став начальником цієї інспекції. Але кардинальний крок, зроблений тоді, й визначив його подальше життя - 1978 р. Леонід Антонович пішов працювати вчителем історії та суспільствознавства в середню школу №16.
- Основною причиною, через яку я пішов працювати вчителем, було те, що педагогічна робота мені дуже подобалася. Тому за власним бажанням перейшов із органів внутрішніх справ до школи. Це ближче моїй душі. Середня школа №16 по суті й відіграла вирішальну роль у подальшій моїй педагогічній діяльності. Тоді її директором був Володимир КРАСИЦЬКИЙ, який став для мене першим наставником на вчительській ниві. Він, до речі, був генератором гарних традицій, що збереглися в навчальному закладі й до сьогодні. Я був класним керівником двох класів, працював на посаді заступника директора з виховної роботи. То були найкращі роки моєї молодості - хотілося себе проявити, показати здібності. Відтоді моє життя назавжди переплелося зі школою.

В ОДНІЙ ШКОЛІ - ВЖЕ 29 РОКІВ

КОЛИ ПРОФЕСІЯ СТАЄ ПОКЛИКАННЯМ  Переплелося життя Леоніда ПЕЧИНОГИ саме із Кам’янець-Подільською загальноосвітньою школою №10, що знаходиться в селищі Смирнова. 1983 р. його переводять на посаду директора цього навчального закладу, де він покоління за поколінням виховує учнів, роки за роками з ентузіазмом і натхненням долає труднощі та зростає як педагог, завойовуючи авторитет і повагу людей. 
- Леоніде Антоновичу, історія школи, яку Ви очолюєте вже 29 років, вплітається ще в повоєнні роки. Коли ж і за яких обставин був створений цей навчальний заклад?
- Школу створили після ви­зволення Кам’янця-Подільського від німецької окупації. Тоді це була одноповерхова будівля на північній околиці міста. Старожили досі називають ту місцину «краєм трьох озер». Тоді із за­кладом межували сільськогосподарські угіддя, які належали до хутора Дембіцького. Після Другої світової війни ці землі віддали під індивідуальне житлове будівництво, а за два десятиліття поряд зі школою виріс житловий масив, який назвали селищем Смирнова - на честь командира мотострілецької дивізії, котрий загинув під час визволення міста. А 1960 року виконавчий комітет міської ради у зв’язку із зростанням селища та кількості дітей шкільного віку приймає рішення про будівництво нової школи на вулиці Короленка, 20. Її починають будувати 1961 року й завершують за 11 місяців. Заклад розпочав роботу вже з вересня 1962 року. Тоді школі присвоїли номер 10. Перший рік вона була восьмирічною, а через рік отримала статус середньої.
- Коли Ви очолили заклад, майже всі школи міста були переповнені вдвічі й працювали в двозмінному режимі, аналогічна ситуація була і в десятій школі. Як Ви справлялися з роботою?
- Моїми попередниками були декілька директорів. Я змінив Володимира НАКАП’ЮКА.
Коли прийшов у десяту школу, тут навчалося майже 1200 учнів замість 500, на яких розраховано в проекті закладу. Шко­ла працювала у дві з половиною зміни - з 8.00 до 20.00. Тоді постало питання її добудови. У цей час саме зводився завод легких металоконструкцій. Ми із секретарем міськкому компартії Аллою БУДАНЦЕВОЮ, тодішнім директором цього заводу Генріхом ГАЛИЦЬКИМ та за участю начальника відділу капітального будівництва заводу Павла ЖЕЛТЯННІКОВА «вибили» кошти для проектування другого корпусу школи. Все було запроектовано, і 1991 року розпочалося будів­ництво, яке, на превеликий жаль, не вдалося завершити через по­літичну та економічну кризи. Радянський Союз перестав існувати, а питання будівництва нового корпусу школи, по суті, не вирішилося й до сьогодні. Але нині ми коригуємо проектну документацію, щоб можна було порахувати необхідні кошти для його завершення.
- Як же заклад у той час вийшов із цієї ситуації?
- Тоді поряд зі школою закрили дитячий садок №28, збудований електромеханічним заводом. Коли з’ясувалося, що будів­ництво школи не буде продов-жуватися, завод передав дитячий садок у власність міської ради. Але, у зв’язку з малою кіль­кістю дітей та відсутністю тепла, садок припинив своє функціонування. За моєю ініціативою та ініціативою тодішнього начальника управління освіти і науки Володимира ТЮРІНА приміщення цього дитсадка передали школі для облаштування там початкових класів. Зусиллями міської влади, педагогічного колективу та батьківської громадськості до 1 вересня 1998 року ми здійснили відновлення й реконструкцію дитячого садка, відкрили там початкову школу, яка працює й досі. Там навчаються вісім кла­сів - це понад 200 дітей, створені сприятливі умови для наймолодших школярів. Так було ви­рішено питання ліквідації дво­-
з­мінного навчання в 10-й школі. Перехід на навчання в одну зміну дав можливість створити всі не­об­хід­ні умови для учнів. А в січні 1993 року школа була реорганізована в загальноосвітню школу I-III ступенів №10.
- Хоч у родині вчителів не було, Ви створили педагогічну сім’ю.
- Так склалося життя. Дружина Ірина працює методистом факультету післядипломної під­го­товки Кам’янець-Подільсько­-
го національного університету ім.І.Огієнка. Доля нас звела в інституті. Донька Юлія - теж педагог за освітою, працює педагогом-організатором у НВК з центром реабілітації слабкозорих дітей. У нас дружня сім’я, ми завжди підтримуємо один одного.
Відданість справі та активна життєва позиція Леоніда Антоновича просто вражають. Він - громадський діяч, заступник голови ради директорів загальноос­вітніх навчальних закладів міста, обирався депутатом обласної ради, нагороджений від­знакою «За заслуги перед місь­кою громадою», Грамотою Хмель­ниць­кої обласної ради за сумлінну працю та високу педагогічну майстерність. Але найбільша його нагорода - це гарні результати роботи, повага від учнів і колективу.


Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку